Рекордна інфляція та падіння курсу національної валюти – ліри не завадили Реджепу Ердогану стати президентом Туреччини третій термін поспіль. Forbes Ukraine попросив бізнесмена Петра Чернишова написати короткий огляд, що відбувається з турецькою економікою й чому український бізнес обирає Туреччину для інвестицій
Туреччина протягом останніх 20 років провела серйозні реформи економіки. Країну не впізнати. Це можуть підтвердити і українські туристи, і підприємці, які ведуть там бізнес.
Економіка Туреччини у цифрах, дані World Bank:
- ВВП в абсолютній величині зріс із $210 млрд до $820 млрд на сьогодні. Зростання загалом 11% на рік.
- ВВП на душу населення виріс із $3100 (2001 рік) до $10 000 на зараз.
- Заборгованість уряду лише 42% від ВВП. Але є дуже великий борг корпорацій та банків в іноземній валюті.
- Тривалість життя зросла з 72 до 78 років. Це дуже інертний показник. Турки — молодці.
- Рівень безробіття коливається близько 10%. Плюс до цього – зростає міграція населення: понад 5 млн осіб. Це «тисне» на ринок праці – вони готові працювати дешевше.
- Зростає інфляція. Офіційно зараз 50%. Але є інші дані, яким більше вірю: приблизно 80%.
- Центробанк Туреччини має негативні валютні резерви – ситуація унікальна у світі. Частково це викликано гарантією уряду на всі депозити у нацвалюті лірі з весни 2022 року – сума $120 млрд. Падіння курсу на 5% автоматично призводить до зменшення резервів на $6 млрд. За рік курс ліри впав на 30%.
Найважливіші напрями реформ:
- Експортно-орієнтована стратегія зростання. Мета – стимулювати економічний розвиток, крім внутрішнього попиту. Тому що лише зараз Туреччина досягла середніх доходів населення. Коли все починалося 20 років тому, обсяг внутрішнього ринку був невеликим, щоб стимулювати створення достатньої кількості бізнесу. Створено Free Zones для залучення експортно-орієнтованих підприємств.
- Реформи для залучення іноземних інвестицій та модернізації економіки: банківської системи, усунення перешкод для реєстрації бізнесу, прискорення роботи митниці.
- Підтримка малих і середніх підприємств (МСП) для створення робочих місць та заохочення підприємництва. У країні діє багато внутрішніх програм підтримки МСП. Уряд Туреччини, розуміючи важливість залучення великого експортного бізнесу, також знає, що тільки це не створить достатньо робочих місць, щоб турки не виїжджали на заробітки працювати до Європи, як це було популярно до початку 2000-х.
- Боротьба з інфляцією та стабілізація вартості валюти за допомогою податково-бюджетної та грошово-кредитної політики. Ця частина політики розвалилася за останні пʼять років через догматичне вірування президента Реджепа Ердогана в неофішеризм. Існує теорія про те, що низька облікова ставка призведе до зниження інфляції. За два останні роки Ердоган змусив Центробанк знизити облікову ставку з 19 до 8,5%. Це за величезного зростання інфляції, яка досягла приблизно 90% минулого року. Для цього довелося звільнити двох голів Центробанку.
- Збільшення державних витрат на інфраструктуру, освіту, охорону здоровʼя та соціальні програми. Автодороги й аеропорти у Туреччині – це предмет заздрості для багатьох країн. Медицина в Туреччині стала гостьовою: до країни приїжджають «медичні туристи», здебільшого з мусульманських країн. Якість медицини зросла, натомість медицина залишилася доступною і населенню країни. Тому що впроваджено правильну економічну модель.
- Поліпшення ділового клімату для підвищення конкурентоспроможності та полегшення ведення бізнесу. Поліпшення роботи судів, боротьба з корупцією й вимаганням у бізнесу. Повсюдне виконання підписаних контрактів.
- Сприяння туризму для збільшення доходів від іноземних відвідувачів і створення робочих місць. Туризм став абсолютно стратегічною індустрією та досяг (до пандемії) 12% ВВП країни. Нині валюта, що надходить від туризму, рятує баланс платежів країни.
- Розширення виробництва енергії та зниження залежності від імпорту. У Туреччині майже немає джерел енергії. Тому країна поставила за мету досягти недорогої енергії за допомогою партнерства з Іраном і Росією, ставши в енергетиці суттєво залежною від цих країн.
- Підтримка сільського господарства, включаючи інвестиції в іригаційні системи та страхування врожаю фермерам.
Від теорії до практики
Для цієї колонки я поговорив із кількома українськими бізнесменами, які перенесли свої виробництва з України до Туреччини. Це компанії, у яких на виробництві працює від 150 до 400 чоловік.
Приймаючи рішення, куди перенести заводи з України, вони аналізували країни всієї Східної Європи та Туреччину. Західну Європу не розглядали з причин дорогої робочої сили й «важкого» трудового кодексу: звільняти людей дорого.
Важливо: якщо є бажання відкрити завод у новій країні та при розширенні бізнесу потрібні до 1000 співробітників, потрібно одразу відсікати країни, де населення менше 20 млн: Чехія, Угорщина, Словаччина, країни Балтії. Вам важко буде знайти таку кількість працівників у цих країнах.
У такий спосіб залишався вибір між Польщею та Туреччиною.
Якщо у першій країні витрати компанії на одного робітника зараз близько 1000 євро, у другій – близько 500 євро.
Free Zones для експорту
Виробництва українських бізнесменів у Туреччині працюють майже повністю на експорт, частка продажу на внутрішньому ринку країни – від 2 до 4%. У такій ситуації Туреччина пропонує надзвичайно привабливі умови.
У країні працює приблизно 30 Free Zones – спеціальних економічних зон. Відкриваючи підприємство у яких, компанія знаходиться у Туреччині географічно, але не економічно.
Чим Free Zones привабливі для бізнесу:
- Замість податку на прибуток, що діє поза такими зонами, у Free Zone застосовується ПНВК – податок на виведений капітал: поки ти не вирішив свій прибуток виплатити дивідендами, на прибуток немає податку.
- Немає ПДВ, отже, немає жодного «відшкодування ПДВ» та «блокування податкових накладних».
- Немає валютних обмежень. Поза такими зонами 60% експортної виручки бізнес повинен продавати.
- Є підготовлені ділянки, на яких можна будувати завод із нуля. Але є й готові «коробки», які можна купити чи орендувати. Вартість оренди невисока, близько $2-3 за квадратний метр, якщо це не в Стамбулі, і $4-6, якщо в Анкарі – столиці Туреччини.
- Готова інфраструктура: газ, електрика, дороги вже підведені до таких ділянок. Ціни на енергоресурси у Туреччині невисокі. Це результат спеціальних відносин країни з Іраном і Росією.
- Для експорту з FreeZone до багатьох країн, включаючи весь Євросоюз, Туреччина уклала договори про обкладення митом не готового виробу, а комплектуючих для його виробництва. У цих правилах є винятки для комплектуючих із Китаю – для них мито більше. Важливий момент: турецький ринок дуже глибокий, сировину та комплектуючі можна купити в країні. Тоді мита дорівнюють нулю. У Польщі ринок не такий глибокий. Хоча там теж немає проблем із митом, адже країна – член Євросоюзу.
Цикл від ухвалення рішення до початку виробництва займає приблизно шість місяців. Це включає створення компанії та відкриття рахунків, імпорт обладнання й сировини для початку виробництва. Найдовше займає пошук менеджменту для заводу.
Мої співрозмовники зазначали, що робітники в країнах Європи налаштовані дуже соціалістично – їм усі винні. У Туреччині такого нема. Є проблема в тому, що місцеве населення менш освічене та креативне (особливо порівнюючи з Україною).
У Туреччині вже функціонує багато заводів – як іноземних, так і своїх інвесторів – можна обирати співробітників. Якщо одразу не вдалося найняти правильних, звільняєш (у перший рік роботи там це дуже дешево) і наймаєш нових.
Оскільки багато заводів великих іноземних інвесторів, є багато добре навчених і розмовляючих англійською менеджерів, готових працювати за нижчу зарплату, ніж у Європі. У FreeZone легко привезти своїх менеджерів з України та легально їх там влаштувати на роботу.
