Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Чималою кількістю наших вчинків керує темне озеро підсвідомості. Завдання мистецтва – розкрити цю глибину. Я пробиваю діру в мозку глядача, як під час видобування нафти. Я – бурова машина.
З віком я дедалі більше вважаю себе не режисером, а філософом.
Мені 57. Я готовий до великого полювання. Раніше я декларував «Аль-Каїду» в мистецтві», нині хочу працювати з різними культурами по всьому світу.
У вересні у мене прем’єра у Фрайбурзькому театрі, в 2021 році – в Ліонській опері і на Зальцбурзькому фестивалі.
Я хотів би зробити щось в Україні. Не артхаусну виставу на 100 осіб, а велику постанову в одному з національних театрів. Востаннє я ставив на батьківщині 10 років тому. Відтоді жодної пропозиції. А я б похуліганив.
Я поїхав з України 2005 року. Ставив спектаклі в Німеччині, Бельгії, Швеції, Фінляндії. Режисер Лев Додін одного разу запитав: «Ви не втомилися не мати свого театру? Вам не хочеться свого будинку, акторів?» Звичайно, хочеться. Але я повинен залишатися голодним вовком. Доки у вовка є сили, треба полювати.
Коли ставиш у новому театрі, ти маєш одразу показати акторам і силу, і талант. Сьогодні репетируєш із німцями, завтра – із французами. До всіх потрібен свій підхід.
Я часто кажу акторам на репетиції: «Я – монголо-татарин, я прийшов напасти на вас і перемогти вас театром».
Коли художник творить, у нього немає національності.
У роботі я – шаман. У моїй голові – екран. Туди транслюється малюнок, що має бути на сцені, як повинні рухатися актори. Це схоже на транс. Якщо мене відволікти, я втрачу цей потік. Тому я працюю з трьома асистентами й камерою. Це складно, але такий мій метод.
Багато важливих речей приходить до мене зі снів. Я дуже уважний до прикмет і знаків: вони дають мені чимало інформації. З’єднувати в мистецтві реальне з ірреальним – мій улюблений прийом.
Режисер повинен вийняти з актора отруєну стрілу. А коли з кровоточивої рани скапує отрута, він, як шаман, має знати, як наповнити її чимось цілющим.
В українській культурі, на жаль, багато заздрості й інтриг. У Європі конкуренція зовсім іншого плану. Якщо я ставлю в німецькому театрі, то позбавляю цієї можливості німецького режисера. Але німці не бояться конкурувати в мистецтві: театр від цього тільки виграє.
Я можу собі дозволити займатися творчістю, не роздивляючись на всі боки. Мій оперний агент у Швейцарії каже: «Не думай про пресу й публіку, роби свою справу». Режисерові важливо мати можливість ні на кого не озиратися.
Нині я майже не дивлюся чужих спектаклів. Став більш сконцентрованим: мені важливо вловити в собі свою «музику», щоб перенести її на сцену.
Хочу попрацювати з трьома темами. По-перше, поставити «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина. По-друге, взятися за питання еротики й порнографії в мистецтві. Третя тема – капіталізм. Живучи в Європі, я щодня бачу, як важко людям, у яких немає грошей.
Раніше я поділяв підхід, що актор – маріонетка в руках режисера. З роками дедалі краще розумію, що важливо не «що», а «як». Історій багато, нічого унікального в них немає. Питання в тому, як ти цю історію розкажеш.
На репетиціях я настільки концентруюся, що мені важливо розслаблятися поза роботою. Раніше, щоб зняти стрес, я любив поганяти нічним Берліном. Міг послухати музику. Тепер я черпаю енергію з тиші: природа, будиночок у горах, самота, улюблені люди поруч. Я став більше споглядати: ось полетіла птаха або подув вітер. У такому стані відвалюється все непотрібне лушпиння.
Часто запитую себе: чи зміг би я досягти цього стану в Україні?
Що мене надихає? Гармонійно влаштований космос. Реалізація кожною живою істотою свого призначення. Краса природи: відтінки листя, шум дощу, усмішка дитини.
Найкращі рішення в моєму житті – те, що в мене є діти, і те, що я став режисером.
Три якості визначають мою ідентичність: 1) я знаю, що я ніхто і ніщо, Мамай; 2) коли я помру, то стану каменем у монгольській річці; камінь – потужний символ вічності, стабільності; 3) у мені є щось, пов’язане з небом, слов’яни називають це душею.
Я часто кажу акторам на репетиції: «Я – монголо-татарин, я прийшов напасти на вас і перемогти вас театром»
Опубліковано в третьому номері журналу Forbes (вересень 2020)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
