НАТО Україна в НАТО /Getty Images
Категорія
Світ
Дата

«Міст до НАТО». Як прийняти Україну в Альянс та не розвʼязати Третю світову? Приклади Норвегії та Західної Німеччини

5 хв читання

Прапор НАТО та України Фото Getty Images

Завтра, 9 липня, лідери країн НАТО зберуться у Вашингтоні на черговому саміті Альянсу. Очікується, що буде там і президент України Володимир Зеленський, чия країна сподівається на членство в оборонному союзі. Почесна викладачка історії на факультеті поглиблених міжнародних досліджень при Університеті Джона Гопкінса М.Е. Саротт у своїй колонці для Foreign Affairs розглядає сценарії вступу України до НАТО так, щоб війна в Україні не переросла у війну НАТО і Росії. Forbes Ukraine переказує головне з матеріалу.

⚡️Інвестуйте у свої знання з сайтом Forbes. Лише з 18 по 21 липня знижка 40% за промокодом FLASH. Отримайте доступ до матеріалів, які формують лідерів. Підписуйтеся.

Пані Саротт пише, що всі ми точно знаємо одне: на цьогорічному саміті НАТО у Вашингтоні Україна точно не стане 33-м членом Альянсу. Втішним призом стане «міст до НАТО», адже через активну війну на території України деякі країни, такі як США і Німеччина, вважають неприйнятним вступ Києва до Альянсу. Все через Пʼяту статтю, яка зобовʼязує союзників захищати одне одного, якщо на когось із них нападуть. 

Експертка з часів холодної війни зауважила, що в історії НАТО існують прецеденти, що могли б уможливити прийняття України в Альянс з меншими ризиками розвʼязання Третьої світової. Саррот знає, що приклади двох інших країн, про які вона пише, неідеально підходять для України, і немає гарантії, що вони спрацюють для неї. Втім, пише історикиня, якщо хтось заслуговує на пошук усіх можливих варіантів допомоги, так це саме Україна.

Норвезький сценарій

75 років тому Норвегія хотіла того, чого сьогодні хоче Україна: стати союзником НАТО, попри те, що має кордон з Росією (тоді з Радянським Союзом). Нейтралітет її більше не приваблював. Яскравим прикладом для такої позиції Норвегії став кейс Чехословаччини, раніше окупованої Сходом та Заходом, і яка у 1948 році потрапила під контроль Москви

Вирішивши стати членом Північноатлантичного альянсу, Норвегія розуміла, що приведе НАТО до кордонів СРСР, а отже, може розпалити геополітичну ситуацію в регіоні. Тому 1 лютого 1949-го, за два місяці до створення НАТО, уряд країни ухвалює односторонню декларацію, в якій сказано, що «на території Норвегії не будуть розташовані військові формування Альянсу, поки на неї не нападуть чи не буде прямої загрози нападу».

Саротт вважає, що хоч між Норвегією часів холодної війни й Україною у сьогоднішній війні є багато відмінностей, норвезька модель залишається актуальною, бо доводить: країна, що межує з Росією, може приєднатися до НАТО, якщо чітко пропише односторонні винятки, які знизять ризики ворожої реакції від Москви. 

Спираючись на заяви Путіна і Бориса Єльцина, дослідниця дійшла до висновку, що російських лідерів турбує не стільки членство сусідніх із нею країн у НАТО, скільки розміщення на їхніх територіях військової інфраструктури, як-то військові бази, зброя швидкого реагування і ближнього радіуса дії. 

Стратегія Норвегії допомогла «не гнівати» Москву і водночас дала їй змогу стати повноцінним членом Альянсу із захистом за Пʼятою поправкою в разі реальної загрози.

Дилема Західної Німеччини

Якщо приклад Норвегії був цікавий Україні тим, що вона теж межує з Росією, то випадок Західної Німеччини показує, що розділена країна також може увійти до НАТО. Саротт пише, що сценарій розділеної Німеччини згадували на торішньому саміті у Вільнюсі. Але, наголошує дослідниця, тоді ніхто не говорив про серйозний ризик цього кейсу: в НАТО взяли не Німеччину, а Західну Німеччину, тобто Східна Німеччина залишилася сама по собі.

Саротт пояснює, що для вступу в НАТО у країни повинні бути чітко визначені кордони, які, в разі нападу, будуть підпадати під захист союзників відповідно до Пʼятої статті. Якщо коротко, то уряд Західної Німеччини ухвалив закон про «тимчасові кордони, які країна змушена терпіти впродовж невизначеного часу, але не остаточно визнавати». А в дипломатичній угоді про вступ до Альянсу Західна Німеччина вказала про можливість зміни тимчасових кордонів.

