Росія через ОРДЛО може реалізувати в Україні два сценарії. Перший – дотиснути Київ, щоб впровадити Мінські домовленості на російських умовах, із визнанням Україною «адміністрацій» ОРДЛО. Якщо не вийде – визнати «Л/ДНР» і почати гібридну ескалацію з можливістю ввести війська на запрошення попередньо визнаних псевдодержав
18 лютого ватажки так званих «ДНР» та «ЛНР» Денис Пушилін та Леонід Пасічник заявили, що «українська армія готує наступ» на окуповані території Донецької та Луганської областей, і оголосили про початок евакуації населення до Росії. Хоча українська влада одразу спростувала заяву про наступ, Володимир Путін пообіцяв по 10 000 рублів кожному з «біженців».
15 лютого Держдума попросила президента Росії визнати незалежність «республік».
Forbes знову публікує текст аналітика Марії Золкіної про те, як Кремль планує розігрувати карту ОРДЛО.
Росія виходить із Мінських домовленостей – саме так в Україні й на Заході сприйняли звернення російської Держдуми до Володимира Путіна з проханням визнати незалежність «республік» на окупованому Донбасі. Це тільки додало напруги до чергового раунду переговорів Кремля із Заходом – у цей же час у Москві тривали перемовини Володимира Путіна з німецьким канцлером Олафом Шольцем.
Такі маневри Кремля свідчать: жодних підстав для реальної деескалації немає. А заяви про готовність відводити російські війська – не більше, ніж частина дипломатичної гри проти Києва та його західних союзників.
Останнє слово щодо визнання незалежності псевдоутворень на окупованій частині Донбасу – за президентом Росії. Хоча прессекретар Путіна вже погодився, що такий крок «не корелює з Мінськими домовленостями», розслаблятися зарано. Чіткого регламенту, в якій формі президент РФ має відреагувати на таке звернення, немає. А це означає, що Росія може використовувати «незавершене» визнання для нових форм шантажу й тиску в переговорах.
Шантаж визнанням незалежності ОРДЛО
Активні перемовини Росії з Францією, Німеччиною та Великою Британією в контексті України зводилися до одного: надати РФ гарантії неприєднання України до НАТО, а також де-факто примусити Київ виконувати Мінські угоди. В російській інтерпретації. Як саме – безапеляційно підтверджував на зустрічах радників нормандського формату Дмитро Козак. Росія вимагає прямого діалогу між Києвом та окупаційними адміністраціями, після чого – імплементації політичних положень Мінська.
Навіть під загрозою нового російського вторгнення добитися цього в Нормандській четвірці досі не вдалося. Тому Росія додає ще один гібридний інструмент – шантаж можливим визнанням суб’єктності «Л/ДНР».
Зараз варто очікувати нових спроб «вмовити» Україну піти на політичні поступки з виконання Мінських домовленостей. Під приводом необхідності відвернути ескалацію та зберегти Мінські домовленості, які можуть розсипатися після виходу з них Росії.
Для цього Москва може використати два інструменти.
Перший – запропонувати нову термінову зустріч нормандських радників. Де, на відміну від двох попередніх у Парижі та Берліні, на кону стоятиме не лише воєнна ескалація, але й повне руйнування восьмирічного переговорного процесу.
Другий – діяти через двосторонні переговори із залученням до процесу європейських партнерів. Особливо – через Німеччину.
Берлін не готовий до наджорстких санкцій, як-то зупинки «Північного потоку-2» або надання Україні навіть оборонного озброєння, натомість прагне «вписати» позицію Росії в нову архітектуру безпеки в Європі. України як члена НАТО в цій системі, судячи із заяв німецького канцлера в Москві, немає.
Щодо «Мінська» – Берлін від Києва чекатиме на оновлення або ухвалення нових законів про «особливий статус», змін до Української Конституції та виборів на тимчасово окупованій території. Власне, все те, що Росія й вимагає обговорювати в політичній підгрупі Мінської ТКГ з незаконними представниками ОРДЛО.
Якщо напряму залякування через визнання Кремлем «республік» на Україну навряд чи подіють, Росія може тиснути опосередковано – користуючись дипломатичною розтяжкою, в якій опинився Берлін. З одного боку, Німеччина мусить бути солідарна зі США, НАТО й діяти превентивно, аби не допустити російської агресії в Україні. З іншого – Берлін прагне залишити відкритим канал для теплого діалогу з Росією. Для такого гравця сценарій із повним виходом Росії з Мінських домовленостей виглядатиме куди менш прийнятним, аніж для самої України.
Україна з дипломатичної точки зору від де-факто відмови Росії від Мінських домовленостей тільки виграє. Це може бути шанс вийти з глухого кута переговорів і не бути звинуваченими у зриві дипломатичного врегулювання.
Тиск Москви: два сценарії розвитку подій
Сьогодні на столі два варіанти розвитку подій. У разі мовчання Путіна щодо звернення Держдуми, Україні варто очікувати масштабного посилення тиску. Принаймні протягом найближчих кількох тижнів. При цьому не погоджуватися на поступки заради формальної відмови Кремля визнавати ці суб’єкти незалежними.
Інший сценарій – це провал російського дипломатичного тиску на Київ, визнання Кремлем «республік» і початок гібридної ескалації. З бойовими діями, головним чином на Донбасі, кібератаками, диверсійним заходами та іншими класичними методами РФ.
Так Росія відкриє для себе ще одну можливість: у будь-який момент офіційно залучити до бойових дій свою регулярну армію на запрошення попередньо визнаних нею псевдодержав. Або заради «захисту» російських громадян на підставі масової паспортизації, що триває на Донбасі з 2019 року.
У будь-якому разі, зараз розгортатиметься новий виток протистояння. І поява нового інструменту тиску впливатиме на переговорний процес і ймовірність воєнного загострення.
Завданням України на найближчі тижні буде не тільки витримати тиск із вимогами про політичні поступки від Москви, але й переконати західних союзників, що такі поступки – невиправдані.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
