Україна готується до конференції у Лугано, що відбудеться на початку липня. Саме там має розпочатись системна дискусія із союзниками про відновлення країни – спільними зусиллями і спільними коштами.
Україна заціквалена в «економічному Рамштайні», оскільки такий підхід ефективно зарекомендував себе у військовому співробітництві. Всі ключові стейкхолдери у сфері економіки і фінансів мають за тим же принципом зібратись в одному місці та витратити три-п‘ять днів, навіть тиждень, аби вийти із зрозумілою стратегією як воєнної, так і післявоєнної фінансово-економічної підтримки і відбудови України.
У воєнній підтримці є відносний консенсус щодо основних принципів та інструментарію (зброя для України і санкції для Росії), щоб наблизити закінчення війни на максимально прийнятних українцям умовах. Але у післявоєнній підтримці ми із західними партнерами дивимось, може, й в одну сторону, але поки що у різні точки. Ця різниця в оптиці потребує реагування, адже вона безпосередньо впливає на євроінтеграційні перспективи України.
Розпочавши закордонні відрядження для лобіювання санкцій і надання Україні статусу кандидата, ми з колегами звернули увагу на два малопомітних до цього нюанси:
- позиція звичайних громадян європейських країн і їхніх урядів щодо війни часто відрізнялась (громадяни, як правило, є більш активними у підтримці України);
- публічна і приватна позиції урядів європейських країн щодо наших євроінтеграційних перспектив теж часто відрізнялись і майже завжди були зумовлені післявоєнною відбудовою України.
Зокрема, йшлося про «план Маршалла» – продукт колективного чаяння. На першій же високій зустрічі в Брюсселі мій візаві (єврочиновник, громадянин однієї з п’яти найбільших економік ЄС) прямим текстом заявив: «Не думаю, що кандидатство для вас зараз – вчасна ідея. У скільки ви оцінюєте загальний обсяг збитків? Один трильйон? Давай відверто: за умови набуття навіть кандидатства будь-який «план Маршалла» для вас перетвориться на бездонний колодязь для нас. Ви станете чорною дірою для європейських грошей.
Це майже дослівна цитата, адже після такого «холодного душу» я занотував основні акценти свого співрозмовника письмово. Рухаючись у цій логіці, він продовжував пояснювати, що українці, напевно, мають рацію, коли говорять про інертність урядів порівняно із населенням, але пояснювати виборцям, куди йде частина бюджету, доведеться саме європейським політикам. Тож, не маючи ніякої конкретики, вони не надто горять ентузіазмом. «У «плані Маршалла» не може бути конкретики. Це донорська ініціатива, вона не прагматична», – повторювалось від зустрічі до зустрічі.
Тому саме тоді, у Брюсселі, взявши за відправні точки прагматизм і конкретику, на відсутність яких нарікали європейські візаві, ми розпочали з ними розмову про те, що замість «плану Маршалла» має народитися «Брюссельський план», що відновити та забезпечити мир на континенті можна за допомогою економіки, і саме на цьому має стояти Брюссель.
Окрім ЗСУ, найкращою гарантією безпеки для України є присутність міжнародного капіталу в українських публічних компаніях, які працюють у стратегічних галузях: природний газ, водень, атомна енергетика, аграрна промисловість, космос тощо. Наголошую: присутність, а не монополія, нам потрібна реальна інтеграція ринків.
Така інтеграція забезпечить пряму зацікавленість наших союзників у подальшому мирі та стабільності в Україні й у регіоні. Це концепція skin in the game, коли «на кону твоя шкіра». Тобто пряма «шкурна» зацікавленість інших держав у тому, щоб в Україні був мир, адже будь-які подальші конфлікти загрожуватимуть інвестиціям їхніх компаній. Тоді чим стійкішою стане Україна, тим буде краще для всіх.
Щоб зробити її максимально стійкою, нам потрібно якнайкраще використати будь-які іноземні інвестиції, що надходитимуть до країни. Необхідно буде максимізувати прибутковість таких інвестицій у стратегічних галузях і зробити ці галузі максимально технологічними та сучасними. Це гарантуватиме, що «шкіра» як України, так і Заходу поставлена «на кін» – повністю захищена.
Як працюватиме Брюссельський план
Для досягнення цих цілей найлогічнішим було би дозволити урядам Європи відкрито заявити про найцікавіші для них галузі й індустрії в Україні. Ті, в яких вони були б готові підтримати своїх національних інвесторів стимулами – кредитами, гарантіями тощо. Наприклад, Польща цікавиться ОПК, Велика Британія – агропромисловістю, Франція – атомною енергетикою, Італія – воднем, Нідерланди – водним господарством, Литва – логістикою. ЄС розробляє пакет підтримки для конкретних галузевих кластерів в Україні, на території яких діятимуть ці інвестиції.
Результатом має стати чітка дорожня карта відбудови України із зазначенням конкретних секторальних проєктів, стратегічних інвесторів, умов і термінів. Кожна причетна країна ясно бачитиме свій прямий інтерес у відбудові України, тоді як Україна отримає гарантовані інвестиції – приватні чи інституційні.
Україні це дозволить також вирішити декілька стратегічних завдань. Перше – запустити майже з нуля певні галузі, ринкоутворюючі підприємства в яких були зруйновані. Друге – спланувати політику зайнятості, торговельну політику, оформити політику переселення відповідно до зонування виробничих кластерів, навколо яких варто будувати нове житло. Третє – через державно-приватні партнерства в цих галузях (цей інструмент має бути максимально переосмислений і спрощений) забезпечити подальшу інтеграцію у глобальні ланцюги постачання та виробничих активів.
Це те, що я називаю Брюссельським планом. Це не фінальний нарис, він не дає відповідей на всі питання, але є більш прагматичним і конкретним за «план Маршалла» для наших союзників. Його контекст дає більше простору для маневру. Він заощадить час, гроші та зусилля у відбудові країни, закріпить місце України в європейській родині та світовій економіці, забезпечить захист від будь-яких подальших зазіхань з боку Росії та надасть нарешті вичерпне пояснення того, чому прапор ЄС – жовто-блакитний.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
