Ми дотримуємося суспільних норм, щоб мати схвалення важливої для нас групи («бульбашки»). Чим відчутніші, видиміші та шкідливіші наслідки їх недотримання, тим «щільнішими» будуть ці норми /Getty Images
Категорія
Життя
Дата

«Дію, як вірю» чи «що скажуть люди». Як суспільні норми впливають на довіру до інституцій, відносини в суспільстві та сприйняття реформ. Пояснює експертка з консалтингу Марина Стародубська

Ми дотримуємося суспільних норм, щоб мати схвалення важливої для нас групи («бульбашки»). Чим відчутніші, видиміші та шкідливіші наслідки їх недотримання, тим «щільнішими» будуть ці норми Фото Getty Images

Здатність суспільства організовано змінюватися і домовлятися, приймати радикальні реформи формується під впливом суспільних норм. Керуюча партнерка консалтингової компанії TLFRD Марина Стародубська на прикладі низки ситуацій, актуальних для України сьогодні, розібралася, як «щільність» і «гнучкість» норм національної культури визначає суспільну поведінку українців

Головні матеріали Forbes Ukraine у email-розсилці. Раз на тиждень на вашій пошті.

Національну культуру чи менталітет часто залишають поза увагою, коли йдеться про масштабні суспільні зміни та при аналізі чинників їхнього успіху. Зокрема, наскільки суспільні норми культури «щільні» (tight), чи «гнучкі» (loose).

«Щільність» чи «гнучкість» суспільних норм впливає на здатність суспільства організовано змінюватися і домовлятися, забарвлює ставлення до радикальних реформ (незалежно від потреби у них), калібрує ступінь довіри в суспільстві та визначає характеристики лідерів, які вважаються ефективними. 

Розбиратися у хитросплетіннях суспільних норм в Україні будемо з використанням доробок американської крос-культурної науковиці Мішель Гельфанд, професорки Стенфордського університету та авторки численних досліджень суспільних норм у різних країнах.

Суспільні норми як прояв національної культури 

Суспільні норми – це писані й неписані правила поведінки, вкорінені у суспільстві чи його частині, що скеровують та обмежують поведінку без застосування сили чи вимог законодавства. 

Ми дотримуємося суспільних норм, щоб мати схвалення важливої для нас групи («бульбашки»). Чим відчутніші, видиміші та шкідливіші наслідки їх недотримання, тим «щільнішими» будуть ці норми. 

Фактично це наочно видимі прояви національної культури, які ми спостерігаємо через поведінку її носіїв. Наприклад, реакція пішоходів на того, хто спробує перейти дорогу на червоне світло, в Україні та Швеції буде різною за проявом (помітили – не помітили) та наслідками (зробили зауваження – не зробили, подивилися з осудом – не подивилися). 

«Щільність» національної культури

«Щільність» національної культури

У процесі формування національної культури суспільні норми визначаються, «тестуються» та вкорінюються під впливом географічного розташування (ландшафт, сусіди), клімату, доступу до ресурсів, формування території та встановлення кордонів, щільності населення, доступу до ресурсів та наявності загроз (війн, катаклізмів, пандемій). 

Тому колонізовані суспільства, яким системно загрожують війни, які живуть у суворому кліматі, перенаселені та яким бракує ресурсів, матимуть «щільніші» норми, ніж суспільства з меншими загрозами та стабільніші. 

Має значення не лише присутність загроз в історії розвитку країни, а сила, регулярність та тяглість їхніх проявів і руйнівний характер наслідків. 

На прикладі низки ситуацій, актуальних для України сьогодні, розберемося, як «щільність» і «гнучкість» норм національної культури визначає суспільну поведінку. 

Зі спектра країн за «щільністю–гнучкістю» суспільних норм, складеного за даними досліджень Мішель Гельфанд, Україна має середній рівень «щільності» норм, як і США, Росія, Естонія, Сингапур і ще низка країн, у чиїх суспільствах є велике розмаїття спільнот (штати, етноси, регіональні субкультури), всередині кожної з котрих існують доволі чіткі правила прийнятної поведінки.

