Є три сценарії закінчення війни в Україні, і жоден із них не передбачає капітуляції. Про це заявив міністр оборони України Олексій Резніков на конференції Forbes «Будуємо разом». Ми публікуємо повну версію розмови з міністром, яка охоплює питання забезпечення української армії, допомоги партнерів, можливостей для бізнесу під час війни та інші.
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Яка роль українського бізнесу в супротиві російській агресії?
Війна розпочалася 2014 року з агресії Росії на Донбасі та анексії Криму. Ми жили в стані війни. Але вона була окремо: там війна, а тут економіка – відпочинки, ресторани.
Тепер усім довелося перелаштовуватися. В першу чергу йдеться про оборонно-промисловий комплекс. Базова модель ВПК – державні підприємства, але з 2014 року почав серйозно розвиватися приватний бізнес.
Після 2014 року частка приватних підприємств у виконанні оборонного замовлення зростала щороку. Це стосується бронетанкової техніки, стрілкової зброї, радіоелектронних засобів боротьби, БПЛА.
Перехід на воєнні рейки економіки відбувається легше завдяки тому, що протягом останніх восьми років гнучка система приватного бізнесу почала «входити в ту річку».
Щодо державного сектору – всі знають приклад «Нептуна», який до останнього моменту не був прийнятий на озброєння, був випробувальним зразком. Після польоту «Нептуна» і походу російського воєнного корабля за відомою адресою адмірал Неїжпапа привітав нашого конструктора з тим, що остаточні державні випробування пройдені. «Нептун» тепер вірно охороняє акваторію Чорного моря.
Щодо приватного бізнесу – ми почали з коліс працювати в напрямку демонополізації, оскільки в деяких секторах була монополія стосовно забезпечення Збройних Сил.
Сьогодні, наприклад, щодо засобів індивідуального захисту (балістичних шоломів, бронежилетів) ми залучили пʼять українських виробників, з якими укладено сім державних контрактів. Якщо рахувати в кількості, це 138 650 балістичних шоломів та 133 000 бронежилетів на 3,3 млрд грн. Проте після багатьох хвиль мобілізацій потреби Збройних Сил набагато більші. Тому ми продовжуємо привозити системи захисту з-за кордону, ну і плюс допомога від українських волонтерів.
Щодо речового забезпечення – розуміючи, що потрібно враховувати і літню, і зимову кампанію, ми підписали 292 договори з 84 вітчизняними виробниками і постачальниками на 17,9 млрд грн.
На напрямку паливно-мастильних матеріалів укладено 23 державних контракти з вітчизняними постачальниками на суму 3,2 млрд грн. З продовольчого забезпечення у нас 42 державні контракти, 25 вітчизняних постачальників на загальну суму 11,7 млрд грн.
Окрема вдячність приватному бізнесу, який займається постачанням специфічного виду озброєння: БПЛА, броньовані машини, спеціальний транспорт. Зараз українські мізки працюють для Збройних Сил, допомагають, це і є та необхідна синергія. Під час воєнного стану спрощено процедури, це дозволяє швидко задовольняти потреби нашого війська.
Місячний бюджет, який зараз витрачається на сектор безпеки та оборони, дорівнює річному
Що ще може зробити бізнес для підсилення обороноздатності країни?
Головне – взагалі займатися бізнесом, розвивати робочі місця, давати роботу внутрішнім переселенцям. Економіка повинна працювати. Зараз державний бюджет через втрату податків, різного роду рент та мит недоотримує $5 млрд щомісячно. Тому Україні доводиться залучати гроші на зовнішніх або внутрішніх ринках. Місячний бюджет, який зараз витрачається на сектор безпеки та оборони, дорівнює річному. Тобто ті гроші, що закладалися на рік, ми витрачаємо кожного місяця.
Бізнес, який не тікає, працює в Україні та сплачує податки, виплачує зарплати, – це величезна допомога. Гроші, які будуть наповнювати казну, які ми зможемо витрачати на безпеку та оборону.
