ТРЦ «Амстор» у Кременчуці, житловий будинок та базу відпочинку в Сергіївці було знищено за допомогою старої радянської ракети Х-22. Використовувати такі ракети у міській забудові – воєнний злочин, адже вони настільки неточні, що уникнути жертв серед мирних мешканців практично неможливо. Скільки яких ракет залишилося в Росії та чого очікувати?
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Ракету Х-22 почали розробляти ще у 50-ті роки минулого століття. Її основним завданням було знищення авіаносців армії США. Це найбільша неядерна ракета, яка зараз є на озброєнні Росії. Вага бойової частини – 960 кг, а довжина майже 12 м. Інші ракети зазвичай мають вагу бойової частини 200–500 кг і довжину 6–8 м.
Відповідно, Х-22 здатна завдати значно більших руйнувань, ніж більшість сучасних ракет РФ. Але у неї є істотний недолік – низька точність.
Початкова версії Х-22 мала кругове імовірне відхилення (КІВ) в 5 км. Це була «сліпа» ракета. Навіть у разі використання її проти великих авіаносців вірогідність влучання була майже нульовою.
Наступні 20 років Х-22 пережила кілька етапів модернізацій і покращень. Але навіть після них її точність лишилася надто низькою і дуже залежала від режиму наведення на ціль.
Найбільша точність досягалася в режимі активної роботи головки самонаведення на всій траєкторії польоту. Але в такому режимі ракета стає помітною для систем ППО на великій відстані. Найімовірніше, Росія використовує комбінований режим наведення: більшість польоту ракета летить автономно і лише на певній відстані до цілі вмикається головка самонаведення. В такому режимі точність значно падає і становить «декілька сотень метрів», проте зменшуються шанси перехоплення.
При цьому радіолокаційна головка самонаведення Х-22 здатна розпізнати тільки дуже великі об’єкти, такі як великий військовий корабель або великий міст.
Всі ці проблеми з ракетою призвели до того, що на початку 2000-х її зняли з озброєння РФ. Але в 2018 році передумали і повернули.
За своїм прямим призначенням (для удару по великих військових кораблях у відкритому морі) Х-22, у принципі, може ефективно використовуватися. За російськими військовими підручниками, для удару по авіаносцю треба до дев’яти ракет Х-22. Принаймні частина з них точно влучить. Але це якщо навколо відкрите море і жодного цивільного об’єкту.
Удар цією ракетою по відносно невеликому об’єкту, розташованому в густонаселеному місті, – це доказ свідомої готовності завдати значних жертв серед цивільного населення.
Коли ми говоримо про удар ракетами Х-22 по Кременчуку, то питання навіть не в тому, чи справді Росія цілилася в ТЦ «Амстор». Сам факт використання цієї зброї в межах міста – свідомий воєнний злочин. У випадку удару по Сергіївці в Одеській області взагалі поки що незрозуміло, куди могли цілитись росіяни.
(Не)високоточні ракети
Що ж таке високоточна зброя?
Зазвичай високоточні ракети мають кругове відхилення до 10 м і здатні влучати в конкретний об’єкт середніх розмірів – цех заводу, військовий штаб, ангар із боєприпасами. Але далеко не все залежить від ракети. Багато залежить від того, хто прокладає маршрут польоту ракети. Бо 10 м на площі – це ніби небагато, але ці ж 10 м у траєкторії польоту визначають, зачепить ракета верхні поверхи багатоповерхівки на шляху до цілі чи ні.
Цивілізовані армії світу ніколи не використовуватимуть навіть високоточну зброю, якщо існує ризик того, що вона може зачепити або пошкодити цивільний об’єкт. Росія, на жаль, не цивілізована країна. Тому навіть використання відносно високоточних «Калібрів» закінчується жертвами серед мирного населення.
Скільки і які ракети є в Росії?
Загалом у Росії на початок війни було майже 7000 ракет середньої та ближньої дальності дії (до 5500 км). З них майже половина – невисокоточні ракети Х-22, Х-55, комплексів «Точка-У».
На першому етапі війни Росія здебільшого використовувала ракети типу «Калібр» (морського базування) і ракетні комплекси «Іскандер». Менше ракети Х-101 і кілька разів заявляла про застосування останньої своєї розробки – Х-47 «Кинджал».
