Категорія
Життя
Дата

Щоб почати роботу над чимось новим, достатньо 2,5 секунди. Що заважає зробити перший крок та як навчитись починати? Відповідає тренер із мотивації Ґреґ Маккеон

Ґреґ Маккеон, тренер із мотивації та бізнес-консультант

Ґреґ Маккеон, тренер із мотивації та бізнес-консультант

У 2008 році працівник однієї із топових компаній в галузі фінансів і страхування Патрік Макґінніс жив лише роботою. Він працював по 80 годин на тиждень, постійно літав у відрядження, ніколи не йшов з офісу раніше за керівника. Одного дня Макґінніс дізнався, що компанія, на яку він працює, збанкрутувала. Її націоналізували. Через стрес чоловік захворів.

Так описує початок кар’єри американського венчурного капіталіста Ґреґ Маккеон — тренер із мотивації, бізнес-консультант і автор бестселлера «Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети». Зрештою Макґінніс змінив свій підхід до життя, почавши працювати менше та змінивши сферу діяльності. Що із цього вийшло? Його прибутки зросли, а часу на життя стало більше. «Замість того щоб витрачати ще більше сил і так намагатися отримати кращий результат, можна зробити найважливіші справи найлегшими», переконаний Маккеон. 

За нову справу також можна взятись із легкістю. Що для цього варто зробити? Просто почати. Зробити перший очевидний крок, який вимагає мінімальних зусиль. У наведенні ладу не думати про прибирання цілого будинку, а просто зараз викинути засохлий маркер, який лежить на столі. На думку Маккеона, це дасть енергію для наступних дій.

Forbes публікує скорочений уривок з книги Ґреґа Маккеона «Без зусиль. Досягайте важливого легше», яка вийде наприкінці грудня у видавництві «Наш формат».

Зробити мінімально життєздатну дію

Не потрібно перевантажувати себе важливими проєктами. Часто просто назвати перший очевидний крок — це спосіб не витрачати забагато ментальної енергії на продумування п’ятого, сьомого і двадцять третього. Неважливо, для вашого проєкту треба 10 кроків чи 1000. Із цією стратегією вам варто зосередитися тільки на першому. Перевантаження часто виникає тому, що ми неправильно визначаємо перший крок: думаємо, що це один, а насправді їх там кілька. Але якщо розбити його на конкретні реальні дії, то ця перша очевидна дія стане невимушеною.

Експертка з продуктивності Ейпріл Перрі розповіла історію про жінку, якій потрібна була допомога з прибиранням у вітальні. У неї повсюди лежали книжки: стосами, у коробках, на меблях. Вони вкривали кожен сантиметр, їх було стільки, що кімнатою було майже неможливо користуватись. Жінка розуміла: щоб прибрати книжки з кімнати, потрібно купити полиці в кабінет. Але навіть це нібито просте рішення було для неї заскладним.

— Якщо я зараз принесу ноутбук, — спитала Перрі, — ви зможете просто відкрити його й замовити полиці?

— Я не проти, — відповіла клієнтка, — але мені спочатку потрібно поміряти стіни в кабінеті, щоб зрозуміти, якого розміру замовляти.

— Гаразд, — відповіла Перрі. — А ми можемо зараз піти й поміряти?

Жінка відповіла, що ні, бо не знає, де рулетка.

У цей момент обидві засміялись. Раптом стало ясно, що реальна причина, чому ця жінка не могла вирішити своєї проблеми, — у тому, що доти вона не назвала першого очевидного кроку: знайти, позичити чи купити рулетку.

Інколи може здаватися, що називати цей перший етап якось занадто просто. Але найчастіше такий крихітний крок, як придбання рулетки, запускає весь процес: ми далі робимо наступну дію, ще одну — і так далі.

Один із ключових принципів мислення у Кремнієвій долині й дизайн-мислення загалом — практика створення мінімально життєздатного продукту. У книжці «Стартап без помилок» Ерік Райз визначає мінімально життєздатний продукт як «версію нового продукту, що допомагає команді зібрати максимальну кількість валідованої інформації про користувачів із мінімальними зусиллями». Це невимушений спосіб протестувати ідею, тому що так вам потрібно створити лише найпростішу версію продукту й уже з нею дізнаватись, що потрібно користувачам.

Ця практика поширена переважно у світі стартапів, але ту саму ідею можна застосувати для будь-якої важливої мети чи проєкту. Замість того щоб прокрастинувати, витрачати безліч часу й зусиль на планування мільйона можливих сценаріїв, чи вмикати повну швидкість і ризикувати надовго піти неправильним шляхом, можна зробити мінімально життєздатну дію: таку, що дасть максимум знань мінімумом зусиль.

Цей принцип завжди нагадує мені рядки зі «Сну літньої ночі» Шекспіра: «Хоча й мала, але несамовита». Може статися так, що перший крок — це якась крихітна дія, яку легко прогледіти. Але вона на диво несамовита.

Щоб почати роботу над чимось новим, достатньо 2,5 секунди. Що заважає зробити перший крок та як навчитись починати? Відповідає тренер із мотивації Ґреґ Маккеон /Фото 1

Магія мікропоривів

Мікропорив — метеорологічний сплеск активності, через який на короткий — зазвичай 10–15 хвилин — період вітер і буря стають дуже сильними. З дощової хмари вилітає низхідний потік повітря на швидкості під 100 км/год і вдаряється об землю з такою силою, що може зламати навіть дорослі дерева.

Мікропотік мовою Ейпріл Перрі — це 10-хвилинний потік зосередженої активності, з яким можна моментально зрушити з місця важливий проєкт. Це той маленький сплеск енергії та мотивації, який ми відчуваємо, коли виконуємо першу очевидну дію. Відтоді ваша енергія — і впевненість — з кожним наступним кроком лише ростуть. Наприклад:

Щоб почати роботу над чимось новим, достатньо 2,5 секунди. Що заважає зробити перший крок та як навчитись починати? Відповідає тренер із мотивації Ґреґ Маккеон /Фото 2

Сила 2,5 секунди

За останні кілька років нейробіологи та психологи виявили, що наше «зараз» триває лише 2,5 секунди. Це — наше психологічне теперішнє. Один із висновків — прогрес може йти найдрібнішими кроками.

Дві з половиною секунди вистачить, щоб змістити фокус: покласти телефон, закрити браузер, глибоко вдихнути. Цього досить, щоб розгорнути книжку, взяти аркуш паперу, зав’язати кросівки, відкрити ящик і дістати звідти рулетку.

Звісно, за 2,5 секунди також можна перемкнутися на щось неважливе. Великі технологічні компанії в постійній боротьбі за нашу увагу це прекрасно розуміють. Вони регулярно тестують нові способи давати нам інформацію меншими одиницями: 280 знаків у твітері, лайки на фейсбуці та в інстаграмі, новинні стрічки, які можна скролити й швидко ковтати інформацію. Ми не відчуваємо, як марнуємо час на ці маленькі відволікання: ну що таке кілька секунд, думаємо ми. Проблема, звісно, в тому, що із часом ці дії рідко наближають нас до мети.

Коли нам складно назвати першу очевидну дію, треба або трішки її спростити, щоб почати працювати над важливим уже зараз, або трохи ускладнити — щоб замість неї зробити щось простіше. Звичка дивитися на перший крок чи дію крізь призму 2,5 секунди — це зміна, що робить можливими інші зміни. Це звичка всіх звичок.

Матеріали по темі
Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Спеціальний воєнний випуск Forbes до Дня Незалежності

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні