Дії президента України Володимира Зеленського у протистоянні з Росією підтримує 91% населення. Такі дані показало опитування, проведене групою «Рейтинг» у перші дні після початку війни
Це означає, що з грудня 2021 року підтримка президента українцями зросла втричі. Втім, популярність Зеленський здобув не тільки в Україні. Його оплесками зустрічає парламент Великої Британії, публіцист Джеффрі Салкін порівнює українського лідера з Черчиллем, його зображення розміщують на обкладинках Vanity Fair та The New Yorker. Президент став героєм численних мемів, автори яких захоплюються його сміливістю та зізнаються у коханні. Причина цьому — вдала модель лідерства, що її обрав Зеленський на початку війни.
Одна з її складових — виступи. У промовах Президента є все, що треба, вважає віцепрезидентка з публічної політики й урядування Київської школи економіки Оксана Сироїд, яка викладає лідерство. «Є ідентичність з українським народом: він говорить «ми», а не «ви». Щоразу доповідає людям про зусилля, яких докладає на міжнародній арені. Надзвичайно важлива частина виступів — визнання звитяги і те, що він говорить до окремих міст, до окремих населених пунктів. Адже кожен з них зараз має свій досвід і потребує, щоб до нього говорили», — пояснює Сироїд.
Виступи Зеленського є важливою складовою його лідерства, проте самими промовами воно не вичерпується. Які ще елементи входять в модель лідерства Президента України? Forbes пояснила Оксана Сироїд.
Ідентичність
Для деяких вправ на уроках з лідерства в KSE ми використовували промови лідерів світу. В тому числі Зеленського. Відповідно, я слухала та аналізувала дуже багато його виступів, і стежити за їх еволюцією дуже цікаво. Те, що відбулось з початком війни, було відчутним зростанням ідентичності.
Ще до війни був період, коли Зеленський шукав ноту ідентичності — як йому треба спілкуватись з людьми. Він більше орієнтувався на соціологію, на очікування, хотів бути своїм, хорошим хлопцем. Але у війні не може бути фальші. Під час війни необхідно визначитись, де та з ким ти.
Зараз процес ідентифікації Володимира Зеленського з людьми, народом та країною зрештою відбувся. І видно, як ця ідентичність поглиблюється. Це не можуть не відчувати люди, і через це він і має таку підтримку. Він веде за собою людей, а людей неможливо обдурити. Можна обдурити когось одного, але не можна обдурити весь народ.
Зеленський — виходець з космополітичного пострадянського середовища, з Кривого рогу. Коли він ставав президентом, боявся занадто української чи єврейської ідентичності. Боявся проговорити позицію «Росія — це зло». Не маючи досвіду, він вважав, що росіяни — нормальні звичайні люди, з якими просто треба домовитись. Він довго намагався функціонувати в цьому світогляді, але мусив або прийняти правила політичної гри, або зберегтись. Треба було визначатись: якщо ти зберігаєшся, хто ти? І він зрештою визначився.
Сьогодні він звертається до свого народу. В нього більше немає відмінностей між людьми та собою. Раніше він говорив «ця країна», «цей народ» — був обережним. А зараз він все більше й більше визначає себе як частину цього народу, не тільки його керівника.
Відео з промовами Володимира Зеленського, що ілюструють пошук та віднайдення ідентичності:
Брак політичного досвіду
Другий феномен — брак політичного досвіду, який виявився корисним в цій ситуації. Класична політика великою мірою побудована на лукавстві. Коли ти чесний, тебе щонайменше вважатимуть диваком. В людей, які довго в політиці, стирається чорне і біле. Вони настільки звикають до лукавства, що в критичній ситуації їм складно тримати хребет.
Наш президент чесний, і це дуже добре. Він не соромиться показувати переживання, прямо висуває претензії, які досвідчений політик, можливо, не дозволив би собі висловити — до міжнародних партнерів, персонально до певних людей.
Демократія сильна тим, що обирає щось середнє. Вона не йде по екстремумах. Але в цій середині досить мало чесності та відваги. У 2019 році ми обрали Зеленського на емоціях, він не вибирався з демократичних інституцій. Він не був частиною цього політичного істеблішменту, тож міг дозволити собі, наприклад, призначати людей на посади дещо рандомно. Ми всі трохи жартували з того, називаючи його «генератором випадкових людей». Але в результаті ця його ніби несистемність призвела до того, що в нас на керівних посадах у Збройних Силах люди, яких просто не могло б бути раніше. Ми маємо самодостатнього, суб’єктного міністра оборони.
