У процесі деолігархізації не існує простих рішень. Деолігархізація – це не самоціль, а лише один із маркерів того, що ми рухаємося в правильному напрямку
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
На початку 2021 року Офіс президента (ОП) зіткнувся з головною проблемою – різкий обвал рейтингів як партії Зеленського, так і його самого. Тривала ставка на тему «завершення війни» більше не працювала. Основною проблемою, крім війни, українці вважають корупцію, на боротьбу з якою серед соратників Зеленського ніхто не виявився спроможним. Ні СБУ Баканова, ні ГПУ Венедіктової ні в кого не асоціюються з антикорупціонерами. Та й сам ОП не зміг подолати спокусу втручатися в усі державні сфери через домовленості й тиск, не маючи на це повноважень у форматі парламентсько-президентської республіки.
Стратеги ОП вирішили, що кращим порятунком рейтингу стане гучна медійна історія про «хрестовий похід» проти одвічного ворога українця – олігарха.
Проблема полягає в тому, що олігархи не просто підтримували партію Зеленського на виборах, а й мають власних «слуг» серед «Слуги народу». Відкрита війна ж спричинить неминучу втрату контролю над парламентом, і як наслідок – неможливість тримати на короткому ланцюжку уряд і позбавлення основних важелів впливу на всі сфери діяльності держави.
Відтоді Зеленський робить вигляд, що бореться з олігархами, а вони вдають, що його бояться. Ми ж – глядачі та спонсори вистави.
У парламенті відбувається черговий акт.
Від того, проголосують чи ні депутати за антиолігархічний законопроєкт президента Володимира Зеленського, залежить, що ми побачимо на сцені.
Якщо закон таки проголосують у першому читанні, потрібно чекати місяці на його доопрацювання. Потім друге читання. Тоді розробка програмного забезпечення для реєстру, написання та прийняття нових законів та підзаконних актів. Пошук та підрахунок активів кандидатів у олігархи. Оцінка ринків Антимонопольним комітетом для висновків щодо монопольного становища. Судові процеси по кожному з цих етапів. Звинувачення у вибірковому правозастосуванні. Подання до Конституційного суду. Та інші атрибути запеклої боротьби за бутафорію, яка ніколи не зможе ожити, бо протирічить не тільки законодавчим правилам України та інших країн світу, а й здоровому глузду та законам фізики.
Якщо не проголосують, на сцені розгортатиметься така сама боротьба, але з іншими декораціями. Референдум, розпуск парламенту, відеозвернення до нації чи брязкання РНБО – не так важливо, що це буде, адже результат залишиться таким самим: наша увага буде зосереджена на виставі, їхня – на наших гаманцях.
І начебто десь у глибині в більшості є відчуття, що їх ошукують. Але вистава занадто захоплююча, а ілюзії простих рішень, що без зайвих зусиль перенесуть нас в омріяне майбутнє, занадто спокусливі.
То ж який тоді рецепт деолігархізації? Перше і головне, що ми маємо визнати, – простих рішень немає та бути не може. І деолігархізація – це не самоціль, а лише один із маркерів того, що ми рухаємося в правильному напрямку.
Друге – потрібно, щоб працював Антимонопольний комітет. І для цього слід вимагати, щоб туди призначали фахових людей, що мають гарну репутацію, за прозорою процедурою. Щоб АМКУ був відкритий для споживачів та суспільства. Аби ми могли бути ініціаторами розслідувань, мали доступ до інформації про їхній перебіг та отримували компенсацію шкоди, якої нам завдано. Щоб дії та бездіяльність АМКУ ми могли оскаржити до спеціальної судової палати, членів якої обиратимуть так само прозоро за критеріями фаху та здобутків, а не відданості владній команді.
Що ж під виглядом реформи нам продають зараз?
Зірковий склад президентської партії планує голосувати в першому читанні за:
- зменшення шкоди, на відшкодування якої можуть претендувати потерпілі, з подвійної на одинарну («платіть та грішіть»);
- право АМКУ не розпочинати розслідування, якщо відомство вважає, що зараз це «не на часі» («абонемент для обраних»);
- політичну процедуру призначення та звільнення керівництва АМКУ без критеріїв до кандидатів, прозорості та стороннього скринінгу («коти в мішку», «куми», «сусіди»);
- суб’єктивний підхід до визначення покарання для порушників – скільки: одна гривня, мільярд чи примусовий поділ – вирішує політично призначене керівництво без права судів на перевірку («який штраф, ідіть вирішуйте на Банкову»);
- залишення споживачів за стінами АМКУ без права поскаржитися та захистити себе навіть у суді («ми за все платимо, але місця за столом для нас немає»);
- можливість АМКУ розслідувати справи безкінечно; тільки керівництво відомства може вирішити, скільки триватиме слідство – один рік чи п’ятнадцять, знову ж таки, без жодного права судів впливати на строки («ще один вид абонементу»);
- закритість інформації про роботу відомства: які справи розслідують, скільки, хто розслідує, коли закінчення розслідування, чиє задовольнили, а кого «послали» («менше знаємо – краще спимо»).
З цим набором норм ми не зможемо впливати на роботу органу, без якого забезпечити досягнення економічної справедливості неможливо. А значить, працювати він буде не на нас. І ми знову в ролі глядачів, що не мають прав, але за все платять.
Деолігархізація – це в першу чергу створення однакових правил гри для всіх, що без ефективної роботи незалежного конкурентного відомства не є можливим.
Вплив найбагатших бізнесменів Заходу на свої уряди не тому настільки мізерний, що вони якісь «інакші», а тому, що західний світ роками будував принципи рівності і права.
Великі корпорації стають об’єктами розслідувань антимонопольних органів, отримують суворі покарання, а споживачі відшкодовують із них мільярди доларів компенсації щорічно за спричинені збитки. І ці справи не розвалюються в судах, бо держава забезпечує незалежність судової системи, а на боці споживачів працюють армії юристів, що отримують «гонорар успіху» з виграних сум.
Натомість нам пропонують якийсь інший шлях, особливий. Він, нібито, значно коротший і простіший. Треба просто назвати олігархів олігархами і внести їх до списку.
Без реформи й забезпечення незалежності АМКУ. Без забезпечення справедливості в судах. Усе це нам не потрібно, хоч і працює в десятках інших держав.
І доки ми не усвідомимо своє місце в глядацькій залі та абсурдність усього, що відбувається на сцені, Зеленський продовжить грати роль Великого деолігархізатора
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
