Українські міста далекі від ідеалу. Погані дороги, архаїчна інфраструктура, незручний громадський транспорт. Забудовники останнім часом багато говорять про важливість екосистем – не просто будинків-коробок, а продуманої інфраструктури у кроковій доступності від житла. Проте окремі будинки та мікрорайони майбутнього, як і раніше, з усіх боків оточені безликими пострадянськими масивами
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Як змінити українські міста на краще? Forbes поговорив про це з представниками трьох груп стейкхолдерів. Харківський архітектор Олег Дроздов, 55, проєктує мінімалістичні будівлі з чистими лініями. Київський забудовник, засновник SAGA Development Андрій Вавриш, 42, у своїх проєктах прагне «подружити» уявлення про сучасний смак із пострадянською реальністю. Учасник списку найуспішніших рантьє Олег Вишняков, 55, окрім України заробляє на нерухомості в Польщі, Грузії та Латвії, йому є що з чим порівнювати.
Forbes публікує скорочену і зредаговану для зрозумілості версію їхньої бесіди.
Міста без плану
Як нині виглядають українські міста?
Олег Дроздов: Запропащеними. Це пов’язано з відсутністю суспільного консенсусу, який міг би сформувати їхні завдання та план розвитку. Основа здорового існування – довіра, повага, кооперація. Все це дає неймовірний ефект і для розвитку міст.
Андрій Вавриш: Вигляд наших міст зумовлений низкою громадських хвороб: взаєминами між багатими й бідними, між людьми різних поглядів і переконань. Ці конфлікти переносяться і на принципи функціювання міст. Світоглядно ми припинили бути радянськими, а до ментальності ринкової економіки ще не перейшли. Звідси й хворобливості наших міст.
Олег Вишняков: Наші міста – відображення нашої історії та етапів розвитку суспільства. У них немає цілісності та багато чого непродуманого.
Останній Генплан розвитку Києва ухвалили 2002 року. Його термін дії закінчився 2020-го, а будувати продовжують. Чи не отримаємо ми років за 10 архітектурного Франкенштейна або місто без обличчя?
О.Д.: Інститут радянського генплану давно неактуальний. Але ці плани все одно ухвалюють, хоча вони нікуди й не ведуть. Ключове – усвідомити особисту й колективну відповідальність за місто. Не можна делегувати нікому своє архітектурне завтра.
А.В.: Префікс «ген-» у слові «генплан» – дуже радянський. У всьому світі цей документ називається master plan і коротко пояснює ідею розвитку міста. Розвивати можна багато що: інфраструктуру, парки, культурні центри. Важливо розуміти навіщо. Що на виході? Це і є предмет суспільного консенсусу. Без нього будь-який план сприймуть у штики.
У чиїх інтересах розвиваються міста? Хто бенефіціар? Люди. Можна вічно будувати в Києві четверту гілку метро на Троєщину і вбухати туди $3–4 млрд. А можна було давним-давно звести наземне метро, яке обійшлося б у 10 разів дешевше.
Коли місто розвивається без думки про людину, це породжує ще одну проблему – люди перестають його поважати. Тебе змушують жити некомфортно. Наприклад, їздити дорогим таксі, бо в центрі неможливо припаркуватися.
Олег Вишняков: «Для мене «місто здорової людини» – те, де безпечно і радісно. Ще важливий дух міста, тому мій приклад – Тель-Авів». Фото Олександр Чекменьов
О.В.: Думати потрібно спочатку про комфорт містян, а вже потім про те, як органічно вписувати нові будівлі в наявний контекст.
Я щойно прилетів з Мілана. Як там красиво! Жодної потворної будівлі. Всю історичну забудову зберігають, а нове вписують у ландшафт. Або Єрусалим: нові будівлі там не вирізняються на тлі старих, тому що побудовані з того ж пісковику.
Ті, від кого залежить, що і як будувати, мають запитувати себе час від часу, що скажуть про них нащадки, дивлячись на місто за 50–100 років.
Забудовники часто говорять, що споруджують не окремі будинки чи офісні, а екосистеми. Що це таке? І як архітектура, створена за цим принципом, змінює міста?
О.Д.: Архітектурні екосистеми – це мінімуніципалітети. Зручні, продумані, з гарними сервісами. До цієї категорії належать і великі проєкти KAN Development, і те, що робить SAGA Development на Рибальському острові. Славно, що в рамках невеликих анклавів реалізуються такі хороші проєкти. Але справжньою перемогою це стане, тільки коли почне відбуватися на рівні цілих міст.
Найкрутіші та найзручніші міста – гомогенні з погляду рівномірного розподілу своїх якостей і властивостей. Коли від центру до околиці рівнозначно добре.
Можете навести приклад?
О.Д.: Практично увесь протестантський світ так побудований – наприклад, мої улюблені Роттердам і Копенгаген. За останні 30 років вони кардинально змінилися. Але все нове там інтегрується органічно, нічого не ламаючи і не порушуючи.
Ми нічого до пуття не знаємо про свої міста. Злочинно мало їх досліджуємо – соціологічно, статистично. Тільки шляхом системного моніторингу та аналітики можна відстежити тенденції, зрозуміти, в якому напрямі розвивається місто. Без цього не буде можливості звірити актуальну ситуацію з метою.
О.В.: Екосистема – це про всі фактори якості життя, від інфраструктури до якості води та повітря. За світовими мірками, Київ – місто невелике, а рівень забрудненості повітря – один із найвищих у світі, часто вище 200 одиниць.
У Сеулі живе 24 млн людей. Величезний мегаполіс, а повітря в чотири-п’ять разів чистіше, ніж у Києві. Свого часу, коли у них почала погіршуватися екологія, вони знайшли способи виправити становище: зокрема, звільнили річку з бетонних кайданів. Нам би теж варто було подумати про визвіл Почайни.
Є два шляхи урбанізації. Перший – розвивати інфраструктуру великих міст. Другий – розвивати села і маленькі міста. Європа йде другим шляхом, Україна – першим. Якщо від’їхати на 50–100 км від будь-якого великого українського міста, контраст буде очевидним. А якщо від Парижа або Франкфурта – буде так само чисто, красиво і зручно.
Якщо дивитися з супутника, Західна і Центральна Європа повністю «світяться», а Україна, за винятком великих міст і великих магістралей, – у темряві. Потрібно розвивати села і маленькі міста, щоб не випасти з європейського контексту. Жити в регіонах має бути не гірше, ніж у столиці.
А.В.: Найбільший український оператор нафтопродуктів ОККО зареєстрував свій центральний офіс у селі Славське і привів туди величезні гроші у вигляді сплачених податків. На ці гроші можна побудувати не просто курорт, а повноцінне місто.
Щоб міська екосистема розвивалася, її стейкхолдерам – місцевій владі, громадським організаціям, громаді – має бути щонайменше не байдуже. Посильну відповідальність може взяти на себе кожен з нас. Олег Дроздов, наприклад, відкрив Харківську школу архітектури – це величезний особистий внесок.
Нову архітектуру люди сприймають насторожено. Чудовий приклад – скандал навколо Театру на Подолі. Що із цим робити?
О.Д.: Щоб рівень сприйняття зріс, про архітектуру потрібно говорити значно більше, ніж тепер, – у медіа, в громадських дискусіях, усюди. Другий фактор – професійний консенсус. Експерти мають домовитися, «що таке добре і що таке погано». Яка висота тут прийнятна? Як вписати цю будівлю в історичну забудову?
О.В.: Аргументи, які впливають на емоційне сприйняття публіки, часто дуже раціональні. У місті або зручно і приємно жити, або ні. Мілан чи Лондон, приміром, людям подобаються більше за Київ, нехай і такий любий. Чому? Тому що Київ виглядає не дуже чистим, інфраструктура незручна, забудова хаотична.
Андрій Вавриш: «Незважаючи на пандемію, я впевнений, що життя – і архітектура – рухатимуться у бік відкритості». Фото Олександр Чекменьов
А.В.: Любомир Гузар сказав, що людина – не те, ким вона є, а те, ким хоче бути. Архітектура часто випереджає час. Але споруда – це не лише фасад, це ще й функція. Ми в SAGA Development – прихильники сучасної архітектури, але я за повагу до історичної забудови. А ось Воздвиженка з її імітацією старовини – це для мене переступ за всі червоні лінії. Потурання масовому смаку ні до чого доброго не веде.
О.В.: Андрію, Олегу, а як ви думаєте, що з сучасних будівель через десятки років стане пам’яткою архітектури?
О.Д.: У мене складні відносини з поняттям «пам’ятка архітектури». У світі є прекрасні міста, побудовані взагалі без архітектора: наприклад, Марракеш або старий Амстердам. Якісь споруди на кшталт мерії чи арсеналу там зводили фахівці, але основний масив будівель – прості люди.
Запитання варто ставити так: «Чи буде ця архітектура цінною для нових поколінь?» Наше завдання-мінімум – показати їм архітектурне розмаїття й еволюцію форм, через яку пройшло людство.
О.В.: Тобто кілька хрущовок потрібно залишити як пам’ятку?
О.Д.: Думаю, так. Я сам виріс у хрущовці. Для моєї родини це був неймовірний соціальний ліфт.
Але все стрімке зазвичай до краю конфліктне: стійкість цього проєкту була дуже низькою, він породив цілу низку проблем. За п’ять років побудували жахливі мільйони квадратних метрів – цілу антиутопію. Це було тимчасовим розв’язанням житлового питання, але, на жаль, у нашій країні тимчасове – найбільш постійне.
2020 рік навчив нас інакше використовувати простір. Житлові приміщення для багатьох стали і робочими. Як це змінить життя в місті?
А.В.: Незважаючи на пандемію, я впевнений, що життя – і архітектура – рухатимуться у бік відкритості.
За радянських часів споруджували будинки з маленькими кімнатками і невеликими віконцями. У СРСР квартири були маленькі і майже у всіх однакові. Туди приходили загалом поспати. Вільний час проводили поза домом: йшли після роботи в Зелений театр, у кіно, в парк. А потім у кожній родині з’явився телевізор – і всі зачинилися у своїх квартирах.
Ми повертаємося до цінностей архітектури модерну, найкращі зразки якої – з великою кількістю вікон і повітря. Сучасні будівлі – і житлові, й офісні – це теж великі вікна, мало перегородок, багато світла.
О.В.: У Нью-Джерсі, де живе моя сестра, на вікнах майже ні в кого немає штор. Ідучи вулицею, бачиш, як люди в будинках ходять, їдять, дивляться телевізор. Нікого це не бентежить. Для пострадянської людини це дика ситуація. Історико-соціальний контекст, який сформував нас, дуже сильно впливає на наше уявлення про комфортне місто.
О.Д.: До пандемії багато українців не шукали вражень у подорожах по своїй країні. Внутрішній туризм не розвивався. Місць, де можна комфортно зупинитися, було небагато. У 2020 році всі зрозуміли, що краса й натхнення можуть бути поруч. Це чудово і саме по собі, і як імпульс для індустрії внутрішнього туризму. Завдяки пандемії ми сповільнилися і придивилися до міст, у яких живемо.
Олег Дроздов: «У мене складні відносини з поняттям «пам’ятка архітектури». У світі є прекрасні міста, побудовані взагалі без архітектора: наприклад, Марракеш або старий Амстердам». Фото Ігор Чекачков
Важливо й те, що Україна долучилася до глобальної мобільності. У новому світі люди більше не заручники своїх квартир, кар’єр та інших життєвих факторів. Вони залучені в загальносвітову конкуренцію. Україні доведеться боротися за мізки і руки своїх людей з роботодавцями з усього світу. Це дуже серйозні зміни.
За якими принципами влаштоване «місто здорової людини»?
О.В.: Для мене «місто здорової людини» – те, де безпечно і радісно. Ще важливий дух міста, тому мій приклад – Тель-Авів. Щоразу, приїжджаючи туди, я заряджаюсь енергетично. Люблю гуляти набережною. Там завжди вирує життя: люди займаються спортом, гуляють, танцюють, радіють. Є відчуття щастя. Здавалося б, поруч війна, тероризм. Проте люди, по-перше, відчувають, що держава їх захистить, по-друге, вміють радіти життю.
А.В.: Моє розуміння «міста здорової людини» вкладається в базові принципи сталого розвитку: екологія, економіка, безпека, доступність соціальних стандартів, чиста вода, хороший транспорт, культура. Життя в класному місті робить тебе щасливішим і впевненішим. Ти відчуваєш, що можеш впливати на його майбутнє – від участі в чесних виборах до того, кому платити за комунальні послуги.
Моє ідеальне місто для життя – Київ. У ньому багато недосконалостей. Але я бачу, як багато за 10 років змінилося в місті на краще. І це дає мені розуміння, що класне місто – це не мета, а шлях.
О.Д.: Моє «місто здорової людини» наповнене доброзичливими людьми, з якими класно і в соціальних контактах в один дотик, і в близькому спілкуванні. Наші міста можуть зробити нас кращими. А ми можемо щодня робити кращими їх. Процес змін нескінченний і дуже цікавий.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
