Микола Дориченко, співзасновник і СЕО Школи підприємництва та лідерства для дітей та підлітків MBA Kids International, говорить із засновником холдингу «Шериф» Дмитром Стрижовим про його сімейні цінності й головні стратегії у вихованні дітей
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Дмитре, розкажіть про ваші сімейні стратегічні сесії. Що це, як зʼявилися, навіщо проводите?
Вперше я замислився про них у 2008 році – відчув, що моя родина мало не розпалася. Класичний випадок, через який так багато сімей розпадається, – тому що перестають бути командою. Так уперше ми з дружиною Мариною провели нашу сімейну стратегічну сесію. Почали з простих питань про те, що кожного з нас влаштовує і не влаштовує в одне в одному, продовжили про те, якою ми бачимо сімʼю через 5–10–15 років, завершили зобовʼязаннями, яке кожен із нас бере на себе.
Стратсесіі з донькою Софією в нас почалися років три-чотири тому. Під час першої я ставив їй питання й фіксував відповіді, формуючи їх у тези. Через рік виявилося, що 70–80% цілей досягнуто. Трохи пізніше це стало дуже зручним інструментом розвитку: домогтися певних оцінок у школі, досягти комфортних стосунків із близькими.
Найстрашніше – коли люди живуть за звичкою. Щоб зрозуміти, що людину драйвує, що для неї є цінним, що є саме «її», потрібно постійно пробувати. Шляхом проб ми це знаходимо, а через визначення мети даємо змогу цьому «провідному» у собі розкритися. Це ж найскладніше питання: для чого ти живеш? На нього починаєш шукати відповідь усвідомлено після 40, але якщо розуміти, що до нього треба плавно підводити років із 10, дитина матиме шанс прожити щасливе й радісне життя.
Як батько трьох дітей, дайте універсальну життєву пораду всім іншим батькам?
Почну здалеку. Цього року я почав вести youtube-канал «Залізний шериф». Якось знімали Білоцерківську колонію суворого режиму, де сидять рецидивісти. Я запитував засуджених лише одне: «Якби у тебе була машина часу й можливість повернутися назад, що б ти змінив?». Майже всі відповіли одне й те ж: «Повернувся б у минуле, спіймав би себе за руку і сказав: не звʼязуйся з поганою компанією, вчися, слухай батьків».
Чому з ними трапилося те, що трапилося? Тому що з 14 до 19 років ці люди були надані самі собі. Це найпроблемніший вік: немає сформованих життєвих цінностей, чіткого розуміння добра і зла, відсутні «гальма». Підлітки ще не розуміють, для чого живуть, у чому хочуть реалізуватися. Вони шукають авторитетів за принципом грубої фізичної сили. І якщо в цей момент поруч немає правильних авторитетів (батьків, тренера, ментора), то може статися біда…
Є хороший вислів: лише справжня особистість може впливати на формування особистості, лише справжній характер може виростити характер. З висоти прожитих років я стверджую, що Олександр Македонський не був би Олександром Македонським, якби його наставником не був Аристотель. І якщо ми не завжди можемо виконати роль наставника (адже ми сприймаємо своїх дітей або занадто критично, або надмірно люблячи), наше завдання як батьків – цих наставників знайти.
Повернемося до доньки Софії. Вона вчиться в ліцеї «Інтелект», де знання даються неймовірно важко, адже школа є першою у всеукраїнському рейтингу. Також Софія захоплюється дзюдо. Вона спробувала багато різних видів спорту, але в кінцевому підсумку сфокусувалася на тому, що хоче бути, як Дар’я Білодід, чемпіонка світу з дзюдо. І Софія йде до своєї мети. Мені не важливо, прийде вона до неї чи ні, стане чемпіонкою світу чи ні. Важливо, що мета ця є і що донька працює, аби її досягти.
Третя точка докладання зусиль у Софії – дитяча бізнес-школа. З одного боку, вона отримує там знання, яких я досягнув набагато пізніше за неї: що таке бізнес, маркетинг, бренд, франшиза, як готують презентацію, як публічно виступають, як дебатують. З іншого – серед викладачів школи є особистості, які на неї впливають і кого вона в деяких випадках слухає більше, ніж мене. Я чую, що вона транслює, і просто даю свої коментарі. Не сперечаюся, не кажу, як правильно, ні в якому разі не наражаюся на конфлікт із викладачем.
У житті, як в армії: якщо солдат не зайнятий, чекай біди. У мене аналогічна позиція і щодо дітей: дитина має бути постійно зайнята. Час – це найцінніший ресурс, а діти не усвідомлюють його цінність. Наше завдання як батьків – не дати їм цей час згаяти. І коли мені хтось із знайомих каже, мовляв, «Ви знущаєтеся над дітьми! Їм голову ніколи підняти!», я не погоджуюся з цим. Я на роботі не втомлююся, бо роблю те, що мені в кайф. І нашим із Мариною завданням було знайти для кожної дитини саме її заняття: Софія зупинилася на дзюдо, Ніколь – на художній гімнастиці, Нікіта – на плаванні.
Усі наші діти повинні розвивати фізичну силу й розум за допомогою зовнішніх інструментів. А чесність і вміння тримати слово ми їм прищепимо.
Ви стверджуєте, що ваше завдання – виростити чесних і відповідальних дітей. Який рецепт?
По-перше, відповідати за слова! Якщо дитина пообіцяла, але не зробила, ми не зрушимо з місця доти, доки вона не виконає обіцяне. Це принципово. Краще нічого не казати, ніж пообіцяти і не зробити. Я особисто не даю порожніх обіцянок і роблю все, що пообіцяв дітям.
По-друге, має бути режим зворотного звʼязку з дитиною. На життєвому прикладі Софія відчула силу переговорів. Сталося так, що вона отримала з біології низьку оцінку, мовляв, вчителька щось не зовсім зрозуміла тощо. Наполягати «йди вчися» в таких ситуаціях марно – це ще більше накопичить агресію й несприйняття предмету або напрямку.
Я нагадав Софії один із корпоративних стандартів «Шерифа»: якщо у мене все добре склалося в житті, я дивлюся у вікно, а якщо щось не вийшло, дивлюся в дзеркало. Питаю: «Що це означає?». Відповідає: «Якщо все вийшло, шукаю причини ззовні, а якщо не вийшло – у собі». А я кажу: «Ну, давай розберемося з біологією. Більшість проблем виникає через те, що люди не проговорили, не домовилися. Через це війни починаються, сімʼї розпадаються і погані оцінки зʼявляються. Ти ж бізнес-школу для чого відвідуєш? У тебе там мистецтво публічних виступів, самопрезентації, переговорів. Твоє завдання – пояснити вчителю, що у тебе є мета, але ти її не можеш досягти, і попросити поради: що необхідно зробити, аби все-таки домогтися свого. Отримай зворотний звʼязок – і тобі підкажуть рішення».
Чому ви вирішили віддати старшу Софію в дитячу бізнес-школу?
Донька наших знайомих, Наталії та Олександра Муравщиків, там вчилася і брала в мене інтервʼю. Саша тоді «продав» мені ідею дитячої бізнес-школи: «Ну, де б іще твоя дитина зіткнулася з відчуттям втрати грошей?» (йдеться про щорічний ярмарок бізнес-ідей, – прим. авт.). Властива більшості українців ментальність мені знайома не з чуток – сам нещодавно навчився миритися з поразками, сприймати їх як нові знання й можливості. І я зрозумів, що чим раніше мої діти отримають перший досвід, що не все виходить так, як ти хочеш, але ніхто тебе не буде за це лаяти, а навпаки, пояснять, підбадьорять – це мегакруто. І не важливо, виросте дитина бізнесменом чи ні.
А ви маєте намір якось впливати на вибір професій своїх дітей?
Вибір однозначно буде за дитиною, адже не мені життя за неї проживати. Тому моє завдання – продемонструвати всі можливі варіанти, дати спробувати.
Я не знаю, ким стануть мої діти. Мій обовʼязок – дати їм освіту, прищепити систему цінностей і вручити «вудочку». Мене часто запитують, а хто з них керуватиме «Шерифом»? Та я взагалі не знаю, чи потрібен їм «Шериф»! Але якщо раптом комусь із них виявиться в кайф така робота — впевнений, ми домовимося (сміється).
Фрази на кшталт «у мене росте спадкоємець» – це так ретроградно… Скажіть, а спадок залишите?
Напевно, так, але в якому обсязі – і гадки не маю. Буває, що гроші роблять людину нещасною, адже коштами необхідно вміти розпоряджатися. Вирішу, коли діти досягнуть повноліття.
Софію я залучаю до «Шерифа», вона працювала оператором пульта – і це цікаво. У мене особисто був хороший життєвий кейс.У проміжку між військовим училищем і навчанням в КПІ мені треба було заробляти на життя. Дядько допоміг влаштуватися на виробництво тротуарної плитки. Я прийшов і обімлів: половина працівників – відверті пʼяниці. Але в підсумку ми організували робочий процес так, що не було ні хвилини простою, лише година на обідню перерву. Я не був керівником бригади, але мені господар компанії окремо доплачував, тому що таких обсягів, як за моєї участі, не було ніколи.
Це стало хорошою життєвою школою: усі руки в мозолях, у кінці дня бетон буквально викришувався з носа. І тоді я усвідомив: якщо ти працюєш своїм фізичним ресурсом, ти обмежений. На другий місяць прийшло розуміння, що ми більше, ніж умовно 200 кв. м цієї плитки, зробити не здатні. А це значить, що більше певної суми ти не заробиш ніколи, і ця сума не дасть змоги тобі прожити щасливе життя, забезпечити сімʼю, придбати житло. Тоді я вирішив, що буду займатися бізнесом, таким, який можна масштабувати.
Вважаю за потрібне дітей у подібне «плавання» запускати. Важливо не загратися, щоб ваш експеримент не став покликанням вашої дитини, але такий досвід однозначно потрібен. Виховання дітей – це як два боки медалі: з одного, необхідно любити їх, пестити й плекати, а з іншого – зіштовхувати з труднощами, щоб дитина була готова до випробувань у дорослому житті, навіть у чомусь ці труднощі моделювати. Такий собі баланс любові та стресу.
Чи хотіли б ви, щоб хтось із дітей потрапив до списку Forbes?
Якщо це зробить її щасливою – однозначно так. Але не всім потрібно потрапляти до списку Forbes, адже щастя в житті точно не від цього залежить. Мене більше турбує, щоб вони були розумними, чесними, відповідали за свої слова, і нехай у них виходить те, що приносить їм задоволення. Ключове – щоб шлях до їхньої мрії не перекреслив усі інші сфери життя.
Я суджу по собі: якщо досягну чогось дійсно гідного, умовний список Forbes зʼявиться сам по собі. 2017 року в мене стояло завдання – потрапити до 1% кращих триатлетів-любителів світу в гонці Ironman, але скільки б я не «рубався», на жаль, не потрапив. За рік я поставив собі за мету потрапити на чемпіонат світу. У підсумку – виступив і потрапив у той славнозвісний 1%. І це сталося само собою, адже я планомірно йшов до поставленої мети. Так і в бізнесі: якщо робити реально класні речі, з повною самовіддачею, а ще й отримувати від цього задоволення, Forbes прийде.
Дмитро Стрижов з дітьми: старша донька Софія, Микита і Ніколь. Фото з особистого архіву
Дайте три універсальні поради: як підприємця, як керманича родини, як батька.
Перше – людина не може бути щасливою тільки в одному і ставити на чільне місце тільки бізнес, тільки сімʼю чи тільки свої захоплення. Вважаю, що мегакруті люди – ті, які встигають всюди.
Друге – дуже важливо мріяти, доки не розібрався, що важливо для тебе… Дати дітям можливість мріяти, а для цього треба задавати питання: чому, як, навіщо? Змушувати їх розмовляти, щоб вони самі до цієї мрії прийшли, самі сформулювали, що для них цінно, і починали реалізовувати задумане. Є приказка: «Бійтеся тих, кому немає чого втрачати». Я б її перефразував так: «Бійтеся тих, у кого немає мрії, кому немає до чого прагнути».
Ну і третє, найважливіше, – формування команди. Якщо ваша сімʼя – це команда, вона проживе довге щасливе життя, і будь-які складнощі разом подужає. Якщо це не команда, розбіжаться на всі чотири боки, так само, як і партнери по бізнесу, коли перестають розділяти єдині цінності. Дітям треба допомогти сформувати цю команду. І ви, батьки, саме ті, хто здатен занурити дитину в середовище, в якому є або сильна команда, або сильний наставник. Тоді вона виросте щасливою, успішною і знаменитою людиною.
Ваші поради дітям до їхнього повноліття?
Будь-яку справу, за яку взявся, доводь до кінця. Ніколи не кидай на пів дорозі, не міняй і не відмовляйся від запланованого.
Завжди фінішуй на змаганнях, не залишай дистанцію. Не варто прищеплювати собі звичку, що можна здатися, – роби в напрямку своєї мети маленькі кроки, але щодня.
На будь-якій роботі виконуй доручення щиро і з бажанням домогтися максимально можливого результату. Ніколи не думай, як схалтурити. І не сподівайся, що «в майбутньому ти відкриєш свій бізнес і зробиш усе класно, а зараз просто «пересидиш», виконаєш роботу посередньо, імітуючи якісне виконання». Висока самовіддача в будь-якій справі має стати твоїм «почерком», за це тебе будуть поважати! Це твоя інвестиція в персональний бренд!
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
