Микола Дориченко, співзасновник і СЕО Школи підприємництва та лідерства для дітей та підлітків MBA Kids International, говорить із засновником холдингу «Шериф» Дмитром Стрижовим про його сімейні цінності й головні стратегії у вихованні дітей
Форум «Енергія бізнесу» у Києві вже 9 жовтня
Бізнес будує нову енергореальність, забезпечуючи незалежність в умовах блекаутів. 9 жовтня на форумі «Енергія бізнесу» обговоримо технології та інвестиції, що змінюють правила гри на енергоринку. Дізнайтеся, як адаптувати бізнес до майбутніх енергетичних викликів, за посиланням.
Дмитре, розкажіть про ваші сімейні стратегічні сесії. Що це, як зʼявилися, навіщо проводите?
Вперше я замислився про них у 2008 році – відчув, що моя родина мало не розпалася. Класичний випадок, через який так багато сімей розпадається, – тому що перестають бути командою. Так уперше ми з дружиною Мариною провели нашу сімейну стратегічну сесію. Почали з простих питань про те, що кожного з нас влаштовує і не влаштовує в одне в одному, продовжили про те, якою ми бачимо сімʼю через 5–10–15 років, завершили зобовʼязаннями, яке кожен із нас бере на себе.
Стратсесіі з донькою Софією в нас почалися років три-чотири тому. Під час першої я ставив їй питання й фіксував відповіді, формуючи їх у тези. Через рік виявилося, що 70–80% цілей досягнуто. Трохи пізніше це стало дуже зручним інструментом розвитку: домогтися певних оцінок у школі, досягти комфортних стосунків із близькими.
Найстрашніше – коли люди живуть за звичкою. Щоб зрозуміти, що людину драйвує, що для неї є цінним, що є саме «її», потрібно постійно пробувати. Шляхом проб ми це знаходимо, а через визначення мети даємо змогу цьому «провідному» у собі розкритися. Це ж найскладніше питання: для чого ти живеш? На нього починаєш шукати відповідь усвідомлено після 40, але якщо розуміти, що до нього треба плавно підводити років із 10, дитина матиме шанс прожити щасливе й радісне життя.
Як батько трьох дітей, дайте універсальну життєву пораду всім іншим батькам?
Почну здалеку. Цього року я почав вести youtube-канал «Залізний шериф». Якось знімали Білоцерківську колонію суворого режиму, де сидять рецидивісти. Я запитував засуджених лише одне: «Якби у тебе була машина часу й можливість повернутися назад, що б ти змінив?». Майже всі відповіли одне й те ж: «Повернувся б у минуле, спіймав би себе за руку і сказав: не звʼязуйся з поганою компанією, вчися, слухай батьків».
Чому з ними трапилося те, що трапилося? Тому що з 14 до 19 років ці люди були надані самі собі. Це найпроблемніший вік: немає сформованих життєвих цінностей, чіткого розуміння добра і зла, відсутні «гальма». Підлітки ще не розуміють, для чого живуть, у чому хочуть реалізуватися. Вони шукають авторитетів за принципом грубої фізичної сили. І якщо в цей момент поруч немає правильних авторитетів (батьків, тренера, ментора), то може статися біда…
Є хороший вислів: лише справжня особистість може впливати на формування особистості, лише справжній характер може виростити характер. З висоти прожитих років я стверджую, що Олександр Македонський не був би Олександром Македонським, якби його наставником не був Аристотель. І якщо ми не завжди можемо виконати роль наставника (адже ми сприймаємо своїх дітей або занадто критично, або надмірно люблячи), наше завдання як батьків – цих наставників знайти.
Повернемося до доньки Софії. Вона вчиться в ліцеї «Інтелект», де знання даються неймовірно важко, адже школа є першою у всеукраїнському рейтингу. Також Софія захоплюється дзюдо. Вона спробувала багато різних видів спорту, але в кінцевому підсумку сфокусувалася на тому, що хоче бути, як Дар’я Білодід, чемпіонка світу з дзюдо. І Софія йде до своєї мети. Мені не важливо, прийде вона до неї чи ні, стане чемпіонкою світу чи ні. Важливо, що мета ця є і що донька працює, аби її досягти.
Третя точка докладання зусиль у Софії – дитяча бізнес-школа. З одного боку, вона отримує там знання, яких я досягнув набагато пізніше за неї: що таке бізнес, маркетинг, бренд, франшиза, як готують презентацію, як публічно виступають, як дебатують. З іншого – серед викладачів школи є особистості, які на неї впливають і кого вона в деяких випадках слухає більше, ніж мене. Я чую, що вона транслює, і просто даю свої коментарі. Не сперечаюся, не кажу, як правильно, ні в якому разі не наражаюся на конфлікт із викладачем.