Незважаючи на те, що країна мусульманська, всі відзначають велику участь жінок як серед робітників, так і в менеджменті.
Питання корупції
Окремо запитував у бізнесу – як у Туреччині з корупцією, оскільки відкриття виробництва у FreeZone передбачає багато «інтеракцій» із держчиновниками локального рівня. Відповідь мене вразила, але не здивувала: немає фактів корупції.
При тому, що ніхто не має ілюзій – у самій Туреччині велика корупція при держзакупівлях і держпідрядах. Губернатори та чиновники рангом менше дуже сильно допомагають інвестиціями у виробництво тих FreeZone, які належать їх територіям. Такі справжні «інвестняни».
Усі зазначили, що схеми «створив проблему – продав вирішення проблеми», яка в Україні дуже популярна від податкових і силових органів, у Туреччині немає.
«Вишенька на торті» – профспілки в Туреччині дуже слабкі і в них входить малий відсоток робітників. Тому досить легко не допустити створення профспілки саме на твоєму виробництві.
Мінуси системи
Ердоганоміка
У президента Туреччини Реджепа Ердогана свій підхід до економіки, нетрадиційний.
Його два постулати:
- Низька облікова ставка – низька інфляція.
- Мета – розвивати бізнес у країні. Отже, має бути доступне кредитування. Тому ставка комерційного кредитування має бути нижчою за рівень інфляції.
Перший постулат поки що не спрацював. А другий якраз працює. У країні дуже висока інфляція (40-90% річних) і дуже нестабільна ліра, що постійно падає до долара.
Мінімальна зарплата
У Туреччині є мінімальна заробітна плата. На відміну від України, вона є реальною. У моїх співрозмовників діє політика – «платимо +10%/20% до мінімалки, тож наймаємо найкращих».
У грудні 2022 року, готуючись до виборів, Ердоган вирішив підняти мінімалку на 54% до $450 на місяць. Моїм співрозмовникам також довелося піднімати ставки своїм робітникам. Розрив у собівартості робочої сили з Україною став катастрофічним, а з Польщею майже зник.
Вимагали підняти зарплати та менеджери, тому що в Туреччині згідно з законом зарплати менеджерів привʼязані до мінімалки (у три, чотири або шість разів більше, залежить від рівня менеджера). Це надзвичайно несподівано для капіталістичної країни.
Тому зараз мої співрозмовники в режимі wait and see – жодних нових інвестицій. Поки що не зрозуміло, що буде з курсом та інфляцією. І чи не буде нового підвищення мінімалки – чутки такі є, оскільки очікується дуже сильне падіння ліри.
Біженці
У країні через величезний наплив біженців (в основному з Сирії та Іраку) є «паралельний ринок» рабсили. Багато людей готові працювати на зарплату меншу за мінімалку, хоча їх і неможливо прийняти легально на роботу у FreeZone, якщо ти іноземний інвестор. Але локальний інвестор може. Тому він має перевагу за собівартістю, якщо працює у твоєму сегменті ринку.
Що трапиться з Україною, коли відкриють кордони
Мої співрозмовники вважають, що багато чоловіків «синіх комірців» одразу поїдуть: тепер у всіх країнах Європи для них дуже легко отримати дозвіл на роботу. А зарплата там набагато більша.
«Білі комірці», швидше за все, залишаться – для них дуже важливий статус (швидко його дуже важко знайти в новій країні). Їм також важливі зручності життя у великих містах України (медицина, гарна кава та ресторани, швидке вирішення всіх побутових проблем). Вони можуть дозволити собі такі зручності, а робітники не мають.
Є така неприємна реальність нашого майбутнього, що в Україні залишиться лише 25 млн населення (у кращому разі). Тоді сюди взагалі не прийдуть нові компанії, що виробляють, тому що з таким населенням, як сказано вище, важко знайти робітників для великих заводів. А розмістити виробництво, яке працює на експорт, можна у будь-якій країні.
Про це мають думати лідери України. Це головна проблема, яка постане після перемоги.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