Київ заслуговує на краще, ніж ця прикра модель, додає історикиня, але ані Україна, ані її союзники нічого поки що не можуть зробити з де-факто розділенням країни, хоч як би самовіддано її військовослужбовці не намагалися відвоювати окуповані землі.

Саротт наводить такі переваги західнонімецького сценарію вступу.

  • Краще отримати повноцінне членство в НАТО для неокупованої частини України, ніж дивитися, як вкрай важлива допомога США скорочується через сварки в Конгресі і переобрання Трампа.
  • Вступ до Альянсу допоміг Західній Німеччині активізувати економічний розвиток, запровадити демократичні закони і стати великим експортером, чого історикиня бажає і для України.
  • Членство в НАТО для більшості України дасть змогу Києву розвиватися, не чекаючи на подачки від Путіна у вигляді непевного миру.

Український сценарій

Саротт пропонує членам НАТО в приватному порядку заохотити Україну до наступних кроків.

  1. Визначити тимчасові кордони, які можна буде захистити.
  2. Ухвалити рішення про обмеження розташування військової інфраструктури НАТО на своїй території (військових баз чи ядерної зброї) з обовʼязковою поправкою про те, що ці обмеження будуть діяти виключно за умови, що на Україну в тимчасово окреслених кордонах не напали чи не збираються нападати.
  3. Погодитися не використовувати військову силу за межами своїх кордонів, окрім як задля потреби самозахисту.

Якщо все це вдасться, далі можна говорити про можливий вступ України до НАТО – бажано до 20 січня 2025-го, але можна і в рамках «угоди» Трампа, пише дослідниця. Вона додає, що такий вступ України до НАТО не буде обговорюватися з Росією, але питання нерозміщення натівської військової інфраструктури в Україні можна використати як важіль під час мирних переговорів. Принаймні переговори з таким питанням у порядку денному дадуть зрозуміти: Путін і цього разу просто не хоче бачити бази НАТО біля своїх кордонів чи просто не хоче України в НАТО, вважає Саротт.

Визначає історикиня і значні ризики та проблеми з таким сценарієм.

  1. Досягнути одностайної підтримки вступу України усіма членами НАТО.
  2. Опозиція й погрози Росії. Втім може бути й так, що режим Путіна «продасть» ухвалення тимчасових кордонів України як власну перемогу і на цьому трохи заспокоїться. Це, звісно, геть не покращить становище українців на окупованих територіях, але без вступу західних сил у війну їм і так буде непереливки, адже самостійно Україна поки що не може звільнити свої території.
  3. Москва може оголосити про бойкот будь-яких мирних переговорів. Проте досі Путін не зарекомендував себе як надійний партнер у переговорах. Україна і її союзники, на думку Саротт, можуть і повинні прагнути до миру без Путіна.
  4. Незадоволення українців Володимиром Зеленським за узаконення тимчасових кордонів України. Але президент може звинуватити в необхідності такого рішення Захід. 
  5. Захистити прийняту до НАТО територію України буде надзвичайно складно. Але є промінь надії, адже останнім часом західні донори зброї почали дозволяти бити їхньою зброєю по території Росії, а отже, українські союзники виявляють більшу терпимість до ризиків. Тому інша дослідниця Джейд Макґлін вважає, що тимчасові кордони України можуть оголосити безпольотною зоною в процесі ухвалення членства Києва.

Весь цей сценарій триматиметься на потужності Пʼятої статті, яка продемонструвала свою ефективність, вважає Саротт. Навіть під час принизливого відступу росіян восени 2022-го, коли Путін, за деякими повідомленнями, думав про застосування ядерної зброї, він все одно не порушив Пʼяту статтю, а він же не один раз заявляв про те, що насправді його армія бʼється в Україні з НАТО. 

Цей сценарій може задовольнити Путіна ще й через те, що передбачає відмову від застосування зброї Україною по території Росії і відсутність сил НАТО на українських землях, пояснює Саротт.

Цей сценарій може і неідеальний, але часу й можливостей для кращих залишається мало, пише на завершення дослідниця. Прихід Трампа до президентства в США, найімовірніше, принесе із собою скорочення допомоги, яку Європа навряд чи зможе повністю перекрити. Тому гарантування безпеки України шляхом вступу до НАТО, нехай із певними неприємними поступками, треба розглядати серйозно. 

Саротт наголошує, що забезпечення безпеки України союзникам не варто сприймати як акт альтруїзму, який можна відкласти до більш зручної нагоди, а як вклад у власну безпеку і стабільність. Членство в Північноатлантичному альянсі може з цим допомогти, а приклади Норвегії та Західної Німеччини показують, як привести Київ до свободи, процвітання і безпеки. 

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Попередній слайд
Наступний слайд
В новому журналі Forbes Ukraine: список NEXT 250 перспективних компаній малого та середнього бізнесу

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні