Конкурсний відбір керівника ДПС і залучення в команду «чесних людей» – необхідна умова, але недостатня для перезавантаження податкової. Потрібно позбутися «конфіскаційного» оподаткування та дискреції, відзначає старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Володимир Дубровський
У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №9243 про перезавантаження Державної податкової служби. Якщо його ухвалять, керівника відомства відбиратиме комісія, більшість якої складатимуть міжнародні чи рекомендовані міжнародними організаціями експерти, а всю команду переатестують за жорсткими критеріями, зокрема на доброчесність.
Якщо не зараз, то коли
Зараз є шанс перезавантажити податкову та митницю на нових засадах.
З одного боку, більше половини держбюджету України забезпечена партнерами. Власні доходи у 2023 році мають скласти близько 1,3 трлн грн, а витрати – майже 3 трлн грн, причому внутрішніми запозиченнями буде профінансовано трохи більше ніж 90 млрд грн дефіциту. Отже, ціна ризику тимчасового недоотримання податків через реформи, в тому числі тимчасово зменшену під час перезавантаження ефективність фіскальних органів, – менша.
З іншого боку без основної частини перевірок, які призупинили з березня 2022 року як недоречні під час великої війни, у військовому 2022 році попри численні пільги зібрали податків 92% від рівня відносно мирного 2021-го.
Щоб все вдалося, потрібно не тільки долучити в оновлену ДПС «чесних людей», як здається багатьом. Це необхідна умова, але недостатня.
Потрібно змінити всю філософію оподаткування в Україні, яку заклав Микола Азаров, перший голова Державної податкової інспекції, створеної Леонідом Кучмою у своєму безпосередньому підпорядкуванні для контролю над бізнесом.
Прикладом йому, очевидно, виступали митарі домодерних часів, які збирали данину та податі на умовах «відкупу»: государю – план, решту – собі. Обсяг зобовʼязань платникам податків виставлявся часто «на око», дискреційно, а плани встановлювалися, виходячи з потреб государя.
Перші буржуазні революції відбувалися саме проти такого «конфіскаційного» оподаткування, бо за таких умов інвестиції та інновації – невдячна справа.
Якби їх не було, світ навряд чи побачив би Промислову революцію та подальший розквіт цивілізації.
Черга й Україні долучитися до неї, і перезавантаження ДПС – необхідна умова для того, аби викорінити корпоративну культуру ім. Азарова. Аби нові податківці не пішли шляхом попередників, разом із «перезавантаженням» потрібно зробити дві основні речі:
- правильно поставити завдання оновленій службі,
- максимально прибрати «людський фактор», тобто дискрецію та особисті контакти з платниками податків.
Нові правильні завдання
В Україні звикли говорити, що податки збирає ДПС, тому її основне завдання – виконати план надходжень, так званий «індикативний план». Здавалося б, інакше й бути не може.
Насправді «податкова збирає» – це з домодерного конфіскаційного оподаткування. Модерна ж податкова система ґрунтується на добровільній оплаті згідно з законами.
Формально й у нас податкова, за законом, має відповідати не за «мобілізацію» податків, а за дотримання закону у цій сфері.
У такої «служби» не має бути плану зі збору податків. Вона не може й не повинна відповідати за кількість «мобілізованого ресурсу», бо не займається «мобілізацією податків». Надходження залежать від макроекономічної ситуації в країні, структурних змін та інших параметрів, які податківці не контролюють.
Але податківцям вигідно мати такий план, бо заради його виконання їх наділяють засобами тиску на платників (а як інакше вибивати з них надходження?), які дозволяють вибивати також і хабарі.
Конфіскаційне, по суті, оподаткування – зручний інструмент і для Мінфіну. Він відповідає за виконання бюджету, тому щороку, ґрунтуючись на макропрогнозі від Мінекономіки, робить свій прогноз податкових та неподаткових надходжень. Виходячи з цього, плануються витрати держбюджету, тому Мінфін зацікавлений у виправданні прогнозу.
У країнах, де немає «індикативного» плану надходжень, й податкова займається тим, чим повинна за законом, у Мінфіну більше ризиків, тому відомство, зокрема, відповідальніше підходить до прогнозів. Якщо вони не здійснюються, доводиться позичати, або ж робити секвестр бюджету.
Натомість платники впевнені, що ніхто й ніщо не змусить їх платити більше, ніж належить; ніхто не затримає відшкодування ПДВ та не заблокує додатково декілька відсотків податкових накладних у «білого» бізнесу, щоб закрити касовий розрив.
Що ж робити з тими, хто ухиляється від сплати податків, та як змусити податківців їх ловити?
Є ефективний інструмент «tax compliance gaps», тобто різниця між сумою податку, яка мала б бути сплачена за законом, й фактичними надходженнями. Вона розраховується, виходячи з фактичної, а не прогнозної податкової бази. Це обʼєктивний індикатор виконання/невиконання закону платниками: чим більше «діра», тим гірше працювали податківці.
Оцінити недоплату податків важче, ніж «намалювати» план, але для цього є методики, які вже напрацьовані в країнах ЄС.
Побороти «людський фактор»
Зараз боротьбу з «людським фактором» намагаються звести до цифровізації. Нібито, якщо зробити усі сервіси онлайн, можна знищити корупційні можливості.
«Податкова в смартфоні» – це гарна ідея, але вона не розвʼязує проблему, оскільки в ході перевірки інспектор все одно контактує з платником. Якщо він/вона до того ж мають дискрецію (можливість розвʼязувати питання на власний розсуд), то основні корупційні можливості залишаються – а саме їх треба гранично зменшити.
Для цього потрібно:
- Реформувати корпоративний податок: замінити дискреційний податок на прибуток – податком на виведений капітал (ПнВК). Це найглибша з усіх запропонованих реформ, яку обговорюють уже восьмий рік. За цей час до першопрохідця у цій справі – Естонії – приєдналися Латвія, Грузія та Польща. В Україні ж ПнВК запровадили як опцію в Дія.City, але, як і очікувалося, Мінфін і податкова зробили усе від них залежне, аби дискредитувати ідею.
- Реально, а не на словах, автоматизувати адміністрування ПДВ. Сам собою податок не передбачає дискреції, принаймні, якщо прибрати з нього звʼязок витрат із господарською діяльністю, хоча й не захищений повністю щодо таких підходів.
- Виправити нещодавно зроблену помилку, що тільки формально набула чинності: замінити фіскалізацію 2-ї та 3-ї групи «спрощенки» фіскалізацією виключно ризикових категорій платників, які можуть перевищити ліміт, встановлений законом для відповідної групи, і нікого більше.
- Не вводити жодні нововведення, що вимагають перевірок, як то контролю доходів непрямими методами, та не чіпати спрощену систему оподаткування.
Дискреційну «палицю» потрібно відбирати у податківців у будь-якому випадку, попри те, чи зловживають вони нею прямо зараз, чи вона, як більшовицький бронепоїзд, «стоїть на запасній колії.
Інакше отримаємо ситуацію, як у Грузії, де «перезавантажена» податкова стала, звичайно, в рази кращою за колишню, зовсім вже корумповану, але продовжувала нараховувати платникам податки «на око», аж поки корпоративний податок не замінили на ПнВК.
А щодо тотальної фіскалізації в країні, яка була ще однією помилкою реформаторів, там все не погано, а дуже погано: чеки видають через раз навіть у великих магазинах. Тож вчимося на чужих помилках.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
