Володимир Зеленський 31 жовтня підписав закон №4033-ІХ про звільнення корупціонерів від в’язниці шляхом укладення угод зі слідством. Впровадити справедливий механізм угод зі слідством було зобовʼязанням України перед ЄС, аби отримати гроші за програмою Ukraine Facility Plan. На що можуть розраховувати обвинувачені в корупції особи та як перетворити цей закон на дієвий механізм, який сприятиме змагальності кримінального процесу? Розповідає Костянтин Кривенко, адвокат та радник юридичної фірми «Ілляшев та Партнери»
Надання €4 млрд допомоги Україні від ЄС в рамках Ukraine Facility було під загрозою. Українська сторона порушила строки виконання умов, які стосуються ухвалення законопроєкту про угоди зі слідством у корупційних справах, наголошували в кінці жовтня в МЗС. У відомстві зазначали, що цю умову Україна мала виконати до кінця третього кварталу 2024 року.
Але 29 жовтня Верховна Рада таки ухвалила законопроєкт №12039 про угоди зі слідством, а 31 жовтня його підписав Володимир Зеленський.
Інститут угод зі слідством
Закон №4033-ІХ повертає привабливість інституту угод про визнання винуватості у корупційних кримінальних провадженнях. Він дозволяє засудженим за корупцію уникнути реального позбавлення волі, замінивши його іспитовим строком або іншим пом’якшенням покарання, що було фактично заборонено з 2015 року.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним або обвинуваченим (крім беззаперечного визнання вини в інкримінованому злочині) має включати виконання останнім певних умов: викриття інших корупціонерів та відшкодування збитків. Якщо особа діяла самостійно, вистачить тільки відшкодування.
Механізм угод зі слідством дасть змогу не перенавантажувати антикорупційну вертикаль та викрити ще більше корупціонерів. А також спонукатиме тих, хто «попався», здатися слідству.
Існують випадки, коли людей використовують або вони не до кінця розуміють наслідки своїх дій. Це допоможе вийти гідно із ситуації. Адже те, що є корупцією відповідно до закону, не завжди є корупцією в уявленні суспільства. Наприклад, коли особа, на її думку, діяла в інтересах підприємства або держави, приймала нестандартні управлінські рішення, направлені на отримання позитивного результату, але не змогла за певних причин його досягти. Так її можуть звинуватити у зловживанні службовим становищем, результатом чого стало завдання збитків.
Такі випадки є, скоріше, винятком із правила, тому в цілому зміни щодо укладення угод із корупціонерами виглядають в очах суспільства не дуже справедливим рішенням.
Проте задля дотримання справедливості законодавець передбачив інші санкції. Йдеться про додаткові покарання у вигляді часткової або повної конфіскації майна, заборони займати певні посади або займатись певною діяльністю. А також накладення космічних для кримінального законодавства штрафів, які перевищують 200 млн грн.
Інститут угод у кримінальному провадженні вдосконалюється, тому зміни загалом можна оцінити позитивно. Корупційні кримінальні правопорушення або злочини, пов’язані з корупцією, не зводяться тільки до надання та одержання хабаря. Найчастіше обставини, що досліджуються, є складними, заплутаними та багаторівневими взаємовідносинами, що виникають між державою та бізнесом. Тому обидві сторони повинні мати право на врегулювання на взаємовигідних умовах.
Проблема корупції в Україні є системною, і задля її вирішення не достатньо лише викривати окремо взятих представників та висвітлювати це в ЗМІ. Потрібно сформулювати загальносуспільну думку про заперечення корупції як компоненти вирішення проблемних життєвих ситуацій та досягнення бажаних результатів.
Доки таке усвідомлення не прийде хоча б до більшої частини населення, публічні покарання окремих особистостей не принесуть великих результатів. Тому ці законодавчі зміни можуть мати місце у державі, яка ставить за мету побороти корупцію як явище, а тому дещо допускає втрату якості за рахунок кількості.
Основна увага суспільства до цього закону (окрім того, що він ухвалений під тиском партнерів для отримання мільярдів фінансової допомоги) на тому, що корупціонер може відкупитись від покарання. Проте не варто забувати, що в таких випадках корупціонери втратять все своє майно та інші активи, тож ситуація виглядає не так погано.
Остання інстанція
Найбільша проблема прийнятих до Кримінального кодексу змін – хто буде вирішувати: відбувати корупціонеру покарання чи укласти угоду зі слідством.
Якщо за загальним правилом тільки суд наділений повноваженнями визначати покарання у випадку засудження особи за вчинення злочину, то закон №4033-ІХ частково передає цю роль прокурору. Саме від того, чи погодиться прокурор укласти угоди з підозрюваним або обвинуваченим, буде залежати, чи отримає особа реальний строк у в’язниці або іспитовий зі штрафом чи конфіскацією. Укладення такої угоди є правом прокурора, а не обов’язком.
Є й інший нюанс – такі угоди можуть стати механізмом спонукання до визнання винуватості навіть там, де вини немає, через можливу загрозу реального покарання. За таких обставин доцільно було б надати можливість суду приймати рішення про альтернативне покарання, не пов’язане з позбавленням волі, у випадках, коли обвинувачений розкаюється, викриває співучасників, відшкодовує збитки та погоджується визнати себе винним.
Тобто надати суду за результатами загального судового розгляду можливість застосовувати й інші покарання, не пов’язані з триманням під вартою, які могли б справедливо покарати обвинуваченого в корупції.
Саме така концепція могла б сприяти змагальності кримінального процесу, а не лише зводити все до вибору між визнанням провини та позбавленням волі.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
