Наталія Яресько після п’яти років роботи покидає Пуерто-Рико. Як вона рятувала острів від боргів та що думає про Україну часів Зеленського. Інтерв’ю /Фото Getty Images
Категорія
Картина дня
Дата

Наталія Яресько після п’яти років роботи покидає Пуерто-Рико. Як вона рятувала острів від боргів та що думає про Україну часів Зеленського. Інтерв’ю

Наталія Яресько. Фото Getty Images

Ексміністерка фінансів України Наталія Яресько завершує п’ятирічну місію в Пуерто-Рико, де вона очолювала раду з фінансового управління та контролю. Мету досягнуто – реструктуризацію боргів острова під юрисдикцією США на $72 млрд майже завершено

Подібна реструктуризація в Україні в 2015 році боргів на $15 млрд під керівництвом Яресько як міністра фінансів в уряді Арсенія Яценюка допомогла країні уникнути дефолту. Команда Яресько вперше розпочала верифікацію державних виплат та намагалася впровадити рівні податки для всіх за єдиною ставкою 20% із ліквідацією пільг, проте не знайшла підтримки в українському парламенті. За півтора року Наталія пішла з посади, хоча була готова очолити уряд.

У Пуерто-Рико близько 3,6 млн мешканців і понад $70 млрд боргів (в Україні з вдесятеро більшою кількістю населення – $87 млрд). 2016 року губернатор Пуерто-Рико Алехандро Гарсія Паділья оголосив про дефолт. Яресько прийняла пропозицію конгресу США та поїхала рятувати острів від боргової кризи. Днями Наталія заявила про завершення роботи в Пуерто-Рико з 1 квітня. 

Які ваші подальші плани після завершення місії в Пуерто-Рико?

Поки що не знаю. Я завершую свою роботу в Пуерто-Рико 1 квітня. Після цього залишуся там до кінця навчального року. Конкретних планів поки що немає. Хочу певний час відпочити й подумати, як будувати професійну кар’єру в подальшому. 

Чи були пропозиції?

Багато хто звертався, але поки що конкретних пропозицій немає. До того ж я залишаюся на посаді ще 60 днів.

Чим будете займатися?

Дуже важлива дата – 15 березня. Завершення всіх транзакцій по плану врегулювання. Буде обмін старих облігацій на нові. 

Процес у Пуерто-Рико дуже відрізняється від української реструктуризації. Тут задіяні не тільки конкретні облігації, але й усі фінансові претензії, які хто-небудь мав до уряду до дати звернення до суду в березні 2017 року. Це, наприклад, пенсії державних службовців, негарантовані кредитори, які мали отримати гроші від уряду або оплату за надані уряду послуги. Це $33 млрд претензій.

Основна частина з цих $33 млрд – облігації різних державних структур. По пенсійних питаннях, які йдуть окремо, $50 млрд претензій.

15 березня мають бути завершені тисячі транзакцій. Наприклад, державні службовці мали приватні пенсійні рахунки. Зараз на цих рахунках нічого немає, але 15 березня на них буде зараховано $1,3 млрд. Гарантовані кредитори також отримають частину коштів. 

Загалом по цих $33 млрд боргів зобов’язання буде зменшено на 40%. Але в кожної групи кредиторів свої умови. Наприклад, по облігаціям залишиться тільки $7 млрд. 

Додатково за 60 днів, що лишились, я маю завершити, якщо встигну, дві справи про банкрутство. Це банкрутство державного електричного підприємства та підприємства, яке керує дорогами, – аналога українського «Укравтодору». 

Якщо ще є чим займатися, чому прийняли рішення про завершення місії?

Ці п’ять років були дуже складними. Після дуже складних років в Україні. Починали з фінансової та боргової кризи, потім були урагани, землетруси й мініреволюція. Люди вигнали губернатора. Потім почалася пандемія. Все це вплинуло на наш час та можливість оплати зобов’язань. Ми реструктуризували 80% із $72 млрд, які буди включені в цей процес.

Де було важче – в Україні чи в Пуерто-Рико?

Важко порівнювати. В Україні виникла боргова криза не тільки через погане фінансове управління, але й через війну, окупацію та анексію частини територій. Немає нічого гіршого за війну. В Пуерто-Рико люди також постраждали. Але війна – це війна. 

В Україні були ВВП-варанти, а що стало заохоченням для кредиторів у Пуерто-Рико?

Від $33 млрд претензій частину буде сплачено грошима. Додатково буде випущено нові облігації на $7,4 млрд. 

Ми вперше в США використали для муніципальних облігацій інструмент, який можна порівняти з українськими варантами. Це нові облігації, які прив’язані до певного виду доходу. Наприклад, один тип облігацій прив’язаний до доходу за податком на продаж (схожий на український ПДВ). Якщо дохід перевищить плановий, кредитори отримають частину – відсоток від цього перевищення. 

Загалом кредитори за рішенням суду матимуть не більше 7,2% всіх доходів уряду на рік. Це допоможе уникнути нової кризи. Вони брали забагато боргів, аби закривати операційний дефіцит. Тепер запозичення через облігації можна буде використати не на дефіцит, а тільки на капітальні вкладення. Тобто окрім вирішення проблеми боргу запроваджується політика управління боргом, яка обмежує в майбутньому уряд у використанні нових випусків облігацій. 

Наталія Яресько. /Фото Getty Images

Наталія Яресько. Фото Getty Images

Важко було домовлятися з кредиторами?

П’ять років! Дуже важко. Я пояснювала кредиторам, як і 2015 року в Україні, що Пуерто-Рико не може погасити такий обсяг боргу. Кредитори вважали, що це тимчасова проблема, і пропонували відстрочити борг на рік–два–п’ять. Прагнули не зменшити суму, а відтермінувати. А ми прагнули зменшити. 

Коли «нападала» чергова криза, треба було починати переговори з нуля. Через ураган острів був повністю зруйнований, систему електрики було знищено. Землетруси зруйнували південно-західну частину острову. Пандемія повністю обвалила економіку. Ми кожного разу домовлялися, знаходили рівень платоспроможності, але з новою кризою він падав ще нижче. Доводилося зупинятися, говорити суду, що домовленості знову треба переглянути, тому що ситуація погіршилася.

Друга складність – тут задіяні не тільки облігації. Понад 60 груп кредиторів. У кожної групи свої вимоги. І з кожною домовлялися окремо. 

Чи доводилося йти на непопулярні реформи? Як реагувало на них населення? І як будували комунікації, аби пояснити, що це потрібно?

Протягом цих п’яти років, окрім врегулювання банкрутства, ми працювали над фіскальними й структурними реформами. Фіскальні реформи були складні – довелося скоротити видатки, як в Україні, щоб збалансувати бюджет. Провели консолідацію різних державних структур. Підвищення зарплат державних службовців не було з 2013 року, навіть за рівнем інфляції. Тільки тепер починається підвищення зарплат. 

Найболючішим було «пенсійне» питання. Пенсійні фонди було ліквідовано – в них не було можливості платити обіцяні пенсії. Тепер їх потрібно платити з бюджету. В майбутньому кожен має створити свій пенсійний рахунок, вкласти свої гроші та самостійно ними управляти. Держава не братиме участі.

Ми комунікували весь час, але це було складно. Є уряд, конгрес Пуерто-Рико, який не бажав цих змін. Ми були, якщо порівнювати з Україною, у ролі МВФ, який вимагає реформи, щоб стабілізувати систему. 

Тому в країні і відбулася мініреволюція, про яку ви згадували?

Революція була не через реформи. Люди вийшли проти губернатора, тому що в публічному полі з’явився запис його переговорів із певними людьми, де він висловлював неповагу до народу. 

Яким є поточний економічний стан Пуерто-Рико? Чи готовий острів до подальших реформ?

Економіка зараз у доброму стані. Після пандемії федеральний уряд надав великі кошти. Для Пуерто-Рико це співпало в часі з отриманням коштів на відновлення після ураганів та землетрусів. Зараз уряд має доступ до $100–120 млрд федеральних коштів на реконструкцію та подолання наслідків пандемії. Таких коштів у Пуерто-Рико за свою історію не бачили. Є певні правила, куди можна використати ці кошти. Це унікальна історична можливість для відбудови острова та його економіки. 

Але своя економіка Пуерто-Рико, якщо не враховувати отримані федеральні кошти, не зростає. Вона не досить конкурентоспроможна. І ті реформи, які потрібні, щоб зробити її конкурентоспроможною, потрібно робити, незважаючи на федеральні кошти. За 10 років ці кошти будуть використані, і Пуерто-Рико повернеться до минулих трендів. 

Є п’ять структурних реформ, над якими потрібно працювати. Перша – ринок робочої сили. Тут дуже низький рівень працюючих – менше 40%.

Друга частина – реформа системи базової освіти. Тут багато приватних шкіл. Діти закінчують державні школи з дуже низьким рівнем знань. Якщо 280 000 дітей без базових знань, то як вони зможуть бути частиною економіки? 

Третє – система електропостачання. Вона використовує вугілля та дизельне паливо. Потрібно їх замінити на екологічні джерела. І дуже високі ціни на електрику впливають на бізнес. А після урагану вона (система електропостачання. – Ред.) просто зруйнована. Наприклад, сьогодні йде дощ, і електрики в нас немає. 

Четверте — Пуерто-Рико конкурує з Ірландією та Сингапуром у фармацевтиці, з Домініканою – у сфері туризму. Але рейтинги легкості ведення бізнесу дуже низькі. Потрібно покращувати адміністрування податків, реєстрацію бізнесу, щоб залучити інвесторів. 

П’яте – інфраструктура. Можете уявити її стан після землетрусів та ураганів. 

«У 2015-му теж були заяви Путіна, що через чотири години його армія може бути в Києві»

Якою, на вашу думку, наразі повинна бути політика українського уряду щодо боргу? Чи є необхідність вдаватися до радикальних рішень?

У ситуації з нарощуванням російських військ на кордоні важливо зберегти стабільність, щоб не допустити паніки. Та виконати головне завдання – профінансувати армію й забезпечити виконання державної політики з безпеки. 

Наталія Яресько. /Фото Getty Images

Наталія Яресько. Фото Getty Images

Мінфінові панічні настрої зіграли на руку: він викупив ще частину ВВП-варантів. Вдалий хід? 

Їх можна було викуповувати ще раніше – у 2016–2017 роках, коли ціни були значно нижчими. 

Питання про націоналізацію ПриватБанку вийшло на порядок денний ще за вашої роботи в уряді. Зараз розглядається можливість розділення банку на «хорошу» та «погану» частини. Чи збільшить така операція шанси на продаж «Привату» недержавному інвестору? 

Так чи інакше, інвестора цікавитиме відсутність або зменшення юридичних ризиків. Вони не зникнуть, поки ця справа не завершиться в судах. Навіть якщо банк розділять. 

Інвестору потрібні гарантії. Важливо, щоб він розумів, що на рівні судової системи його інтереси будуть захищені. Чи здатен уряд в принципі надати такі гарантії та взяти ризики на себе та чи здатна це забезпечити судова система України, відкрите питання.

Якою має бути комунікація керівництва країни за умов, коли економіка дійсно дуже залежить від інформаційного фону? 

Треба не панікувати, але бути готовими до всього. Ховати голову в пісок – не вихід. У 2015-му ми теж чули заяви Путіна, що через чотири години його армія може бути в Києві. І ми готувалися до цього. 

Чи правильно українські урядовці закликають західних колег та пресу не нагнітати зайвий раз ситуацію? 

Я не хочу критикувати, тому що знаю, як важко за таких умов втримати ситуацію. 

Останні ініціативи української влади – РРО, ФОПи і тому подібне – наскільки таке прагнення фіскально контролювати бізнес є прогресивним?

РРО для мене – це частина цивілізованої економіки. Це точно краще, ніж коли до бізнеса приходять нескінченні податкові перевірки.

Ви підтримуєте ідею податкової амністії?

Ні. Це рішення для тих, хто не хоче жити в правовому світі. Як у такому разі вимагати від усіх підприємців та громадян платити податки, якщо можна не платити та почекати амністії? Податкові правила мають бути однаковими для всіх.

У Верховній Раді вже зареєстровано кілька законопроєктів, які передбачають суттєве спрощення податкової системи, навіть включно з ліквідацією ЄСВ, та введення податку на виведений капітал для малих та середніх підприємств. Це рух у правильному напрямку?

Я підтримую спрощення податкової системи, але обовʼязковою умовою при цьому має бути гарантоване розширення податкової бази. Якщо ми не впевнені в цьому, нас можуть спіткати серйозні проблеми. Наприклад, що буде з пенсіями, якщо ми надто радикально зменшимо ЄСВ?

Чи існує адекватна для України версія податку на виведений капітал?

Світовий досвід показує, що ця ідея працює далеко не завжди. В Україні ж немає необхідного рівня прозорості, яка б дозволила не розгубити податкову базу.

Українська влада активно просуває наратив про деолігархізацію. І дійсно, підприємства найбагатших українців останнім часом все частіше мають справу, наприклад, з фіскальними органами. Чи виправдовує загальна мета подібні засоби? 

Мені не подобається слово «деолігархізація», тому що таким чином ми повторюємо той ще радянський наратив, що усі багаті люди – погані. Якщо певна людина користується виключним становищем, потрібно вирішувати цю проблему антимонопольним та податковим законодавством. Є правила гри. Вони повинні бути справедливими та однаковими для всіх, адже державна політика, як правило, й створює можливості для появи олігархів.

Після радикальної зміни влади в Україні в 2019 році в багатьох інвесторів та підприємців зʼявилася надія, що країна зможе повернутися на шлях прогресивних реформ, які дещо загальмувалися після 2016-2017 років. Чи відчували ви схожий оптимізм, спостерігаючи за цією зміною на відстані, та чи не маєте певного розчарування зараз?

Я з оптимізімом сприймаю перспективи України – перш за все завдяки демократії. Не так важливо, хто саме займає ту чи іншу посаду. Головне, що український народ завжди вимагає покращення та змін. Це дуже важлива риса соціуму, коли реформи йдуть знизу наверх, а не навпаки. Тож цей постійний соціальний тиск – це дуже сильний фактор руху вперед. Потрібно, щоб народ вимагав і мав можливість демократично обирати владу. Важливо тільки, щоб лідери не були популістами. Популізм руйнує їхню розмову з народом. 

Матеріали по темі