Попереду – десятиліття важкої праці з модернізації та розбудови. Але лише в тому випадку, якщо суспільство подолає відразу до великого капіталу.
Новий номер журналу Forbes Україна
Цей матеріал із останнього номеру Forbes. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: 50 найбільших експортерів країни, вісім детальних кейсів вдалої експансії, рік війни Зеленського, пригоди Баффета в Україні, реанімація бізнесу Rozetka та все про ШІ-лихоманку.
Україноцентричний світ після війни. Так називалася панель, до участі в якій мене люб’язно запросили організатори Київського єврейського форуму.
У мене не було оптимістичних новин для слухачів та співрозмовників. Теорія, за якою Україна вийде з війни центром світу, а Київ стане для євроатлантичної цивілізації містом на пагорбі, – гарний піар і заклик до радикального мислення. Українські військові точно стануть менторами для колег у НАТО та інших країнах вільного і не обов’язково вільного світу. Але це не змінить фундаментального геополітичного факту: Україна, що зараз захищає європейський світ від російського реваншизму (і захищатиме його в майбутньому), є не центром, а кордоном західної цивілізації.
Фронтир може на якийсь час переміститись у центр уваги. Але будьмо чесними із собою. У світу величезна кількість проблем. Щойно ситуація на східному фронтирі Європи стабілізується, Брюсель, Лондон, Вашингтон перемкнуться на інші регіони та інші проблеми – наприклад, виклик підривних інновацій, що тягнуть за собою радикальні зміни економічної і соціальної структури світу.
Лідерство у відновленні і побудові розвиненої – правової, динамічної, справедливої – країни гратиме українська еліта, що перезбере себе після перемоги. Власне, всі історії успішної модернізації/національної розбудови, що ми бачили у XX столітті, – від Південної Кореї і Ізраїлю до Чилі та Малайзії – це історії ефективної роботи власних еліт.
До війни Україна була найбіднішою та економічно найневільнішою країною Європи. З війни ми вийдемо в набагато гіршому стані, ніж були до 24 лютого 2022 року. Йдеться не тільки про прямі втрати – життів, активів, талантів жінок і дітей, що евакуювалися. Суспільна травма і напруга, які пригнічувалися «до перемоги», виплеснуться в політичний простір і поставлять перед елітою величезну кількість нових питань. При тому, що й на старі питання нинішня еліта дає такі собі відповіді.
Редакція закінчувала роботу над цим номером, коли поліція прийшла з обшуками до IT‑компанії MacPaw та її засновника Олександра Косована.
Фабула проста. Одна з найвідоміших у світі українських компаній придбала шматок землі на березі Дніпра та вклала мільйони доларів, аби побудувати комплекс відпочинку для своїх співробітників.
Так виглядає success story. Підприємці знаходять нішу на світовому ринку, створюють робочі місця з великими зарплатами, вкладають прибутки у розвиток інфраструктури всередині країни, а не накопичують їх на закордонних рахунках чи купують нерухомість на півдні Франції або Іспанії. Це – шлях України до центру світу, цивілізаційної норми, якої ми через географію та історію так довго були позбавлені.
Але ми як країна до таких success stories ще не готові. Українське земельне законодавство та правозастосування – джунглі, в яких зв’язки та хабарі працюють краще, ніж інтелект. Місцеві авторитети, судді, силовики прийшли по Косована, щоб довести одному з наймолодших членів українського списку Forbes: він зв’язався не з тією юрисдикцією.
Ненажерливість силовиків не може дивувати. Більш загадковим для мене стала гучна зловтіха з боку активістів, економістів, навіть колишніх репортерів Forbes. Косован нібито купив «неочищену землю» (цікаво, як це перекладається мовою будь‑якої з країн ЄС) або навіть урвав «землю очевидно корупційного походження». Тож так йому і треба!
І ось що я скажу шановним адвокатам статус‑кво. Ви – один з найгучніших аргументів, чому не треба інвестувати в Україну.
Успішна Україна – це сотні, а може, й тисячі таких комплексів, як побудував Косован, на берегах Дніпра та інших українських річок і морів. Це мільйони квадратних метрів житла, офісів, цехів, що мають повстати замість зруйнованого або не побудованого в десятиліття пострадянської аномії.
Шановні моралісти вільних професій, невже ви думаєте, що інвестори прийдуть з грошима до країни, де немає суспільного консенсуса щодо цінності розбудови?
А без грошей не те що центр світу, навіть прийнятний для життя фронтир не побудуєш.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
