З 10 квітня виконувачкою обов’язків ректора Національного авіаційного університету стала Ксенія Семенова, випускниця та викладачка НАУ, а також депутатка Київської міської ради від партії «Слуга народу». Це унікальний випадок. Але, крім цього, у Семенової немає наукового ступеня PhD, якого потребує ректорська посада, що стало предметом критики. Ректор Університету КШЕ Тимофій Брік розповідає, чому відсутність PhD у Семенової не проблема для управління НАУ та чому важливо продовжувати процес десакралізації ролі ректора і децентралізації влади в університетах
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
«Ректори, взагалі-то, не важливі!». Цей незвичний і дуже влучний заклик змусив мене повернутися до дискусії.
На щорічній конференції Альянсу українських університетів заступник міністра освіти сміливо озвучив, що ректорів треба десакралізувати. Хоч учасники конференції погодилися з цією думкою, користувачі соціальних мереж ще так не вважають. Новина про тимчасове призначення Ксенії Семенової на посаду в.о. ректора Національного авіаційного університету (НАУ) спровокувала значний резонанс у суспільстві. Семенова, яка не має PhD, стала символом реформ університетів. Її призначення викликало обговорення про відкритість і успішність університетських адміністрацій.
Наразі до НАУ прикута увага більшості освітян, йдеться про дуже високі ставки. Це величезний університет, який входить у топ-15 консолідованого рейтингу ЗВО. Він проходить через експеримент корпоративного управління. В університеті створено нову наглядову раду, а сам освітній заклад реформують і розділяють на дві складові: Київський авіаційний інститут та Українську державну льотну академію у Кропивницькому.
Чи виправдає себе реформа корпоративного управління і чи зможе великий та неповороткий державний університет стати сучасним і якісним місцем для вищої освіти?
Питання віку та гендера
Ксенії Семеновій 34 роки. Вона молода жінка. Як соціологу мені важливо акцентувати на віці та гендері, адже саме ці параметри часто впливають на відкритість, успішність та інноваційність організацій.
У контексті українських університетів, де жінкам часто складно робити карʼєру, призначення Семенової є значущим. Наприклад, наш прогресивний Альянс українських університетів має молодший за середній вік ректорат, але все ще стикається з проблемами гендерної рівності – серед ректорів немає жінок. Призначення Семенової на посаду в.о. ректора НАУ – гарний сигнал і орієнтир для ринку вищої освіти.
Вік також грає потужну символічну роль. Я сам став ректором у 34 роки, але Семенова стала в.о. ректора в державному університеті, а не приватному. Це унікальний випадок.
Нещодавно я спілкувався зі своїм науковим керівником, а тепер просто товаришем, відомим іспанським соціологом Хав’єром Полав’єхою. Він прямо сказав, що в Іспанії подібне давно не практикується. Коли людей призначають на управлінські посади в державі та в університетах – це ознака життя і розвитку. Він із заздрістю казав, що так в Іспанії було в 90-ті та 2000-ні, але зараз все затухло.
Ксенія Семенова, в.о. ректора Національного авіаційного університету (НАУ) Фото з особистого архіву
Питання PhD
Семенова не має наукового ступеня PhD, що стало предметом критики. Вона закінчила аспірантуру, але вирішила не захищати дисертацію. Однак у неї є необхідний досвід і розуміння суті наукової роботи.
Семенова добре знає функціонування НАУ зсередини, має досвід роботи на різних посадах в університеті, зокрема проректором з наукової роботи та інноваційного розвитку.
Навіть якщо є ризик, що Семенова не розуміє всі деталі та нюанси роботи і життя науковців, вона може запросити в команду сильного проректора по науці, щоб це компенсувати. Тут ніякої зради.
Проте треба сказати відверто: це не є найкращою практикою у світі. У США головою університету зазвичай є не ректор, а президент. Крім президента, є канцлери, голови, провости, керівники коледжів чи фундацій.
Президент – особлива людина, яка має всім подобатися. Це відомий науковець із талантами менеджера, який чудово розуміє внутрішню кухню університету. Також може однаково добре спілкуватися із широкою публікою, журналістами, регуляторами та донорами.
Сума топ-5 ендавментів університетів (Гарварду, Єлю, Стенфорду, Принстону, MIT) більша, ніж ВВП України. Там зовсім інші виклики та потреби та інше розуміння управління.
Найчастіше головним у західному університеті буде президент. Західні університети настільки потужні та ресурсні, а індустрія освіти така конкурентна, що керівники університетів у резюме мають дуже багато позицій. Очевидно, що PhD – це органічна його частина. В Україні ж контекст зовсім інший.
В Україні люди без PhD можуть працювати в аналітичних центрах і робити найкращу аналітику в країні. Люди без PhD можуть робити важливі реформи. Найкращі менеджери, які гіпотетично могли б модернізувати університети, часто сидять у бізнесах чи НДО, і їх неможливо захантити або через брак грошей, або бюрократію.
А може бути навпаки, що людина має PhD і багато регалій, але зовсім не знається на менеджменті чи банально не володіє англійською мовою. Карʼєрні шляхи й статуси в освіті та науці в Україні на сьогодні викривлені. І тому кожне нове призначення чи підвищення потребує дуже багато зусиль, коли треба під мікроскопом шукати людину, яка може відповідати завданням розвитку університету.
Ба більше, якісну людину можуть не пропустити з причини невідповідності формальним ознакам. Або середовище не пропустить молодих конкурентів, якщо ті виглядають загрозливо. Це одна з причин, чому наглядові ради можуть бути корисними – вони можуть брати на себе пошук і відбір кандидатів.
З часом це зникне. Коли українські університети вийдуть на наступний рівень якісного управління і будуть більше інтегруватися зі світом, конкуренція в українській освіті зросте, і вимоги до ректорів будуть ставати жорсткішими органічно зсередини.
Зараз же ми маємо брати найкращих людей у кожній конкретній ситуації й дати їм можливість розвиватися та розвивати свої організації.
Десакралізація ролі ректора та децентралізація влади
Чому ж на конференції Альянсу українських університетів ми домовилися, що ректори не важливі?
В Україні, де є багато великих державних університетів, звична ситуація – вважати ректорів ключовими фігурами, майже феодалами. Вони центри прийняття рішень, але іноді це перетворюється на політичні ігрища, які можуть заморозити розвиток університету. У соціальних мережах ректорів називають «ректорнею», підкреслюючи їхню владу й іноді корупційні скандали.
Проте в університетах працюють не тільки ректори. Завідувачі кафедр, наприклад, відіграють вирішальну роль у рекрутингу талановитих викладачів, мотивації студентів та залученні фінансування для міжнародних проєктів. Було б добре, щоб саме вони мали більше повноважень, відповідальності та визнання в освітній індустрії. Тож ідея децентралізації влади та десакралізації ролі ректора може бути дуже помітною для розвитку університетів.
Ідея призначення нового в.о. ректора через наглядову раду важлива і правильна. Це не тільки впровадження в університетах сучасних методів корпоративного управління, але й шанс для молодих професіоналів рости в межах організації.
З іншого боку, це сигнал про можливість десакралізації посади ректора (наприклад, що це має бути передусім менеджер, а не науковець з регаліями).
Семенова, яка багато років займалася активістською діяльністю, благодійним фондом «Соломʼянські котики», має досвід роботи у Київраді, отримала шанс змінити НАУ. Попри труднощі та складності процесу, що неминучі, важливо памʼятати, що реальний успіх університетів полягає не в посадах, а в якості навичок призначеного менеджменту, студентів і викладачів.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
