Категорія
Світ
Дата

Роль українців у боротьбі Польщі з СРСР. Чотирнадцята лекція Тімоті Снайдера з історії України

Forbes продовжує публікувати головне з лекцій йєльського історика Тімоті Снайдера про історію сучасної України. У чотирнадцятій лекції йдеться про боротьбу Польщі та Радянського Союзу за Україну.

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

У 1920-х Україна була розділена на західну та східну частини. Більша частина, східна, перебувала в Радянському Союзі як радянська республіка Україна. Галичину та Волинь контролювала Польща. П’ять-шість мільйонів українців у Польщі становили приблизно 15 % населення країни.

Від Речі Посполитої залишилася політична спадщина. По-перше, це українське козацтво в Речі Посполитій та на її околицях. По-друге, це загальна ідея республіки як форми державного управління. Саме тому, коли українці намагаються заснувати держави в 1918 році, вони створюють республіки. Це не лише європейська норма, а й важлива частина української історії.

По-третє, верховенство права. Воно в Речі Посполитій поширювалося не так на всіх, але на шляхту. Ось чому козаки хотіли, щоб із ними поводилися як зі шляхтою.

Річ Посполиту поділили між собою три імперії. Одна з них — об’єднана Німеччина. Їй дісталася частина Польщі, що перейшла до Пруссії. Коли Пруссія об’єднує Німеччину в 1871 році, поляки стають найважливішою національною меншиною всередині нової німецької держави. Вони зазнають утисків і реагують на це так, як реагувало б громадянське суспільство — ненасильницьким опором.

Габсбурги — друга імперія, що розділила Польщу. Там інші умови, і польська шляхта там набирається досвіду як чиновники. Весь цей досвід згодом матиме значення для об’єднаної Польщі.

Більша частина того, що було Річчю Посполитою, переходить до Російської імперії. Те, що було можливо в монархії Габсбургів або навіть у Пруссії, у Російській імперії неможливе. Єдиний різновид політики, можливої в Російській імперії, — це підпілля, яке прищеплює певні навички, і вони теж стануть у нагоді полякам.

Політичне життя об’єднаної Польщі

Дві основні політичні сили, що сформувалися в Польщі вже до 1918 року, — це Польська партія соціалістів (ППС) та націонал-демократи.

Польська партія соціалістів лівоцентристська, схильна ностальгувати за старою Речою Посполитою. Вона вірить, що майбутня Польща стане федерацією, а не національною державою. Тобто своєрідною модернізованою співдружністю, у якій якимось чином уживатимуться польська, білоруська, литовська, українська нації, а євреї матимуть деяку автономію.

Правоцентристські націонал-демократи мають зовсім інше бачення. Вони кажуть: «Забудьте про Речу Посполиту, вона впала. Шляхта була нацією. Потрібно будувати національну державу. Німці, євреї та українці ніколи не будуть поляками. Втім, білоруси та українці може й будуть, але вже точно не німці та євреї».

Наприкінці Першої світової війни Антанта розглядає Польщу як союзника. У паризьких мирних домовленостях французькі інтереси переважають, оскільки Франція сильно постраждала від війни. Вудро Вільсон уточнює, що Польща стане незалежною державою та союзником Франції на сході. Але ніхто, окрім Німеччини 1918 року, не сказав, що Україна має право на самовизначення.

Більшовицько-польська війна

У Росії відбулася революція, яку більшовики, зі своєї ідеології, вважають початком світової. Але вона не переростає у світову. У 1917 року російська революція руйнує Російську імперію. 1918 року німецька та австрійська армії вторгаються в Україну, а потім зазнають поразки та відступають.

Залишається вакуум, який із польського боку хоче заповнити Юзеф Пілсудський, лідер ПКС та польської держави. А з іншого боку — Володимир Ленін, лідер партії більшовиків. Але жоден із них не хоче заповнювати вакуум від імені своїх національних держав. Ленін думає про світову революцію, а Пілсудський — про федерацію поляків, литовців, білорусів, євреїв та українців із незрозумілими правами.

До 1919 Леніну вже ясно, що російська революція не переростає у світову. І тоді Ленін вирішує допомогти «німецьким товаришам» влаштувати революцію в Німеччині — найважливішій країні Європи. Другий етап революції — дістатися Німеччини, але на шляху стоїть Польща. Поляки рухаються Схід. Так розпочинається польсько-більшовицька війна 1919–1920 років. Як я згадував минулого разу, поляки дісталися Києва в травні 1920 року. Але потім Червона Армія робить кидок на Варшаву.