Саміт у Мадриді затвердив стратегію НАТО на наступні 10 років, там чітко сказано, що головною загрозою для світу є Росія. Тому НАТО буде посилювати свій східний фланг. Україна і є той східний фланг, який боронить весь світ від орків. Це означає, що гроші будуть вкладати і в українську систему оборони. Тому бізнесу має бути зрозуміло, що саме на цьому варто заробляти гроші, створювати робочі місця.
3 березня 2022 року в Біловезькій пущі в Білорусі під час другого раунду переговорів між Росією та Україною. Фото Getty Images
З розумінням того, куди буде рухатися українська воєнізована промисловість, які напрямки найбільш перспективні для бізнесу в мілітарі-індустрії?
Близько 50 країн підтримують Україну. З ними зараз стало набагато легше домовлятися, щоб отримати ті чи інші види озброєння. Наприкінці минулого року це було майже неможливо. Під час відрядження у Вашингтоні я просив: «Дайте більше «Стінгерів», мені казали, що це неможливо. На запитання «чому?», відповідь: «це незаконно». Коли ми просили змінити закон, знову чули: «ні, це неможливо».
А в січні ми вже отримали «Стінгери» з Литви за погодженням із Білим домом.
Окрім бажання стати частиною спільної перемоги над Кремлем, зʼявилася абсолютно прагматична річ. Сьогодні Україна – це величезний полігон, де випробовують сучасні технології воєнного характеру: вогневе ураження, засоби радіоелектронної боротьби, аеророзвідки, бронежилети, шоломи, турнікети для зупинки крові. На інноваційні рішення й пропозиції попит уже є. Створення спільних підприємств, нехай навіть із розташуванням у країнах Східної Європи або в захищених місцях на Заході України, – це вже реальний запит.
Плюс ми активно привозимо в Україну зразки озброєння натівського характеру – артилерію, броньовані машини. Вони потребуватимуть ремонту, відновлення. Можливе створення баз із відновлення та виробництва, хтось має робити стволи на зміну для артилерійських пушок, кулеметів, автоматів. Можна побудувати патронний завод, порохи, капсюлі – невичерпний перелік, до якого входить усе, що повʼязано з обороною та безпекою.
Зараз в Україні мобілізовано до 700 000 осіб у Збройні Сили, до Національної гвардії – близько 90 000, прикордонників – під 60 000, Нацполіції – 100 000. Понад 1 млн людей зараз боронять Україну. Помножити цю цифру на кількість їхніх родин – це і будуть потреби людей, які потрібно задовольнити.
Сучасна війна продемонструвала, що саме високі технології перемагають навалу
На який час потрібно планувати задоволення потреб 1 млн людей? Як довго триватимуть активні бойові дії?
Активні бойові дії будуть враховані в матриці бізнесу-плану, як мінімум, 10 років. Виходячи навіть з того, що це оцінка аналітиками НАТО подальшого розвитку подій, повʼязаних із країною-агресором.
Навіть перемога, яка відбудеться в цьому році чи на початку наступного, не означатиме, що росіяни сядуть на космічні кораблі, які залишилися на орендованому Байконурі, чи Ілон Маск зробить гуманітарну місію і відправить їх у космос. Вони залишаться нашими сусідами з тим політичним устроєм, який у Росії зараз є. Питання переходу Росії до демократії – надто довгострокове.
Навіть після того, як люди підуть додому працювати на свої позиції, ми повернемося до армії чисельністю 261 000. Ще на 100 000 людей армія мала бути розвинута, згідно з наказом президента, до 2024 року. Тобто Збройні Сили будуть 350 000–360 000 плюс сектор безпеки і оборони: Нацполіція, Нацгвардія, прикордонники, СБУ – загалом ще 200 000 осіб. Тобто 500 000 – це будуть люди в формі.
Сучасна війна продемонструвала, що саме високі технології перемагають навалу. Сьогодні перші чотири установки HIMARS із високоточною ракетною зброєю, які ми отримали від партнерів, наносять більше ураження ворогу, ніж класичні стародавні пушки-гаубиці 152-го калібру, з яких треба зробити 10 пострілів, щоб два чи три потрапили по цілі. Безпілотники, системи для джемінгу, радіозв’язок, автоматизовані системи управління – усе це майбутнє.
Також нагадаю, поруч є ринок, який називається «Європа». Коли почалася загроза Тайваню, то до вторгнення в Україну, наскільки я поінформований, 200 млн тільки набоїв та стрілецької зброї були викуплені на ринку тільки Тайваню. Тобто якщо ви сьогодні будете виготовляти, умовно кажучи, патрон 9х19 Luger для короткоствольної вогнепальної зброї, у вас будуть забирати не тільки сектор безпеки і оборони України, Європа буде викуповувати та і, думаю, США теж.
Бізнес, який не тікає, працює в Україні та сплачує податки, виплачує зарплати, – це величезна допомога. Гроші, які будуть наповнювати казну, які ми зможемо витрачати на безпеку та оборону. Фото Getty Images
Створення безпечної зони для бізнесу під час війни – рожеві мрії чи реалістична ідея?
Ми знаємо приклад Ізраїлю, у якого непогано захищене небо. Але навіть «Залізний купол» не захищає на 100%, він захищає на 80%. Я був у Ізраїлі, спілкувався з їхніми виробниками. «Залізний купол» проти повільних ракет, які летять на низьких висотах. Він не захищає від крилатих балістичних ракет.
Тому нам потрібно розвивати свої системи ПРО, ППО або отримувати їх від наших партнерів. Але в нас сьогодні вже є захист неба. Він не ідеальний, але ми збиваємо велику кількість ракет. У нашому небі ворожі літаки вже не літають – вони бояться, бо знають, що ми їх збиваємо.
Тому якщо вони використовують старі пушки, на яких старі ракети Х-22, Х-55, вони стріляють ними з території Росії, Білорусі або піднімаючись над захопленим Кримом.
Треба подивитися на наші шахти, соляні розробки, де можна зробити захищену, занурену систему захисту для підприємств, яка буде мати природний захист від ґрунтового, базальтового шару. І паралельно інвестувати кошти разом із партнерами, купляти ліцензію, виготовляти свою систему ПРО і ППО.
Поради бізнесу, як зменшити чи принаймні не збільшувати вірогідність ураження своїх промислових активів?
Потрібно робити диверсифікацію переміщень цехів, де має виготовлятися продукція. Наприклад, якщо ви робите гумовий виріб для танку, то має бути 2–3 локації чи підприємства, де Міноборони буде їх закуповувати, щоб у разі знищення одного, працювали решта інших.
Деякі українські державні підприємства, які чутливі й важливі для стратегічного озброєння, мають таку, розміщену ще за радянських часів, систему цехів, у тому числі й занурених у землю, що навіть у разі нанесення ураження ракетою «Калібр» чи «Іскандер», працездатність цих заводів не зупиниться.
Серед девелоперів і будівельників точно з’явиться нова спеціалізація – це вміння будувати бомбосховища в нових будівлях (це буде по ДБН). Але думаю, що навіть приватний сектор, від олігархів до заможних людей, буде замовляти бомбосховище з подвійним виходом, фільтрацією води, повітря.
Світ повірив у те, що ми з вами можемо перемогти, і ми вже перемагаємо.
Ніяких гарантій безпеки нема, але уявімо: перемога, мирова угода. Які гарантії безпеки можуть бути в Україні після цього?
Ми жили в парадигмі Будапештського меморандуму, який ми уклали і віддали третій в світі ядерний потенціал. Ми жили в режимі, коли нам гарантували безпеку.
Зараз ми живемо в сучасному світі, коли учасник Ради Безпеки ООН є країною-агресором.
