Сергій Плохій, професор історії у Гарвардському університеті. Фото DR
Я історик. Моя ідентичність також об’єднує багато географії: Україна, Сполучені Штати, Канада.
Краще за всіх я роблю шашлики. У родині м’ясо довіряють тільки мені. Мені щастило на менторів. Один з них – запорізький поет Анатолій Рекубрацький.
Мені було 14, я мріяв про журналістику. Друкувався у «Комсомольці Запоріжжя», де Рекубрацький завідував відділом листів. Він ввів мене до кола людей, що писали, багато читали та обговорювали тексти. Це дало старт моєму професійному життю.
Одне з моїх захоплень – створення інтерактивних карт. Ми робимо про це проєкт з колегами з Гарварду. Чому це важливо? На роковини Голодомору я поставив підписникам у Facebook запитання: «Чи хотіли б ви дізнатися, які шанси на виживання мала ваша родина у 1932–1933 роках?» На мапі можна знайти, де жили ваші родичі, і подивитися рівень смертності в цьому регіоні. Це дає змогу пересічній людині наблизитися до історії. Я мрію розширити цей проєкт, аби це був ресурс про Україну і для науковців, і для широкої аудиторії.
Історія дає всі відповіді, які турбують людство. Просто вони надходять, затримуючись у часі.
Участь України в долі пострадянського простору критично важлива. Україна завжди відігравала ключову роль в існуванні Росії як держави. Після падіння Російської імперії Радянський Союз виник саме через Україну і Грузію – аби заспокоїти ці народи, давши їм власні республіки. Прагнення України до незалежності вплинуло на розпад СРСР. Нині вона є загрозою для існування російського режиму. Ми – важливий гравець у регіоні, що не є в одній команді з Росією. Це унеможливлює відновлення її повного контролю над країнами колишнього СРСР.
Я пишу для міжнародної аудиторії. Наша країна і до Майдану не була аж такою вже білою плямою на європейській мапі. Через Чорнобиль, через нашу роль у розвалі СРСР, через Помаранчеву революцію про нас і досі знали у світі. Події Майдану вивели це знання на новий рівень. В уявленні європейців ми зсунулися від образу країни погромів, Чорнобиля та корупції до країни, що обстоює своє право на демократію.
Я пережив дві еміграції – спершу до Канади, згодом – до США. Це драматичний досвід. Ти залишаєш усе, що мав, і рушаєш у невідоме. Нині вважаю ці рішення одними з найкращих у моєму житті.
Колись, перебуваючи в Канаді, я зацікавився конкурсом на вакансію історика у Гарварді. Я мав прочитати там лекцію, від якої залежало, чи отримаю посаду. Попросив поради у колег з Альберти. Один із них сказав: «Вислухай усіх, але роби по‑своєму. Залишайся вірним своїм принципам». Це була найкраща порада, а я й досі працюю в Гарварді.
У моїй повсякденній роботі присутні і творчість, і рутина. Як балансувати ці види діяльності? Рутинні справи все одно треба виконувати, хочеш того чи ні. Але кожну вільну хвилину я намагаюся використовувати для творчої діяльності, якої робити начебто не треба, але хочеться.
Найкращі ідеї та думки приходять до мене, коли я не маю доступу до комп’ютера та книжок, наприклад у подорожах чи на відпочинку. І от тоді головне – вчасно знайти клаптик паперу і олівець, аби записати власні геніальні думки. Досвід показує, що одна‑дві з них дійсно можуть виявитися не найгіршими.
Найболючіші невдачі – результати несправедливості. Коли я, відмінно закінчивши англійську спецшколу, отримав на вступному екзамені трійку з англійської. Або коли мене не взяли до аспірантури. Та я не корився обставинам. Пообіцяв собі, що матиму освіту і кар’єру, про які мрію. І досі вірю, що будь‑які невдачі можна обернути собі на користь.
Мій спосіб уникати стресів та турбулентності – моя професія. Історики вміють подумки перебувати не у «тут і тепер», а в тому, що вже сталося.
Усіх нас часом спіткає прокрастинація. Зробити хочеться багато, але бувають і напади втоми, і творчі кризи. Найкращий відпочинок для мене – зміна виду діяльності.
Мої найсильніші якості: я вмію ставити цілі, що не завжди одразу здаються досяжними. І я доводжу до кінця все, що розпочав.
Чого в мене могли б повчитися підприємці? Ніколи не ставати заручником власного бекграунду, хоч би яким він був – завжди тримати свій розум максимально відкритим до нового.
Україна завжди відігравала ключову роль в існуванні Росії як держави
Опубліковано в сьомому номері журналу Forbes (січень-лютий 2021)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
