Категорія
Картина дня
Дата

З 90-х Кремль обкочував модель псевдореспублік у Східній Європі та Азії. Як «Л/ДНР» були створені за відпрацьованою схемою

Хоча Володимир Путін наразі не підтримав визнання «Л/ДНР», багато фактів говорять про те, що карта «народних республік» у російсько-українських відносинах розігруватиметься і надалі

15 лютого 2022 року депутати Держдуми Росії підтримали проєкт постанови про звернення до Володимира Путіна щодо необхідності визнання «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». В ухвалі йдеться, що депутати «вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання «народних республік».

Того ж дня під час пресконференції з канцлером Німеччини Шольцем Володимир Путін не підтримав визнання «Л/ДНР», але безліч зроблених застережень – про «геноцид», про «співчуття росіян» – дозволяють припустити, що карта «народних республік» буде розігруватись і далі.

Після зриву поступового врегулювання на Донбасі взимку 2020–21 рр. у Москві дедалі більшого значення набуває ідея, що самопроголошені республіки мають розвиватися як «російські національні держави».

Ці держави згодом можуть увійти до Союзної держави РФ та Білорусі. Те, що 15 лютого президент Путін не підтримав звернення Думи, покликавшись на «надію» на Мінські угоди, ще не означає, що Кремль не продовжить підтримувати існування та розвиток «Л/ДНР» до моменту, коли їх можна буде визнати.

Визнання «республік» обійдеться дорого Росії. У відповідь на такий хід західні уряди запровадять нові санкції, що підірвуть соціально-економічну стабільність Росії, а Україна отримає легітимний шанс відмовитися від Мінських угод та вийти до нових можливостей у міжнародній політиці. Визнання посилить антагонізм між Росією та Заходом, чого зараз Кремль явно не планує.

Анатомія «Л/ДНР»

Сецесія – відокремлення частини громад з територіями від материнської держави з метою створення незалежної держави – рідкісна, але не безпрецедентна політична подія. Іноді сецесії ведуть до визнання суверенітету і незалежності частин, що відокремилися, наприклад, Північноамериканських колоній Британії, що стали США, або республік СРСР, що стали визнаними незалежними державами.

Часто сецесія є результатом зовнішнього втручання, а не бажання спільнот, як у випадку з «Л/ДНР», з «Нагірно-Карабахською республікою Арцах» або з «Турецькою республікою Північного Кіпру».

В останньому випадку виникає «сецесійний трикутник» – складний конфлікт між материнською державою, державою-спонсором та самопроголошеною «республікою».

Материнська держава опиняється у стані «ушкодженого суверенітету», коли уряд не здатен повернути контроль над своїми громадянами та своєю міжнародно визнаною територією, а також не може виконувати повною мірою свою конституцію щодо громадян, які живуть на непідконтрольній території.

Ушкоджений суверенітет материнської держави означає, що вона частково не виконує базових функцій держави, визначених Конвенцією Монтевідео про права та обов'язки держав (1933). Так, воно:

1) не цілком здатне захищати свою територію від інших держав;

2) не повністю здатне забезпечувати верховенство влади та монополію на легітимне застосування насильства щодо свого населення;

3) є урядом, який надає унікальні державні послуги не всім громадянам;

4) входить у відносини з іншими державами з ослаблених позицій.

Україна, Грузія та Молдова – це держави, чий суверенітет систематично порушений наявністю самопроголошених «республік», які перебувають на їхніх міжнародно визнаних територіях. Щоб частково компенсувати збитки материнським державам, міжнародне право передбачає санкції проти сецесіонерів та підтримку материнських держав у домаганнях на реінтеграцію спільнот, що незаконно від'єдналися.

Нещодавній приклад такої підтримки є у відповіді США на претензії Росії.

Неповноцінні парадержави

Самопроголошене державне утворення (парадержава, з погляду політичної науки) лише частково здатне виконувати функції держави.

Перебуваючи у конфлікті з материнською державою, парадержава перебуває у стані війни («гарячої» чи «замороженої») на своїх нестабільних межах, постійно конкурує за лояльність свого населення. І воно перебуває поза міждержавними відносинами.

Парадержава неповноцінна і щодо виконання функцій, і з точки зору невизнаного суверенітету. «Л/ДНР» цілком відповідають цій картині.

Неповноцінні парадержави можуть існувати тривалий час лише за підтримки держави-спонсора. Це спонсорство відбувається у термінах «доповнення суверенітету» (спонсор представляє парадержаву у зовнішньополітичних процесах), у плані надання зброї та військових радників (для утримання «кордонів») та як фінансування бюджету цього утворення. Росія виконує ці функції щодо «Л/ДНР».

Спонсорство Росії виходить далеко за межі Донбасу. Вже з початку 1990-х років Кремль створив мережу самопроголошених республік у Східній Європі, куди ще до 2014 року входили Південна Осетія, Абхазія та Придністров'я. До початку війни на Донбасі ці парадержави разом із Росією створили військово-політичну та соціально-економічну модель, що дозволяє виживати в умовах конфлікту з материнськими державами та міжнародних санкцій. І ця модель була застосована у «Л/ДНР».

Інвестиції Кремля заразом окупаються тим, що материнські держави опиняються у стратегічній залежності від нерозв'язних конфліктів та обмежені у можливості вступати до таких союзів, як ЄС чи НАТО.

Рішення Державної Думи від 15 лютого 2022 року – акт, який поглиблює збитки для суверенітету України та збільшує стратегічні можливості Кремля у конфлікті з нами та Заходом. Можливо, деескалація на українсько-російському кордоні згодом почнеться, але системний конфлікт у Східній Європі продовжуватиме поглиблюватися.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]