Україна поки що не розглядається країнами НАТО як де-юре повноправний член, тому що має бути консенсус серед країн Альянсу. Але ми де-факто стаємо країною-членом. Україна стоїть на східному фланзі, нам дають обладнання НАТО, ЗСУ опанували понад 300 натівських стандартів.
Єдине, що турбує наших партнерів, це пункт п’ятий, який їм дуже не хотілось би застосовувати, якби Україна стала членом Альянсу. Але наші партнери з країн Балтії, Польщі відчувають неідеальність цього пункту в Угоді про Альянс із НАТО щодо того, що всі вступаються один за одного.
Сьогодні треба будувати нові альянси. Подивіться на самостійну поведінку Великої Британії, яка завдяки Брекзіту стала нашим потужним партнером.
Її руки не зв’язані позиціями Німеччини, Франції чи інших європейських країн, які на початку вторгнення зволікали з прийняттям рішень через санкцій, Північний потік–2 і так далі. І зараз зволікають, тому що вони залежні від газу.
Сьогодні наші найпотужніші партнери – це англосаксонський сектор, Канада, Австралія. У нас сьогодні фантастичні стосунки з країнами Балтії. Я просто аплодую стосункам України й Польщі. І подивіться, нас взяли у проєкт Триморʼя. Я, будучи віцепрем’єром, їздив у Хорватію, Польщу й умовляв. Кажу: пустіть Україну хоча б асоціативним членом до Тримор’я. Говорили, що це неможливо. Виявляється, можливо.
Сьогодні архітектури безпеки можуть бути різними: постачання зброї, постачання технологій, розвідка, аеророзвідка, космічна розвідка. Зараз дати чітку модель я не готовий, тому що ці перемовини веде голова Офісу президента Андрій Єрмак. Міжнародну активність очолює згідно з Конституцією Президент України і за його дорученням міністр закордонних справ, а далі в перемовинах беруть участь ті чи інші представники. Але в принципі таке бачення вже сьогодні Україною є.
Три базові сценарії закінчення війни від Олексія Резнікова?
Перший сценарій приблизно такий самий, як уже був: «добра воля» росіян, яка була оголошена, коли вони втікали з Київщини, Чернігівщини, Сумщини та з острова Зміїного. Я думаю, що цей сценарій буде розбитий на декілька ланцюжків. Спочатку ми вийдемо на позиції до 24 лютого поточного року. Далі будуть розмови щодо статусу окупованих раніше Донецької, Луганської областей і Криму. За столом із нашими потужними партнерами будемо вести ці перемовини. «Мінська–3» точно не буде, капітуляційних домовленостей не буде, і з дулом біля скроні ніхто вести перемовини не буде.
Варіант другий – поступово будемо перемелювати збройні сили РФ, тому що це насправді війна ресурсу на ресурс. У них більша територія, більше танків. Але воно все несучасне, і вони сьогодні використовують принцип м’ясорубки. Мій добрий друг і колега, міністр оборони Великої Британії пан Воллес, коли був у нас у Києві, сказав: «Якщо ви плануєте воювати ресурс на ресурс, м’ясорубка на м’ясорубку, ми вам не зможемо допомогти». Але якщо ми будемо використовувати сучасні технології, наносити ураження там, де найболючіше для росіян, ми точно переможемо.
Світ повірив у те, що ми можемо перемогти, і ми вже перемагаємо. Уявіть собі, який ресурс вони кидають, а просунулись на якісь десятки кілометрів. Другий варіант перемоги, можливо, не такий швидкий. Не до кінця цього року, можливо, він зачепить початок наступного, але я його бачу в такий спосіб.
Третій – більш драматичний для Російської Федерації. Розвал Росії, парад суверенітетів, розпад на декілька різних суб’єктів – Татарстан, Башкортостан і так далі. Ми це точно побачимо за нашого життя, але це більш довготривала історія.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