Система — це добре, але тільки коли вона спрямована на позитивну селекцію політиків. Але нічого хорошого немає в тому, коли протягом 30 років система стоїть на негативній селекції, де головними критеріями було, щоб у людини не було забагато амбіцій, щоб можна було покрити корупцію тощо. Така система не змогла б протистояти війні. Зеленський — усвідомлено чи ні — почав її руйнувати. І це дало нам силу.
Сполучені посудини
Я стежу за міжнародними наративами і бачу: в них досі зберігається знецінююче ставлення до українців. В уявленні світу є потужна російська армія, яка сьогодні терпить провал через те, що в них проблеми з логістикою або ще з чимось. А не тому, що їх вщент розбивають Збройні сили України. Вони до сих пір не можуть визнати цієї спроможності, адже не розуміють природи нашого спротиву. Українці — частина західної цивілізації, для яких важливо бути господарями, власниками. Росіяни активно намагались знищити це в нас — до прикладу, під час Голодомору. За 30 років цей дух власника закріпився. Фермери, великі та маленькі підприємці — ми маємо це в крові, для нас це природно. Сьогодні українці захищають своє. Ці люди чинять опір, вони захищають те, що їм належить. Путін не розумів, що йде воювати з власниками.
Зеленський та народ України — як сполучені посудини. Зеленський черпає свої сили стоячи з енергії українських власників, з енергії спротиву. Він бачить, що люди будуть боротись, і це дає йому наснагу йти попереду цих людей. Хіба мав би він сили протистояти, якби не знав, що за його плечима такий потужний спротив? Люди ж велику частку сили до цього спротиву беруть саме з лідерства.
Рівняння ідеального лідера
Існує наукова концепція — рівняння ідеального лідера. Він має володіти:
- стриманими тенденціями до нарцисизму;
- параноїдальним потенціалом;
- інтелект/воля;
- чеснотами — порядністю, чесністю, добрим вихованням;
Перекладемо це на Зеленського. Зеленський здатний генерувати, ухвалювати та відстоювати свої рішення — це про волю. Очевидно, Президент України є добре вихованим. Він чесний в своїй поведінці — у нього є як моменти слабкості, так і моменти сили. У якийсь з днів, коли він давав інтерв’ю міжнародним ЗМІ, простежувались його втома, виснаженість, розгубленість. Але вже на наступний день він збирається. Це викликає абсолютно людське резонування — переживаєш разом з ним.
Параноїдальний потенціал — це усвідомлення загрози та вміння балансувати між загрозою для себе та загрозою для людей. Ми вже декілька разів спостерігали, як Зеленський утримує цей баланс. Наприклад, йому пропонували виїхати з країни. Очевидно, він міг би вже бути в безпеці. Але розуміючи загрозу для людей, він обирає на користь народу. Нещодавно журналісти запитали його — чи ви не боїтеся? На що він відповів, що немає людини, яка б не боялась. Кожна людина хоче жити. Але я зараз боюся за життя інших. І тут він знову показує баланс: він бачить загрози і собі, і тим, кого він веде за собою.
Нарцисизм — це про роботу зі своїм его та про те, наскільки ти усвідомлюєш, чи робиш щось тільки заради себе чи заради всіх разом. Тут — гарна динаміка. Коли Зеленський тільки став президентом, було видно, що він тішиться собою та своїм успіхом. А зараз очевидно: тепер він шукає слави для нас всіх і розуміє, що його слава нерозривно пов’язана зі славою народу. Перемога може бути одна — для всіх українців.
Що буде далі
Президент, який виграє війну проти Росії, матиме надвисоку легітимність пожиттєво. Я вважаю, це заслужено. Питання буде в тому, у що він інвестуватиме цю легітимність. Адже він зможе робити те, що вважатиме за потрібне. В нинішній системі влади України він фактично буде нестримним. Хочу вірити, що через цей драматичний досвід війни після нашої перемоги Зеленський буде здатний переосмислити помилки попереднього періоду та скоригувати там, де треба.
Звичайно, що будуть народжуватись інші політичні сили. Треба буде фокусуватись на тому, щоб побудувати якісні політичні інституції. Цікаво, як виглядатиме політична система, адже з кінця 90-х до сьогоднішнього дня більшість політичного істеблішменту була представниками олігархічного капіталу. Сподіваюсь, після перемоги ми зможемо перейти від олігархічного консенсусу до консенсусу вільного доступу до ресурсів та розподілу капіталу. А власники великого та середнього бізнесу, які стали на спротив, зможуть сказати олігархам: «Знаєте, хлопці, вам час посунутись. Наша черга покерувати». Це буде дуже добре, адже це додало б балансу — яким би добрим не був президент, кожна влада потребує балансу. Власники матимуть таку ж велику легітимність, як і президент. Це дозволить будувати добрі політичні інституції.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