Оскільки Росія не розраховувала на тривалу війну, вона активно використовувала ці ракети, при тому, що їхній запас не був аж надто великим (2000–3000 одиниць). У травні з’явилися перші повідомлення про те, що Міноборони РФ починає шукати ракети «на стороні» – в Китаї, Північній Кореї та інших диктаторських країнах.
Приблизно в цей самий час з’явилася інформація про перші застосування ракет Х-59. Це стара радянська ракета 80-х років, але достатньо точна. Кругове можливе відхилення вказане менше 10 м, але СРСР і Росія схильні перебільшувати реальну точність своєї зброї.
Недоліком Х-59 є малий радіус дії – менше 300 км. Тобто її можна застосувати лише по прикордонних областях або в районі узбережжя Чорного моря. Також вона несе найменший заряд (до 300 кг) і не здатна зруйнувати великий об’єкт.
Альтернативою ракет типу «Калібр» на більшій відстані стали радянські Х-55 і їх сучасніша модифікація Х-555. Але ці ракети вже не можна назвати високоточними. Для них кругове відхилення становить 20–100 м.
Також у цей час з’явилися перші підтвердження застосування Росією комплексів «Точка-У», які офіційно знято з озброєння в РФ. Росія навіть певний час заперечувала використання цих ОТРК.
«Точка-У» – це взагалі зброя масового ураження. Вона здатна вражати живу силу на площі до 30 га залежно від типу боєголовки. До того ж відхилення ракети може становити до 250 м.
Окрім цього, ракети до комплексів «Точка-У» зазвичай дуже старі і існує високий ризик того, що ракета взагалі не влучить у ціль. Тобто це дуже невибіркова зброя, яка завдає руйнувань на великій площі.
Треба розуміти, що ЗСУ також використовують «Точки», але для них вони обирають великі цілі, на значній відстані від цивільної інфраструктури. Приміром, склади боєприпасів.
Росія вже використала по Україні близько 3000 ракет. Складно сказати, яких саме. Скоріше за все, ракет «Калібр» та «Іскандер» у РФ залишилося небагато. Підтвердженням цьому є те, що Росія використовує не тільки старі і дешеві ракети, а й нові і дорогі. Зокрема протикорабельні ракети П-800 «Онікс» вартістю понад $1 млн за одиницю.
Окрім того, що це дорогі ракети, їх створено для зовсім інших цілей. Їх застосування по наземних об’єктах свідчить про те, що у росіян бракує більш дешевих ракет необхідної точності. Або ж Росія не встигає постачати ракети «Калібр» на Чорноморський і Каспійський флоти (звідки ними можна діставати до території України).
Якщо у росіян справді закінчуються Х-101, «Калібри» і далекобійні ракети комплексів «Іскандер», то з дальністю понад 500 км лишаються тільки старі Х-55 і Х-22.
Погана новина – цих ракет більше 2000 і їх може вистачити ще на кілька місяців бомбардувань. А їхня неточність може призвести до жахливих наслідків.
Чому ППО збиває не всі ракети?
Для захисту території всієї країни систем ППО треба надто багато, але чи можна закрити хоча б великі міста?
У цієї проблеми дві складові.
Насиченість системи ППО
Система протиповітряної оборони має складатися з різних систем середньої і ближньої дії, які доповнюють одна одну. Наприклад, система С-300 має найбільшу зону дії: висота до 25–40 км, радіус 90–200 км (залежно від модифікації). Але у С-300 є свій недолік – нижній поріг дії. Ця система фактично безсила проти цілей, які летять на висоті нижче 100 м (для деяких серій С-300 нижче 250 м).
Наприклад, ракета «Калібр» може летіти на висоті 50 м над землею. Ракети «Томагавк» літають нижче 30 м.
Щоб компенсувати цей недолік, необхідно використовувати системи ППО середньої дії. Приміром, «Бук-М» може збивати цілі на висоті від 30 м. Але його максимальний радіус дії тільки 20–26 км. І він фактично безсилий проти швидких ракет, таких як балістичні ракети комплексу «Іскандер», які летять зі швидкістю до 8820 км/год.