Поляки затримують Червону Армію біля воріт Варшави і проводять дуже успішну контратаку, яку назвали «чудом на Віслі». Вони заганяють Червону Армію вглиб України та Білорусії, після чого обидві сторони вибиваються із сил і підписується Ризький мирний договір 1921 року.

У результаті з’являється польська національна держава, у якій явна більшість розмовляє польською, але є великі національні меншини — українці, євреї, білоруси. Це не зовсім те, чого хотіли націонал-демократи та Пілсудський.

З радянської сторони Ризький договір створює кордон, після якого розповсюдження революції зупинилося. Радянський Союз має стати державою, і більшовики вигадують її буквально на ходу. Це їхня реакція на поразку. І перемогли їх поляки.

Комуністи зазнають нової поразки лише через багато років, в Афганістані. А у відповідь на поразку від Польщі створюється те, що ми вважали само собою зрозумілим — СРСР. Радянський Союз: держава, у межах якої зупинилася революція. Це не національна держава, але з більшовицької точки зору й не імперія. Це щось зовсім нове. Це свого роду вмістилище для революції, яка колись усе ж таки пошириться по всьому світу.

Придушення українців у Польщі

Є два основні питання, які від початку ускладнюють встановлення в Польщі парламентаризму. Перше й найважливіше — земельне питання. Польські селяни хочуть більше землі. І найкращий спосіб її дати — земельна реформа. Це те, що може держава: забрати частину землі в багатого сусіда та віддати її селянам. І навіть більше, ніж у польських областях, у білоруських та українських областях, більшість населення — це селяни. Але їхні інтереси ніхто не враховує. Отже, земельне питання посилюється національним питанням.

Це дає Радянському Союзу можливість звертатися до українських та білоруських селян у Польщі, а радянській пропаганді говорити з українцями та білорусами про національне визволення та земельну реформу. У 1920-х роках СРСР дав українцям можливості навчатися в школах та університетах, просуватися службовими сходами. Українським селянам дозволили залишити собі землю, яку відібрали в польських поміщиків. Тож на тлі Польщі Радянський Союз вигідно вирізнявся.

Галичина, яка була частиною монархії Габсбургів, стала частиною Польщі. Волинь — зовсім інше. Вона понад сто років перебувала в складі Російської імперії, українці там були православними, а не греко-католиками. На Волині значно менше поляків та євреїв, ніж у Галичині.

Для галицьких українців після 1918 року життя стало гіршим у двох відносинах. По-перше, з листопада 1918 року до весни 1919 року існувала національна держава Західно-Українська Народна Республіка, і її зруйнувало Військо Польське. По-друге, польська система відрізнялася від монархії Габсбургів, де українці мали свободу слова, зборів, політичних партій, школи, можливість працювати в адміністрації.

Поляки все це заберуть. Україномовних шкіл поменшає. Українців буде виключено із системи державного управління в Польщі. Греко-католицька церква не розглядатиметься як рівна католицькій. До кінця 1930-х, коли справи обертаються зовсім погано, основною позицією серед українців буде щось на кшталт «Польща все ж таки краще, ніж альтернативи». Головна сила в українській політиці — Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яке займає центристську позицію. Але багато хто думає, що Радянський Союз кращий за Польщу, і цілком обґрунтовано почуваються виключеними з польської політики.

Є ще один дуже маленький гурт, який називається ОУН, Організація українських націоналістів. Якщо здійснено перехід від більш демократичного устрою держави до менш демократичного, то завжди знайдеться група людей, яка вирішить, що відповіддю має стати насильство над інститутами. У міжвоєнній Польщі ОУН була нечисленною. Націоналісти справді вбили кілька польських чиновників після 1926 року. Я згадав ОУН, тому що вона стане важливішою під час війни, але насправді у 1920-х і 1930-х роках вона не настільки впливова.

У 1926 році Польща стає набагато менш демократичною, але люди, які приходять до влади, стають відкритішими в національному питанні. 1926 року Юзеф Пілсудський повертається до влади шляхом військового перевороту і встановлює те, що запозичуючи російську термінологію, можна вважати керованою демократією. Пілсудський проводить політику певної терпимості до української національної ідентичності в частині Польщі, частково сподіваючись знищити радянський вплив, який був цілком реальним.

Волинська програма та прометеїзм

У 1923 році Ради проголошують дуже розумну доктрину антиколоніалізму та націоналізму. Всередині Радянського Союзу його таврують, але за межами СРСР вважають прогресивним. Радянський погляд на національну політику: «Усі народи мають право на самовизначення. Антиколоніальні рухи в Польщі — добре. Антиколоніальні рухи в Середній Азії, на Кавказі та в Україні — зовсім інша річ. СРСР намагається подати Радянську Україну як суверенну українську державу, де селяни мають землю, де є національні свободи. Так «совєти» намагаються залучити симпатії мільйонів українців у Польщі до Радянського Союзу та дестабілізувати польську державу.

Пілсудський намагається із цим боротися. Поляки проводять політику, відому як Волинська програма 1928 року під керівництвом Генріка Юзевського. Польща призначає українців на Волині до органів місцевого самоврядування, заохочує використання української мови в Православній церкві, її рух до автокефалії. Юзевський говорить про незалежність України, повторення польсько-більшовицької війни, у якій цього разу переможе Польща, та про створення української держави.

Юзевський щиро в це вірив. Він був із Києва, щиро любив українську культуру, пісні, літературу, розмовляв українською. Він був глибоко переконаний, що українська та польська культури є принципово дуже схожими, а російська культура — щось інше.

Для причетних до експерименту поляків мотивом було створення української буферної держави між Польщею та СРСР. Вони навчають молодих українців проводити шпигунські місії усередині радянської України. Це мало кому відомо, але навіть відроджують для України уряд у вигнанні — Українську Народну Республіку на території Польщі. А 1927 року створюють штаб української армії з відділами пропаганди та розвідки, який починає переправляти свою агентуру через радянський кордон.

З погляду Польщі, це була частина більшого проекту, відомого як прометеїзм. Його ідеєю було підтримати національне самовизначення гноблених націй Радянського Союзу. Поляки фінансували учасників національних рухів, допомагали з публікацією літератури, а іноді переправляли через кордон агітаторів для кавказьких народів, грузинів, українців. Й основна ідея цього полягає в тому, що він намагається перевернути те, що говорять «совєти».

Прометеїсти мали зв’язки із британцями, французами й навіть японцями, у яких у всіх із різних причин були причини намагатися послабити Радянський Союз. З 1926 по 1932 рік в Україні проводилася справді цікава робота польської розвідки під загальною егідою Волинського експерименту, прометеїзму.

У Радянському Союзі до 1931–1932 повним ходом йде колективізація. СРСР починає перетворюватися на промислово розвинену країну. І саме під час колективізації радянська Україна зазнає, ймовірно, найбільших репресій. На початку 1930-го радянська охоронка фіксує понад мільйон актів індивідуального опору селян на території Української Республіки проти колективізації.

Саме в цей час тисячі селян із радянської України тікають до Румунії та Польщі від колективізації. А в Польщі вони закликають до війни зі СРСР. Один селянин говорив: «А якби почалася війна і в Україні з’явилося Військо Польське, то селяни цілували б солдатам ноги та били б більшовиків».

У березні 1930 року Сталін оголосив про тимчасове припинення колективізації. Він вимовляє промову «Запаморочення від успіху». Він каже, що: ролективізація завжди повинна проводитися на добровільній основі. Сталін пішов на це через спротив, особливо в Україні. Одночасно 17 березня 1930 року Червона Армія приведена в повну бойову готовність, оскільки чекає на напад із Польщі.

Поляки завжди були зацікавлені в отриманні розвідувальної інформації про Україну та в українському альтернативному проекті. Але вони ніколи не планували наступальної війни проти Радянського Союзу.

Потім колективізація відновлюється, і «совєти» просять Польщу про мирні переговори. У липні 1932 року Польща та Радянський Союз підписують договір про взаємний ненапад. Українці залишилися зовсім одні серед колективізації. Нема нікого, до кого вони могли б звернутися. В архівах я читав сотні та тисячі заяв від українських селян до іноземних консульств: «Будь ласка, впустіть мене або введіть війська».

Вони просять німців та поляків знову і знову. Але після підписання мирного договору між Польщею та Радянським Союзом 1932-го, їм не було до кого звернутися. До грудня 1933 року близько чотирьох мільйонів українців помруть із голоду під час колективізації, про яку ми поговоримо наступного разу.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні