Як я це роблю. Джамала про випробування Євробаченням та власний перфекціонізм /Фото прес-служба Джамали
Категорія
Життя
Дата

Як я це роблю. Джамала про випробування Євробаченням та власний перфекціонізм

прес-служба Джамали

Я співаю з трьох років. Навчалася академічного вокалу, але хотіла співати джаз. Виконувала «Травіату», виступала на «Джаз Коктебелі». Мені говорили: «Так не можна».

Мрія стати співачкою зробила мене дуже дисциплінованою. Ніякого алкоголю і вечірок, ніякої шкідливої для зв’язок їжі.

На «Нову хвилю» я взяла із собою оперний клавір «Аїди» і «Травіати». Займалася щодня. Думала: не виграю, поїду на стажування до La Scala.

У мене завжди був запасний план.

У консерваторії на потоці зі мною навчалися 40 осіб. В оперний театр брали щонайбільше двох. Конкуренція божевільна. Усі носилися тільки зі своїм голосом, не розвиваючи інших навичок. Результат був сумним.

У кожного є талант, потрібно лише його знайти. Жахливо витрачати час на те, до чого немає здібностей або не лежить душа.

Будь-який талант можна розвинути, питання – навіщо. Ти готовий бути другим, третім, «одним із», якщо найкращим стати не вийде? У наполегливу працю без таланту я не вірю.

Найкращі ідеї та пісні приходять, коли вдається побути на самоті. Не люблю самотності, але для творчості в невеликих дозах це необхідно.

Одне з найскладніших рішень – участь у відборі на Євробачення. У мене вже була спроба 2011 року. Тоді пісня Smile звучала звідусіль. Під час нацвідбору журі виставляло оцінки анонімно. Можна було надсилати скільки завгодно СМС з одного номера. То була нечесна гра. На Євробачення поїхав інший артист.

Коли 2016 року знову виникла думка про конкурс, я сумнівалася. Чоловік запитав: «Що ти втрачаєш?» Виписали на аркуші паперу плюси й мінуси. Плюси переважили.

Творча криза – це втрата смаку життя. Коли сідаєш за пісню і розумієш, що тобі нема чого сказати.

Кризи неминучі. Головне – не боятися. Чи не клювати себе: «Де твій новий хіт?». Дати собі час.

Навіть сумна пісня не має викликати бажання порізати собі вени.

Чого в мене можна навчитися? Шаленої любові до роботи. Це стосується не тільки написання й виконання пісень, а й роботи з командою, стосунків із колегами.

Я не «найстійкіший олов’яний солдатик», але працюю з повною віддачею. Конкурс, реліз альбому, концертний тур – це максимальна концентрація і відповідальність.

Я перфекціоніст. Багато працюю над фінальним звучанням пісень: кожна нота має бути на своєму місці. Якщо я знаю, що в цій композиції мені не потрібні дудки або скрипки, мене не переконати. Аргумент «та хто там розуміє?» мене не обходить.

Я даю свободу тим, із ким працюю, але за кінцевий результат відповідаю тільки я.

Три мої корисні звички: дотримуватися дедлайнів; бути пунктуальною; залишатися у формі, бути готовою в будь-який момент робити свою роботу.

Головний страх, який мені вдалося подолати, – сценічне хвилювання. Її відчуває будь-який розсудливий артист. Щоразу невідомість. Я навчилася контролювати свої хвилювання з першим кроком на сцену. Ступив – і ти вдома, а далі – кайф і політ.

Я б хотіла, щоб, описуючи мене, люди говорили: «Вона – професіоналка».

Більше ніж книги й кіно мене надихає життя. Все, що «засноване на реальних подіях».

Найкращу пораду в житті мені дав мій дідусь. Мені було років дев’ять, я прийшла додому зі скаргою на когось. Дід сказав: «Починай із себе».

Я б хотіла хоч одним оком зазирнути в ті часи, коли Крим був кримськотатарським, коли там було царство Ґіреїв (Кримське ханство. – Прим. авт.). Поринути в це середовище й випити кави з Хаджі Гіреєм.

В Америці музику люблять і слухають усі поголовно. В Україні немасовий продукт просувати складно. Одні з найкращих концертів у моєму житті були на North Sea Jazz Festival в Роттердамі: на одній сцені весь мій плей-лист – джаз, поп, соул, r’n’b. Саме там я слухала наживо Стіві Вандера і Еріку Баду.

Тільки з живих виступів ми беремо живі емоції. Тому так важливо подорожувати, слухати, бачити.

Я дуже хотіла б знати більше іноземних мов. А ще – контролювати емоції.

У мого чоловіка невеликий бізнес: чотири кав’ярні. Допомагаю йому шукати несподівані рішення. Під час карантину було важко: заклади закриті. Гаряча кава не доїде доставкою? Але ж можна доставляти холодну! Головне – не здаватися.

Я дуже хотіла б знати більше іноземних мов. А ще – контролювати емоції

Опубліковано у першому номері журналу Forbes (червень 2020 року)

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

30 до 30 | Квартал 95, лідер "Великого будівництва"