Також крилаті ракети здатні маневрувати, що ускладнює розрахунок їхньої траєкторії і збиття. Для знищення крилатих ракет може використовуватися винищувальна авіація. Українські пілоти ще до війни почали тренуватися збивати ракети «Калібр», Х-55 та Х-101. Вони достатньо повільні для перехоплення винищувачем. Але для цього треба, щоб ракета перебувала досить довго в зоні дії ППО.
Отже, для забезпечення надійного захисту треба мати ППО, побудовану в кілька ешелонів і скомпоновану з різних систем, які нівелюють недоліки одна одної.
У контексті надійності часто згадується «Залізний купол» Ізраїлю. Але ця система не призначена для знищення ракет середньої дальності. Вона захищає від снарядів РСЗВ і балістичних цілей ближньої дії. «Залізний купол» ефективний у прифронтових містах. Він міг би захистити, наприклад, Харків, який активно бомблять РСЗВ «Смерч» і «Ураган». Але не Київ чи Одесу.
Ворог атакує Україну з різних боків, різними типами ракет. Останній удар по заводу «Артем» у Києві спочатку відбувся з напрямку акваторії Чорного моря. Але українська ППО відбила всі ракети. Після чого удару по заводу вже завдали з боку Білорусі. Враховуючи, що принаймні дві ракети не долетіли до цілі, ворог обирав максимально низьку траєкторію польоту. Тобто Росія прораховує напрямок і траєкторію, де у нас найменші шанси на збиття ракет.
Характеристики ракети і умови удару
Ймовірність вчасного виявлення і знищення ракети також залежить від її характеристик і способу наведення. Ракети використовують різні способи «втечі» від ППО – наприклад, прихований режим підльоту до цілі (ракета не пеленгує своє положення, прилади самонаведення вимкнено). Якщо ракета в польоті не випромінює жодного сигналу, виявити її значно складніше.
Багато ракет частину польоту можуть перебувати в автономному режимі, вмикаючи систему самонаведення безпосередньо перед ціллю. Це захищає їх від виявлення на великій відстані. Але ракета може схибити, якщо у неї недостатньо точна інерційна система орієнтування в просторі (типова проблема російської зброї).
Більшість крилатих ракет уміють змінювати траєкторію польоту (маневрувати). Тоді розрахунок, за яким ППО визначає ймовірне положення цілі в момент перехоплення, може бути неправильним і перехопити ракету не вдасться.
Також дозвукові крилаті ракети можуть літати на екстремально низьких висотах, що дуже ускладнює їх перехоплення.
Балістичні ракети можуть розвивати надвисоку швидкість. Наприклад, гіперзвукова ракета «Кинджал», за даними РФ, може розвивати швидкість до 14 000 км/год. А максимальна швидкість перехоплення цілі більшості систем ППО – до 10 000 км/год. Хоча може виявитися, що характеристики ракети «Кинджал» – черговий міф російської оборонної промисловості.
Наявність системи ППО, навіть сучасної, – не стовідсоткова гарантія захисту від ракетної загрози. Наприклад, удар Ірану по авіабазі США в Іраку на початку року. Американська авіабаза мала сучасні системи протиповітряної оборони, але частина ракет таки влучила в ціль.
Чого очікувати?
Росія звикла досягати цілей шантажем і терором. Головна мета ворога зараз – заморозити війну та отримати домовленості, які дозволять закріпити певний статус завоювань.
Росія не готувалася до тривалої війни і не здатна швидко мобілізувати резерви. Країна має тисячі танків і БМП на складах, але їх треба ремонтувати. Новим мобілізованим потрібна підготовка і злагодження, інакше від них не буде користі на фронті. Більшість підрозділів потребують перепочинку, ворог втрачає найбільш ефективні штурмові підрозділи – танкові дивізії, десант і морську піхоту.
Росії потрібні перемовини, щоб виграти час на відновлення сил.
Україна не готова до таких переговорів, вони нам абсолютно невигідні. В день удару по ТЦ «Амстор» речник Кремля Пєсков заявив, що Україні треба скласти зброю, щоб «усе припинити». Це говорить про свідомість терору і про поспіх ворога. Росія впевнена, що шляхом залякування і воєнних злочинів можна впливати на Україну і Захід, тому використовуватиме ці методи й надалі.
Доки триває війна, жодне місто України не може відчувати себе у цілковитій безпеці. Немає іншого способу убезпечити українські міста, окрім як перемогти ворога.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
