Серед хітів продюсера Володимира Яценка – «Люксембург, Люксембург» та «Атлантида». Нині Яценко живе між фронтом і роботою продюсера. Які історії та сенси він знаходить на війні?
Велика війна пришвидшила вихід жінок на лідерські ролі. Вже 15 травня на форумі «Вільна» Forbes пропонує подивитися на це явище крізь нову, чітку оптику. Спікерки та спікери з Superhumans, Google, ENKO, McDonald’s, G. Bar та інших. Купуйте квитки за посиланням.
Я громадянин України, продюсер і військовий. Саме у такому порядку.
Пішов у військо, тому що не міг не піти. Але я не в штурмовій бригаді, де живуть недовго. Я теж ризикую, але не так.
На початку вторгнення я був у Києві. Мене вразило відчуття давнього звіра, який прокинувся і готовий захищатися. Він зібраний, він не дасть просто так себе захопити. Щасливий, що був серед людей, які це відчули.
Ми всі різні. Найбільше питання для мене – як нам потім співіснувати? Як дивитися одне одному у вічі, що казати? Кіно може стати однією з речей, що дасть відповідь.
Перший і другий Майдани були революціями жертв. Ми були готові загинути перед обличчям Молоха. Зараз ми не жертви. Можливо, вперше.
Працюємо над фільмом Валентина Васяновича. Він про майбутнє і дуже зворушує. Фільм розповідає історію режисера за 50. Він усе життя знімав кіно, більше нічого не вміє. Це випалена зсередини людина. Трохи безрадісна картина, але кінцівка фантастична. Вона про новий початок із поколінням дітей, які пережили окупацію, війну і повертаються до України.
Найцікавіше питання мистецтва – як створити емоційну правду? Під кожен твір можна підібрати ноту, яка емоційно пов’язана саме з ним. Важливо, щоб продюсер і режисер відчували одну і ту саму ноту.
Фінальне рішення режисера для мене – головне. Якщо воно не є правильним, винен я, бо не зміг пояснити, чому це не працює. Але це нормально. Люди мають учитися, а ні на чому іншому, крім помилок, учитися ми не вміємо.
Продюсер – трішки дивна професія. Ти допомагаєш іншим створювати їхні світи.
Цікаво розповісти дійсно великі історії. Наприклад, про «Азовсталь». Але не зараз, а за декілька років після війни. Коли у нас буде час зрозуміти, що відбувалося насправді. Не просто показати, «які ми класні, всіх взули». Це не цікаво. Це не про життя, а якась агітка.
У пункті управління військами відбуваються речі, з яких можна зробити неймовірний серіал. Гейміфікація смерті: людина, яка сидить поруч, керує дроном, що летить за якимось чуваком. Той намагається втекти і помирає в тебе на очах. Така легка загибель змінює сприйняття життя та смерті.
Фінансування ігрового кіно зараз немає. Ми впливаємо на думки інших, і владі не хочеться фінансово підтримувати критичні речі, які ми обов’язково скажемо. Для українського кіно це момент істини. Маємо знайти іншу парадигму або померти.
Володимир Яценко: «Я громадянин України, продюсер і військовий. Саме у такому порядку». Фото з особистого архіву
Помирати ніхто не хоче. «Люксембург, Люксембург» зібрав 34 млн грн – рекорд для авторського фільму. У нас не було грошей на рекламу. Все, що було, – «сарафан», і лише на ньому фільм подивилося 228 000 людей (за дев’ять тижнів прокату. – Forbes). Це дає надію, що суспільство дорослішає.
Девелопмент – мабуть, найцікавіший етап створення фільму. Пошук фінансування, зйомки, фестивалі – теж прикольно. Але ти або виграв, або програв ще під час девелопменту. Все, що не дотиснув на етапі сценарію, потім майже неможливо змінити.
Іноді я бачу суперкласну історію, крутого режисера. Але не хочу з ним працювати. Я витрачаю на фільм кілька років, принаймні це має бути приємно.
У креативній індустрії зашкалює кількість ризиків, які ти не контролюєш. У команді з 80 людей хтось точно щось провтикає. Іноді 200 осіб виходять на майданчик, а в тебе не та погода, яку обіцяв прогноз, – і ти втрачаєш кошти.
На фронті я був вражений, наскільки багато людей не цінують власне життя. Вони ладні померти тут і зараз, бо їм ліньки викопати окоп. У росіян це дуже виражено. Бачили «м’ясні штурми» Бахмута: перша хвиля часто навіть не несе зброю. Знають, що загинуть за кілька хвилин, і йдуть. Відлуння «совка», коли твоє єдине життя взагалі нічого не варте. Навіть для тебе.
Коли знову працюватиме наша рекламна компанія (Limelite. – Forbes), ми віддаватимемо перевагу кандидатам, які пройшли війну. Не лише через те, що ми хочемо їм допомогти. Ці люди будуть більш чесні, зібрані, відповідальні.
Відчуття власної землі дуже важливе. Росія не врахувала, що ми не кочівники. Це наше єдине місце, і ми вбиватимемо за нього.
Коли почалася війна, моя дружина була вагітна третьою дитиною. Це мій перший син. Зранку і ввечері вона надсилає мені відео з ним. Найбільше джерело щастя – спілкування з родиною.
Коли відчуваєш силу, щоб бути відкритим, світ відповідає тим самим. Кредит довіри, який даєш світу, зазвичай повертається з великими відсотками.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