У житті, як в армії: якщо солдат не зайнятий, чекай біди. У мене аналогічна позиція і щодо дітей: дитина має бути постійно зайнята. Час – це найцінніший ресурс, а діти не усвідомлюють його цінність. Наше завдання як батьків – не дати їм цей час згаяти. І коли мені хтось із знайомих каже, мовляв, «Ви знущаєтеся над дітьми! Їм голову ніколи підняти!», я не погоджуюся з цим. Я на роботі не втомлююся, бо роблю те, що мені в кайф. І нашим із Мариною завданням було знайти для кожної дитини саме її заняття: Софія зупинилася на дзюдо, Ніколь – на художній гімнастиці, Нікіта – на плаванні.
Усі наші діти повинні розвивати фізичну силу й розум за допомогою зовнішніх інструментів. А чесність і вміння тримати слово ми їм прищепимо.
Ви стверджуєте, що ваше завдання – виростити чесних і відповідальних дітей. Який рецепт?
По-перше, відповідати за слова! Якщо дитина пообіцяла, але не зробила, ми не зрушимо з місця доти, доки вона не виконає обіцяне. Це принципово. Краще нічого не казати, ніж пообіцяти і не зробити. Я особисто не даю порожніх обіцянок і роблю все, що пообіцяв дітям.
По-друге, має бути режим зворотного звʼязку з дитиною. На життєвому прикладі Софія відчула силу переговорів. Сталося так, що вона отримала з біології низьку оцінку, мовляв, вчителька щось не зовсім зрозуміла тощо. Наполягати «йди вчися» в таких ситуаціях марно – це ще більше накопичить агресію й несприйняття предмету або напрямку.
Я нагадав Софії один із корпоративних стандартів «Шерифа»: якщо у мене все добре склалося в житті, я дивлюся у вікно, а якщо щось не вийшло, дивлюся в дзеркало. Питаю: «Що це означає?». Відповідає: «Якщо все вийшло, шукаю причини ззовні, а якщо не вийшло – у собі». А я кажу: «Ну, давай розберемося з біологією. Більшість проблем виникає через те, що люди не проговорили, не домовилися. Через це війни починаються, сімʼї розпадаються і погані оцінки зʼявляються. Ти ж бізнес-школу для чого відвідуєш? У тебе там мистецтво публічних виступів, самопрезентації, переговорів. Твоє завдання – пояснити вчителю, що у тебе є мета, але ти її не можеш досягти, і попросити поради: що необхідно зробити, аби все-таки домогтися свого. Отримай зворотний звʼязок – і тобі підкажуть рішення».
Чому ви вирішили віддати старшу Софію в дитячу бізнес-школу?
Донька наших знайомих, Наталії та Олександра Муравщиків, там вчилася і брала в мене інтервʼю. Саша тоді «продав» мені ідею дитячої бізнес-школи: «Ну, де б іще твоя дитина зіткнулася з відчуттям втрати грошей?» (йдеться про щорічний ярмарок бізнес-ідей, – прим. авт.). Властива більшості українців ментальність мені знайома не з чуток – сам нещодавно навчився миритися з поразками, сприймати їх як нові знання й можливості. І я зрозумів, що чим раніше мої діти отримають перший досвід, що не все виходить так, як ти хочеш, але ніхто тебе не буде за це лаяти, а навпаки, пояснять, підбадьорять – це мегакруто. І не важливо, виросте дитина бізнесменом чи ні.
А ви маєте намір якось впливати на вибір професій своїх дітей?
Вибір однозначно буде за дитиною, адже не мені життя за неї проживати. Тому моє завдання – продемонструвати всі можливі варіанти, дати спробувати.
Я не знаю, ким стануть мої діти. Мій обовʼязок – дати їм освіту, прищепити систему цінностей і вручити «вудочку». Мене часто запитують, а хто з них керуватиме «Шерифом»? Та я взагалі не знаю, чи потрібен їм «Шериф»! Але якщо раптом комусь із них виявиться в кайф така робота — впевнений, ми домовимося (сміється).
Фрази на кшталт «у мене росте спадкоємець» – це так ретроградно… Скажіть, а спадок залишите?
Напевно, так, але в якому обсязі – і гадки не маю. Буває, що гроші роблять людину нещасною, адже коштами необхідно вміти розпоряджатися. Вирішу, коли діти досягнуть повноліття.
Софію я залучаю до «Шерифа», вона працювала оператором пульта – і це цікаво. У мене особисто був хороший життєвий кейс.У проміжку між військовим училищем і навчанням в КПІ мені треба було заробляти на життя. Дядько допоміг влаштуватися на виробництво тротуарної плитки. Я прийшов і обімлів: половина працівників – відверті пʼяниці. Але в підсумку ми організували робочий процес так, що не було ні хвилини простою, лише година на обідню перерву. Я не був керівником бригади, але мені господар компанії окремо доплачував, тому що таких обсягів, як за моєї участі, не було ніколи.
Це стало хорошою життєвою школою: усі руки в мозолях, у кінці дня бетон буквально викришувався з носа. І тоді я усвідомив: якщо ти працюєш своїм фізичним ресурсом, ти обмежений. На другий місяць прийшло розуміння, що ми більше, ніж умовно 200 кв. м цієї плитки, зробити не здатні. А це значить, що більше певної суми ти не заробиш ніколи, і ця сума не дасть змоги тобі прожити щасливе життя, забезпечити сімʼю, придбати житло. Тоді я вирішив, що буду займатися бізнесом, таким, який можна масштабувати.
Вважаю за потрібне дітей у подібне «плавання» запускати. Важливо не загратися, щоб ваш експеримент не став покликанням вашої дитини, але такий досвід однозначно потрібен. Виховання дітей – це як два боки медалі: з одного, необхідно любити їх, пестити й плекати, а з іншого – зіштовхувати з труднощами, щоб дитина була готова до випробувань у дорослому житті, навіть у чомусь ці труднощі моделювати. Такий собі баланс любові та стресу.
Чи хотіли б ви, щоб хтось із дітей потрапив до списку Forbes?
Якщо це зробить її щасливою – однозначно так. Але не всім потрібно потрапляти до списку Forbes, адже щастя в житті точно не від цього залежить. Мене більше турбує, щоб вони були розумними, чесними, відповідали за свої слова, і нехай у них виходить те, що приносить їм задоволення. Ключове – щоб шлях до їхньої мрії не перекреслив усі інші сфери життя.
Я суджу по собі: якщо досягну чогось дійсно гідного, умовний список Forbes зʼявиться сам по собі. 2017 року в мене стояло завдання – потрапити до 1% кращих триатлетів-любителів світу в гонці Ironman, але скільки б я не «рубався», на жаль, не потрапив. За рік я поставив собі за мету потрапити на чемпіонат світу. У підсумку – виступив і потрапив у той славнозвісний 1%. І це сталося само собою, адже я планомірно йшов до поставленої мети. Так і в бізнесі: якщо робити реально класні речі, з повною самовіддачею, а ще й отримувати від цього задоволення, Forbes прийде.
Дмитро Стрижов з дітьми: старша донька Софія, Микита і Ніколь. Фото з особистого архіву
Дайте три універсальні поради: як підприємця, як керманича родини, як батька.
Перше – людина не може бути щасливою тільки в одному і ставити на чільне місце тільки бізнес, тільки сімʼю чи тільки свої захоплення. Вважаю, що мегакруті люди – ті, які встигають всюди.
Друге – дуже важливо мріяти, доки не розібрався, що важливо для тебе… Дати дітям можливість мріяти, а для цього треба задавати питання: чому, як, навіщо? Змушувати їх розмовляти, щоб вони самі до цієї мрії прийшли, самі сформулювали, що для них цінно, і починали реалізовувати задумане. Є приказка: «Бійтеся тих, кому немає чого втрачати». Я б її перефразував так: «Бійтеся тих, у кого немає мрії, кому немає до чого прагнути».
Ну і третє, найважливіше, – формування команди. Якщо ваша сімʼя – це команда, вона проживе довге щасливе життя, і будь-які складнощі разом подужає. Якщо це не команда, розбіжаться на всі чотири боки, так само, як і партнери по бізнесу, коли перестають розділяти єдині цінності. Дітям треба допомогти сформувати цю команду. І ви, батьки, саме ті, хто здатен занурити дитину в середовище, в якому є або сильна команда, або сильний наставник. Тоді вона виросте щасливою, успішною і знаменитою людиною.
Ваші поради дітям до їхнього повноліття?
Будь-яку справу, за яку взявся, доводь до кінця. Ніколи не кидай на пів дорозі, не міняй і не відмовляйся від запланованого.
Завжди фінішуй на змаганнях, не залишай дистанцію. Не варто прищеплювати собі звичку, що можна здатися, – роби в напрямку своєї мети маленькі кроки, але щодня.
На будь-якій роботі виконуй доручення щиро і з бажанням домогтися максимально можливого результату. Ніколи не думай, як схалтурити. І не сподівайся, що «в майбутньому ти відкриєш свій бізнес і зробиш усе класно, а зараз просто «пересидиш», виконаєш роботу посередньо, імітуючи якісне виконання». Висока самовіддача в будь-якій справі має стати твоїм «почерком», за це тебе будуть поважати! Це твоя інвестиція в персональний бренд!
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
