Цьогоріч Нобелівську премію з літератури отримала 82-річна французька письменниця Анні Ерно. Впродовж свого літературного шляху вона писала автофікшн – тексти на межі біографії та художньої літератури. Які з них заслуговують особливої уваги?
Нобелівську премію Анні Ерно присудили «за сміливість і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуженість і колективні обмеження особистої пам’яті». Пам’ять та плинність часу – ключові герої в текстах Ерно. В її книгах індивідуальне нашаровується на колективне: поруч зі своїм життям – згадки новин, війни, сленг, опис суспільних змін.
Кожен з її романів – відверта розповідь про певний період життя. Вона описує свої стосунки з колишнім чоловіком, підлітковий вік, лікування від раку, пережитий аборт. Ерно не вважає себе письменницею в класичному розумінні, натомість каже, що вона «етнолог самої себе».
Ерно народилась у бідному, але амбітному середовищі. Її батьки працювали на заводі в маленькому містечку Івето, та згодом відкрили малий бізнес – продуктовий магазин і кафе. Тим часом Ерно рухалась сходинками педагогічної професії та зрештою стала професоркою літератури, інтелектуалкою. Відмінність у соціальному статусі посилила нерозуміння між батьками та Анні. Неможливість розвʼязати конфлікт теж лягла в основу багатьох текстів нобелівської лауреатки.
Бібліографія Анні Ерно налічує 28 книг. Які з них точно варто прочитати? Шість найбільш знакових автобіографій радить літературознавиця Богдана Романцова.
Les Années (2008)/The Years (2017)
(Дослівно з французької – «роки»)
Найбільш визначний роман письменниці, який у 2019-му потрапив до шортліста Букерівської премії. Ірландський письменник Джон Бенвілл назвав його «революцією і на рівні автобіографії, і на рівні мистецтва».
Les Années – це оповідь про період із 40-х до 2006-го, де йдеться про зміни в суспільстві після Другої світової війни. Від третьої особи Ерно описує власні спогади, історичні події та зміни в масовій культурі. У її романі знайшлося місце для війни в Алжирі, ядерної загрози, брендів та надмірного споживацтва. «Плин часу вона накладає шарами, щоб виразити «прожитий вимір історії», – пише The Guardian.
«Це особливий різновид автобіографії: з одного боку, дуже суб’єктивний і особистіcний, а з іншого – універсальний», – каже Романцова.
La Femme gelée (1981)/A Frozen Woman (1994)
(Дослівно з французької – «крижана жінка»)
У романі йдеться про внутрішні та зовнішні конфлікти письменниці, які супроводжують її від підліткового віку до зрілості.
Історія описує владну матір і безвольного батька, які хочуть бачити свою доньку реалізованою, інтелектуально потужною дівчиною. Вона – прагне до реалізації, але водночас відчуває пробудження власної тілесності та хоче почуватися коханою. Взявши шлюб, героїня страждає, бо не може себе реалізувати. Водночас через інший світогляд їй важко зблизитись із батьками.
«Вони всі відчувають екзистенційну нудьгу і неможливість виборсатися з цієї ситуації, – каже Романцова. – Дуже болючий і при цьому дуже сильний текст».
LʼAutre fille (2011)/The Other Girl (2011)
(Дослівно з французької – «інша дівчина»)
«Напишіть листа, якого ви ще ніколи не писали», – попросили письменницю в одному видавництві. Ерно взяла приклад із Франца Кафки і його «Листа до батька». Її адресатом стала сестра, яка померла ще до народження письменниці.
«Вона писала про свої почуття, щоб звільнитися від них», – каже Романцова. У листі Ерно розмірковує, що було б, якби сестра залишилась живою: чи з’явилась би тоді на світ вона, чи вистачило б сил батькам на двох дітей. Ерно намагається впізнати у сестрі себе та рефлексує про своє життя.
Lʼécriture comme un couteau (2003)
(Дослівно з французької – «писати гостро, як ніж»)
Спільна робота з письменником французького походження Фредеріком-Івом Жанне. Впродовж року він надсилав Ерно свої запитання та думки. Нобелівська лауреатка відповідала, опираючись на 30 років письменницької практики. Головний меседж книги – у письмі треба бути абсолютно щирим, бо тільки так можна вийти на рівень універсальності.
«В інших своїх текстах вона каже, що писання не замінює для неї кохання чи життя», – каже Романцова. Для Ерно писати й описувати себе – потреба. «Їй важливо досліджувати свою сексуальність, хвороби, докопуватися до внутрішньої істини, яка ховається під зовнішнім плином життя», – додає критикиня.
Une Femme (1987)/A Woman’s Story (1990)
(Дослівно з французької – «жінка»)
Ерно написала цю книгу після смерті своєї матері від хвороби Альцгеймера. Авторка досліджує свій зв’язок із нею та розповідає про її особистість. «Я пишу про свою матір, бо настала моя черга народжувати її», – каже Ерно.
La Place (1983)/A manʼs place (1992)
(Дослівно з французької – «місце»)
У книзі йдеться про смерть батька Ерно. Письменниця розповідає історію суворого, практичного чоловіка, який мало любив сім’ю та повільно йшов до матеріального комфорту, ставши малим підприємцем.
Останні два романи я розглядала б у парі, каже Романцова. В обох ідеться про конфлікт із батьками. «З одного боку, ці романи про відчуження між батьками й дітьми, соціальну прірву, – каже Романцова. – З іншого – про неможливість знайти порозуміння з рідними, бо їх уже немає».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
