Світ неухильно рухається в бік встановлення єдиних податкових норм у всіх країнах. У недалекому майбутньому міжнародне структурування бізнесу може втратити сенс
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
5 червня країни Великої сімки випустили комюніке з гучною і малозрозумілою, на перший погляд, назвою «Про подолання історичних проблем». Здавалося б, які в цих країн можуть бути основні проблеми?
Соціалізм проти технокапіталізму
У комюніке позначено мету: встановити національний податок на прибуток (корпоративний податок) на рівні не менше 15% для транснаціональних компаній. Також країни декларують намір «досягти справедливого рішення з розподілу податкових прав» у світі. Для цього за маржинальності бізнесу понад 10% мінімум п'яту частину надприбутку потрібно буде перерозподіляти на користь країн, де реально продаються послуги й товари. Відповідно, там же вони мають обкладатися податком. Крім того, сторони домовилися, що справедливо почати стягувати податок із прибутку корпорацій також у країнах, де компанія практично не зареєстрована, але тим не менше збуває свою продукцію. З тексту документа випливає, що спрямований він, у першу чергу, проти технологічних гігантів.
Найпослідовнішим критиком податкової політики техногігантів є Велика Британія. Крім того, Франція та Італія давно заявляли свої претензії на перерозподіл частини податків, які йшли в Ірландію або Нідерланди.
Цікаво, що комюніке говорить з позиції не тільки справедливого перерозподілу податків, питання маржі також стимулює компанії нарощувати витрати в країні присутності.
Цілком можливо, що це простий збіг, але угода з'явилася незабаром після обрання в США президентом Джо Байдена, чию політику називають дещо соціалістичною. Така податкова ініціатива навряд чи була можлива за Трампа. З огляду на те, що більшість компаній, які є мішенню ініціативи, мають штаб-квартири в США.
Комюніке виразно оперує поняттями, які вписуються в дискурс глобального соціалізму, або посткапіталізму. Однак сприймати його лише як політичне віяння неправильно.
Глобалізація проти податкового суверенітету
Якщо не стежити за контекстом, таке рішення здається несподіваним. У мене навіть була думка назвати цей текст «Початок кінця податкових суверенітетів країн». Але це було би помилкою. Це ніякий не початок, а черговий етап послідовного процесу.
Над питаннями більш справедливого перерозподілу податків від діяльності транснаціональних корпорацій в Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) працюють із 2013 року. G7 фактично підтримала пропозиції, над якими декілька років працювала ОЕСР за мандатом G20. З того часу низку «податкових гаваней» було знищено. Британські та Віргінські острови суттєво втратили свої позиції, а по банківській таємниці було завдано сильного удару. Тоді ж були введені правила BEPS, повсюдна процедура комплаєнса, строгий контроль банківських рахунків із боку банків по відношенню до своїх клієнтів. Більше того, навіть той же «панамагейт» (витік конфіденційних документів панамської юридичної компанії Mossack Fonseca) цікаво вписується в цей ланцюжок подій.
Імовірно, що найближчим часом європейські країни перестануть сприймати податкову політику виключно як частину і прерогативу свого національного суверенітету. Сучасна податкова політика на рівні країн (зокрема, взаємини з бізнесом) усе більше нагадує гру в кішки-мишки. Країна придумує податкові правила, а бізнес витончується в ідеях, як ці правила обходити. Доводиться витрачати сили й ресурс на оптимізацію податкового тиску, вибирати оптимальні юрисдикції, підбирати структуру, обростати штатом консультантів та аудиторів.
При цьому в сучасному суспільстві більше прийнято вважати, що податки – це плата компанії за перебування в певному соціумі. Тому, якщо подумки провести лінію податкового тренду в майбутнє, можна припустити, що протягом найближчих 10 років відбудеться вирівнювання податкових умов для всіх видів міжнародного бізнесу. А слідом за цим очікується й суттєве вирівнювання податкових умов на рівні країн, оскільки країни з низьким податковим тиском будуть знаходитися в лещатах норм щодо донарахування податків. Який сенс бути податковою гаванню зі ставкою 5% корпоративного податку, якщо країна, джерело прибутку, забере собі різницю з загальноприйнятою ставкою в 15%?
Готельні країни проти нових реформ
Швейцарська влада всього через тиждень відреагувала заявою про можливу ініціативу щодо компенсації для компаній різниці у податках, фактично надаючи субсидії. Поки що рано говорити про конкретні кроки, але очевидно, що Швейцарія спробує повторити свій історичний шлях і «окопатися в неприступних горах», цього разу захищаючи податкові преференції. З огляду на результати оборони Швейцарією правил банківської таємниці, шанси цієї ініціативи виглядають туманними.
Ірландія разом із Кіпром уже виступили проти вирівнюючих правил у податках. Але поки що не озвучили жодних пропозицій. Лише підкреслили, що податок не означає скасування спрощених систем для мікрокомпаній.
У своєму твіттері міністр фінансів Ірландії висловив підтримку ініціативи Великої сімки. Але це лише його особиста позиція, та й привід для радості залишається не зовсім зрозумілим.
Важливіше, що Індія та Китай поки що не поспішають заявляти про свої однозначні позиції, а без них ініціатива вирівнювання податкових правил не зможе досягти глобальної мети.
Україна проти власного бізнесу
Що це означає для України? По-перше, що країні давно варто в своїх податкових реформах орієнтуватися на світовий тренд. І зниження податку на прибуток з 18% до 15% має стати не питанням зменшення податкового тиску, а приведенням податкової політики до міжнародних стандартів. Тим більше що ці правила для України означатимуть збільшення податкових надходжень. Цікаво буде спостерігати, як чиновники і політики поспішать вписати це в особисті досягнення.
Україна є досить великим і активним ринком, присутність техногігантів тут помітна. До недавнього часу всі платежі щодо них (а це чималі грошові потоки) йшли безпосередньо за кордон. Зараз такі компанії, як Google Україна, вже стають найбільшими платниками податків.
У контексті наміру держави стати IT-хабом варто враховувати, що практично неможливо залучити сюди великі компанії виключно за допомогою податкових пільг із прибутку. Цей інструмент втрачає свою актуальність. Однак націленість на стимулювання R&D у рамках того ж Дія-City цілком вписується у глобальний тренд.
З негативних ефектів можна очікувати підвищення ставок на багато цифрових послуг. Разом із цим до недавнього часу глобальні компанії на диво спокійно витримували податкові утиски за рахунок внутрішніх оптимізацій і збільшення каналів непрямої монетизації. В їхніх обсягах, як виявилося, можна знаходити додаткові ресурси. І це теж було чинником, який надихав уряди європейських країн закручувати податкові гайки.
Все ще в безпеці, але вже під питанням опиниться роздрібний бізнес, який використовує правила крос-граничної торгівлі, коли товари пересилаються покупцеві безпосередньо. Український IT-сектор, що складається переважно з компаній з офшорного програмування, може бути спокійний до моменту світових кроків із вирівнювання правил оплати праці. Такі наміри проглядаються, але в найближчі п'ять років нічого істотного не варто очікувати.
Що стосується податкової оптимізації українського бізнесу, то тут продовжиться тренд на розставання з закордонними компаніями-гаманцями. У гру вступають інструменти національної оптимізації. В Україні такими можна вважати корпоративні інвестиційні фонди.
Найважливіший посил останніх подій у тому, що податкова політика стає все більш глобальною, а сплата податків усе більш локальною. І цілком реально уявити ситуацію, коли податки в більшості розвинених країн світу будуть ідентичними.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