Індекс культурної «щільності» та «гнучкості» у 68 країнах, М. Гельфанд

Індекс культурної «щільності» та «гнучкості» у 68 країнах, М. Гельфанд

Довіра до людей за межами «близького кола» 

Суспільна довіра визначально впливає на успіх і тривалість впровадження реформ та їхні економічні наслідки. Україна, Польща, Франція, Іспанія, Угорщина, Італія мають середньо-низький рівень суспільної довіри (~20–30%) та середню «щільність» суспільних норм, а, наприклад, Бразилія, Мексика, Кенія, Індія, Малайзія, Індонезія, Марокко – суспільства з наднизькою суспільною довірою (<10%) і відповідно – із «щільними», навіть вказівними суспільними нормами. 

Найвищий рівень суспільної довіри в країнах Скандинавії, Німеччині, Нідерландах та Великій Британії (~60–90%). Середньо-високий – у США, Канаді, Австралії (~40–60%). 

Нескладно побачити, в яких суспільствах за «щільністю» норм найбільший та регулярний успіх мають політики-популісти й «прості рішення та швидкі результати» і де боротьба з корупцією іноді досягає успіху – бодай на побутовому рівні. 

Чинники суспільної довіри

1. Спорідненість цінностей між людьми

Схильність довіряти незнайомим людям визначається відчуттям спорідненості цінностей. Чим вища суспільна довіра у країні, тим більше її мешканців переконані, що їхні цінності притаманні більшості населення. Якщо ж громадяни країни сприймають себе як частину певної «бульбашки», за межами якої безліч різних спільнот з геть інакшими цінностями, суспільство поляризується. 

На практиці це означає, що «незнайомий» чи «інакший» дорівнює «чужий», «ненадійний» і «потенційно небезпечний», від кого не очікуєш спочатку порядної поведінки. 

Щоб стати «своїм», потрібно бути «валідованим» представником певної спільноти – через рекомендації надійної людини, зі значним авторитетом чи досвідом взаємодії з «чужим». 

Чому Спартак Суббота не втрачає свою авдиторію, попри доведену фахову непридатність? Бо фанати вибирають його не за фаховим критерієм, а через довіру як до «свого», а вже через голос, зовнішність чи привабливість трансльованих смислів – справа десята. 

Притаманні нашому суспільству «срачі» – прояв низької суспільної довіри. Однак якщо ти «свій» – за світоглядною ознакою чи за рекомендацією – то дійти згоди чи зблизитися значно легше, бо підозра в потенційно небезпечній поведінці зникає. 

Недарма у нас в публічних дискусіях один із найвагоміших аргументів на користь отриманої інформації «я особисто знаю людину, яка це сказала/зробила/бачила». Чому так? Бо українське суспільство дуже розмаїте за кількістю спільнот, доволі консервативне в частині поведінки всередині кожної з них і з ускладненими відносинами чи хибами сприйняття між ними: Захід і Схід країни, міста з унікальними субкультурами (Львів, Одеса тощо), хто виїхав – хто залишився, чиновники – підприємці. 

2. Синхронізованість особистих цінностей громадян з цінностями, які провадять формальні інституції в країні. 

Чим синхронніші ці групи цінностей, тим вищий рівень довіри (зокрема до інституцій) у суспільстві, і тим сильніше особисті цінності скеровують поведінку людей, тобто вища свобода поведінки. 

Коли між цінностями громадян та інституцій розсинхрон, люди вимушено діють так, як їх «примушують» інституції. Бо поведінка, спричинена особистими цінностями, може сприйматися суспільством як недоречна через її відмінність від «інституційно правильної». 

Так до них виникає недовіра й ресентимент і прагнення дистанціюватися від їхнього впливу. Наприклад, довіра українців до податкових органів і, як наслідок, ставлення до сплати податків. Масові явища плагіату та індустрія дисертацій «на продаж». 

Україна знаходиться у групі країн з низьким рівнем суспільної довіри та відчутним розсинхроном між цінностями громадян та формальних інституцій, разом із Угорщиною, Болгарією, Італією, Польщею, Словенією, Португалією, Чехією, Албанією, Косово, Кіпром та Росією (показник суспільної довіри <5). 

Підтверджують нашу низьку довіру до інституцій і свіжі дані соцопитування КМІС: «звичайним людям» довіряє 71% українців – це більше, ніж довіряє СБУ (63%), нацполіції (58%), українським ЗМІ (57%), уряду (52%), Верховній Раді (35%) і судам (25%). Більше «звичайних людей» українці довіряють тільки ЗСУ (90%), волонтерам (84%) і президенту (84%) – з очевидних причин. 

Рівень суспільної довіри по країнах

Рівень суспільної довіри по країнах

Сприйняття стрімких змін і радикальних реформ 

Попри наше задеклароване прагнення гармонізуватися з Європейським Союзом, просто «переписати нормативку» недостатньо, адже схильність громадян дотримуватися законів і вимог залежить від спорідненості регуляторного підґрунтя із суспільними нормами у конкретній країні. 

У суспільствах, подібних до України – колективістичних, з розмаїттям «бульбашок» із власними правилами гри, лідерами та цінностями, низькою довірою до інституцій і браком інституційної та регуляторної тяглості – жодна системна зміна не приживеться, доки не буде схвалена чи бодай прийнята кожною спільнотою. 

Якщо ж життєво необхідна реформа провадиться примусово, без належного роз’яснення і з суворими санкціями за порушення, в такому суспільстві виникає ефект «тиску соціалізації» – коли частина спільнот приймає зміну, але всередині має утиснутий ресентимент до неї. Інші ж починають активно боротися зі зміною, «креативно трактувати» вимоги, публічно критикувати, доки не підпадуть під санкції.

У результаті добровільно реформу мало хто приймає, належне виконання вимог можливе під прицільним моніторингом та санкціонуванням, а кількість тих, хто її свідомо ігнорують, і порушників зростає. І чим суворішими будуть санкції в такому випадку, тим гіршою буде ситуація зі сприйняттям та виконанням реформи, й за першої-ліпшої можливості будуть спроби «відкотити все назад». 

І якщо в культурах із «гнучкими» суспільними нормами поведінка, відмінна від практикованої більшістю, не спричиняє негативних наслідків (адже толерантність до інакшості вища і прийнятних способів діяти в кожній ситуації багато), в культурах зі «щільними» суспільними нормами тиск «бульбашки» ускладнює нетипову для групи поведінку. 

Наприклад, у Данії, Франції, Великій Британії, Швеції спроби радити іншим людям, як чинити, що говорити чи писати у їхньому приватному просторі або соцмережах, будуть серйозним втручанням в особистий простір. 

Натомість в Україні, Польщі, Угорщині, Болгарії такі «поради» і вказівки, часто непрошені й від малознайомих людей – невіддільна частина суспільного дискурсу. 

А в Малайзії, Пакистані, Марокко та Єгипті неписані вимоги, «як жити, говорити й діяти», настільки усталені, що навіть говорити про них зайве не треба, бо наслідки за недотримання руйнівні для особистих зв’язків, на яких тримається здатність досягати життєвих результатів. 

То як досягти бажаного прийняття потрібних змін розмаїтими спільнотами, які ще й між собою часто нездатні взаємодіяти? Дослідження доводять, що вірогідність дотримання нових впроваджених вимог зростає за трьох умов

  • чітко виписані правила та критерії з однозначним трактуванням;
  • спорідненість (відсутність суперечностей) вимог із суспільними нормами (не просто «так треба чинити», а «так прийнятно чинити»);
  • негативні наслідки недотримання норми наступають не лише від «авторів» зміни, але й від спільноти, в якій існує порушник. 

Наприклад, якщо на побутовому рівні корупційна поведінка у різних формах є прийнятною або бодай не спричиняє втрати соціального та репутаційного капіталу, лише суворіші вимоги та санкції не призведуть до істотного зменшення її масштабів. 

Аналогічно з виконанням норм корпоративного управління в українському державному секторі – доки вони сприйматимуться як «необов’язкові джентльменські угоди», за порушення яких «нічого не буде», свою функцію вони не виконуватимуть. Адже із зазначених вище пунктів в обох прикладах не виконується третій, де корупційна поведінка вважається соромітною всередині спільноти, чиї члени її практикують. 

На діаграмі з European Social Survey видно, що ступінь особистої свободи у поведінці громадян в Україні доволі низький. Ми масово тяжіємо до поведінки, яку стимулюють інституції, зокрема неформальні («бульбашка», «що люди скажуть»). 

Ступінь особистої свободи у поведінці

Ступінь особистої свободи у поведінці

Критерії «ефективності» і тяжіння до певного типу лідерів 

«Щільність» чи «гнучкість» суспільних норм визначають поведінку людей не лише на макрорівні. Вони відіграють вирішальну роль, наприклад, у тому, які лідери у певній національній культурі будуть сприйматися як потенційно ефективні й «привабливі». 

Культури із середнім та високим рівнем «щільності» суспільних норм тяжіють до лідерів, які «швидко приймають рішення» (або так виглядають), «говорять потужні речі» і не прагнуть роз’яснювати послідовникам свою логіку чи покладатися на їхню експертизу, бо «керівник(ця) мусить керувати». 

Натомість лідер(к)и людяніші, орієнтованіші на діалог та менш стереотипно «харизматичні», сприймаються як «слабкі», які «витрачають час на балачки, коли треба діяти». 

У культурах, схильних до «щільності» суспільних норм, можуть багато говорити про потребу у змінах, однак коли доходить до справи – по-справжньому до змін та асоційованих з ними незручностей і самообмежень готова меншість. Бо зміни спричиняють перегляд того, «як треба» чинити, а у «щільних» культурах – це загроза суспільному договору.

В Україні поєднання колективізму, «щільності» суспільних норм, турбулентного формування наявних кордонів (різні імперії-завойовники частин території, брак тяглості державного управління) та історично вкоріненої недовіри до інституцій продукують потребу «ставити лідерів на п’єдестал», «закохуватись» у їх ідеальну версію, про яку лідер часто не в курсі. 

Прийняти, що лідер(ка) – це людина зі своїми вадами й проблемами, в таких культурах складно, і саме «легендований» лідер, що дуже вибірково демонструє свої людські риси, має найсильніший вплив на великі групи людей. 

Паттерни поведінки лідерів і команд

Паттерни поведінки лідерів і команд

У суспільствах з розмаїттям субкультур (як Україна) найбільший виклик при впровадженні реформ – формування сприйняття зміни як прийнятної у різних «бульбашках». Через «щільність» норм готовність до зміни окремих людей не реалізується у бажану поведінку, якщо вона йде врозріз з тим, що є прийнятним у їхній спільноті. Чим спільнота більша, чим впливовіші її лідери, тим істотніше ускладнюється девіантна від «належної» поведінка у ній.

Системна зміна відбудеться швидше й глибинніше, якщо потрібна для цього поведінка вже притаманна «бульбашці», яка реформується.  

Шлях до «наведення місточків» між спільнотами, яким наразі складно конструктивно взаємодіяти, починається з визнання їхніми лідерами потреб у взаємодії й вкорінення цієї думки в спільноті як «нової норми». І навпаки – якщо учасники спільноти знають, що впливові в ній лідери не сприймають чи не схвалюють певну зміну чи позицію, то навіть за формальної свободи чинити, як їм хочеться, в реальності поведінка буде суголосною з «належною».

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні