Категорія
Життя
Дата

Минуле як проблема. Чи можна відмовитися від власного етосу? Пояснює філософ Вахтанґ Кебуладзе

2 хв читання

Яку спадщину треба зберегти, яку адаптувати, від якої відмовитись для розбудови успішної України? /ілюстрація згенерована Олександром Скоріченко за допомогою ШІ DALL-E

Яку спадщину треба зберегти, яку адаптувати, від якої відмовитись для розбудови успішної України? Фото ілюстрація згенерована Олександром Скоріченко за допомогою ШІ DALL-E

Яку спадщину треба зберегти, яку адаптувати, від якої відмовитись для розбудови успішної України?

За 12 років консалтингова компанія Franchise Group створила 600+ франшиз. Як масштабувати бізнес за допомогою франшизи в часи турбулентності? Отримайте інсайти і стратегії на Форумі підприємців від власниці та СЕО Franchise Group Мирослави Козачук. Купуйте квиток за посиланням.

Чи можна взагалі відмовитися від спадщини? Якщо це матеріальна спадщина, то, за бажанням, мабуть, так. А якщо йдеться про успадкування культурних надбань, політичної традиції, релігійних вірувань, моральних переконань або небезпечних аморальних забобонів, зрештою трибу життя, що виражає давньогрецьке слово «етос»? Чи можна відмовитися від власного етосу?

Чи завжди етос – позитивне поняття, з якого Аристотель і формує поняття «етика», тобто вчення про правильний триб життя, а чи успадкований етос може містити негативні та деструктивні елементи?

З одного боку, жодне політичне та культурне утворення ніколи не виникає на порожньому тлі – успадкована традиція живить культуру та зумовлює соціально‑політичні форми життя. З іншого боку, ми можемо успадковувати з минулого згубні соціально‑політичні практики, подеколи навіть не усвідомлюючи їхню справжню небезпечність.

Війна руйнує звичний світ і виявляє прихованні історичні тенденції, змінюючи наше ставлення до історичної спадщини. Замислюючись про причини війни, ми маємо переглядати наше розуміння історії, шукати у власному минулому те, позитивне значення чого недооцінили, і те, небезпечність чого воліли не помічати і внаслідок цього не усвідомлювали його руйнівний вплив і на наше сьогодення.

Жодну культурну спадщину не можна зберегти в недоторканому, законсервованому вигляді. Консервація не конче означає збереження. Консервація без творчого переосмислення радше веде до примітивізації традиції, перетворення її на бездумне відтворення позбавлених сенсу ритуалів.

Стосовно сучасної України це означає звільнення від успадкованих стереотипів сприйняття української культури й історії, модернізацію нашого ставлення до власного спадку.

Скажімо, годі сприймати Шевченка лише як дідугана з вусами, адже це лише один з образів українського генія, справжнього представника європейського романтизму – гульвіси та страдника, суперечливого й провокаційного, поверхово грайливого й водночас пронизливо глибокого митця із сумною посмішкою на обличчі.

Модернізація й означає адаптацію. А адаптувати означає зберігати. До речі, саме такій адаптації через модернізацію заважає нав’язаний нам російський імперський погляд на українську культуру, тобто погляд нашого ворога, який споконвік залишав українське як щось архаїчне й недорозвинуте на марґінесі власної культури, що пнулася і пнеться бути «великою».

Тож для розбудови успішної України ми маємо звільнитися від руйнівного впливу російської імперської спадщини. Процес декомунізації, який із великим запізненням почався в нашій країні, – це лише один з етапів цієї емансипації. І він не має завершитися лише перейменуванням вулиць і знесенням пам’ятників комуністичним злочинцям.

Ми потребуємо суду над злочинами російського комунізму. А наша справжня перемога над ворогом означатиме не лише звільнення від російських окупантів усієї території України, а й дерусифікацію свідомості громадян і громадянок нашої держави, що залежить від очищення нашої політики пам’яті й історико‑культурних наративів від отруйних міазм російського світу смерті.

Цей процес також уже розпочався. Але для його вдалої реалізації не варто забувати, що просто відмовитися від історичного минулого неможливо, а зрештою, і небезпечно. Неусвідомлені та незаліковані травми минулого упосліджують наше майбуття. До того ж ворога треба знати.

Тож російську історію, політику й «культуру» треба вивчати, але водночас подбати про те, аби цей небезпечний об’єкт дослідження вже ніколи не перетворився на суб’єкт нашої політики, культури та історії.

Нам також слід визнати, що деякі наші предки брали участь у російських злочинах упродовж усієї історії існування Росії, а дехто з них навіть долучився до її створення і зміцнення. Так само ми маємо чесно усвідомити й інші непрості моменти нашої історії і складні відносини з іншими народами.

Ми самі маємо створити не лише пантеон наших героїв, а й бестіарій наших негідників. Адже історія будь‑якої політичної нації – це складне плетиво звитяг і переступів.

Утім, лише ті нації, що здатні розгледіти власну правдиву історію у тьмяному дзеркалі минулого, гідні успішного майбутнього.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні