У Вільнюсі 11–12 липня відбувається саміт НАТО, на якому Україна очікує отримати чіткі й конкретні гарантії щодо безпеки та її майбутнього членства в Альянсі. Forbes запитав у голови постійної делегації України в парламентській асамблеї НАТО Єгора Чернєва, який сценарій співпраці з НАТО наразі найбільше підходить Україні та чому Альянс ще не готовий нас прийняти як повноправного члена.
Які враження від першого дня саміту НАТО? Про що говорять в кулуарах? Чи є радісні новини для України загалом?
У нас та у наших партнерів різна оцінка, що саме може бути радісними новинами для України. Для нас не достатньо того, що наші партнери хочуть нам подати, як велике досягнення, що Україна якось колись у майбутньому вступить до НАТО без ПДЧ.
Зараз обговорюється фінальне формулювання щодо запрошення України до НАТО та нашого майбутнього членства в Альянсі. Поки що воно не містить часових рамок. Що є, власне, повторенням «політики відкритих дверей», про яку ми чуємо вже 15 років. Це Україну точно не влаштовує.
Чи є це фінальним рішенням?
Думаю, ні. Сподіваюся, що все ж таки сьогодні до вечора або завтра ми отримаємо чіткіше формулювання щодо запрошення України до НАТО. Ми навіть не говоримо зараз про членство.
Чим відрізняється «запрошення» України в НАТО від «членства» на даному етапі?
Ми зараз говоримо про запрошення України до НАТО з конкретними часовими рамками або конкретними умовами. Ми розуміємо, запустити процес власне підготовки до членства країні, що воює, не є можливим. Тому говоримо Альянсу про те, що хочемо бачити чіткий сигнал: Україну запрошують до членства в НАТО. Але процес вступу, наприклад, почнеться, коли будуть дозволяти безпекові умови.
Це не зобовʼязує на сьогодні наших партнерів до вступу у війну. Це політичний сигнал, який чітко визначає майбутнє України в Альянсі та чітко дає зрозуміти Російській Федерації, що вона програла і більше не має впливу на його рішення.
Процес саме вступу України до НАТО має початися одразу після нашої перемоги над Росією, без бюрократичних перешкод. Наприклад, за тим сценарієм, як вступала до Альянсу Фінляндія. Яка менше ніж за рік стала 31-м членом НАТО, отримавши ратифікацію про свій вступ у кожному з парламентів країн-членів НАТО. Без ПДЧ або інших умов або зобовʼязань.
Чому у країн-членів НАТО настільки різна пріоритезація щодо майбутніх членів? Якщо порівнювати вступ до Альянсу Фінляндії та паралельні спроби України, яка на фізичному рівні доводить: хто, як не вона, наразі має стати повноправним членом НАТО? Чим ще, окрім стримування ворога на кордонах з ЄС, Україна має довести, що має повноправне право стати членом Альянсу?
Проблема наших партнерів – це страх та брак лідерства у євроатлантичній спільноті. На жаль, все ще спрацьовують важелі гібридної чи інформаційної війни Російської Федерації, яка впливає на країни-члени НАТО. Вони бояться, що Україна може принести війну всередину Альянсу, якщо стане її членом.
Історія ж доводить – Росія не нападає на сильніших за себе. Вона не перетнула кордон із країнами Балтії, тому що це кордон НАТО. А нападає на сірі зони, такі як Грузія, Україна, Молдова з Придністров’ям.
Ми намагаємося переламати таке світосприйняття наших партнерів. Доводимо, що немає кого боятися. Якщо Україна зупинила Російську Федерацію, НАТО точно впорається з цією країною. Але поки що страх коригує рішення членів НАТО і не дає зробити такий важливий для нас крок.
Який сценарій співпраці з НАТО наразі найпозитивніший для України?
Ми хочемо почути політичне запрошення та конкретну дорожню мапу: що мають зробити Україна та Альянс, щоб не гаяти часу після нашої перемоги.
Чому ми не говоримо про ПДЧ? Це зайва бюрократизація. Ми маємо сім копенгагенських критеріїв щодо вступу України до ЄС. Вони дуже перетинаються з вимогами, які зазвичай ставлять до країн-кандидатів у члени НАТО щодо інших сфер, крім безпеки та оборони.
Ми хотіли б побачити перелік вимог, що нам потрібно зробити у сфері безпеки та оборони. Щоб попри війну продовжувати реформуватися, прийти до перемоги з уже виконаними вимогами та отримати політичне рішення щодо членства України в НАТО.
Уявімо, що на цьому саміті Україна отримує від НАТО політичне «так» щодо запрошення до Альянсу. Що це означає для України?
Це означає, що Захід визнає нас частиною європейської спільноти. Що через 400 років ми повертаємося до європейської родини, частиною якої завжди були. І остаточно пориваємо з московським ярмом.
Такий сигнал означатиме, що ми точно станемо членом НАТО. Ми повернемося на своє місце, на яке заслуговуємо по праву.
Чому останнє слово щодо членства України в НАТО – за США?
США – основний фактор безпеки в Альянсі. 70% бюджету НАТО – це бюджет США. Американська армія – номер один у світі. У разі ескалації або втягування НАТО у війну вона буде нести на собі основний тягар.
Тому США намагаються уникнути будь-якої ескалації, втриматися від втягування НАТО у війну. Тому мають право якщо не диктувати, то пропонувати умови.
США наразі щось пропонують щодо членства України? Чи звучать від їхніх представників конкретні кроки, пропозиції?
Динаміка їхньої позиції досить позитивна. Два місяці тому про запрошення України до НАТО навіть не хотіли говорити. Йшлося про те, щоб обмежитися на цьому саміті виключно обговоренням гарантій безпеки та допомоги Україні в поточній ситуації на війні.
Зараз же обговорюються різні формулювання щодо потенційного нашого запрошення до НАТО. Фінального рішення немає. Але саме «запрошення» поки що викликає основну реакцію у наших партнерів. Наразі нам хотілося б саме це слово бачити у формулюванні подальшої співпраці з НАТО.
Чи є країни-члени НАТО, які залишаються активними противниками нашого вступу до Альянсу?
Наразі таких країн немає. Є такі, що не визначилися зі шляхом України до НАТО: із ПДЧ чи без. Наприклад, Німеччина. Але, є 23 країни з 31, які публічно виступили за членство України в НАТО, та ще кілька, які не публічно, але підтримують. Немає країн, які б принаймні зараз і публічно висловлювалися проти. Навіть Угорщина зберігає тишу.
Скільки країн-членів НАТО має проголосувати за нового члена, щоб рішення набрало чинності?
Усі важливі рішення НАТО приймаються виключно консенсусно. Повинні сказати «так» всі члени – 31 країна.
Голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Олександр Мережко в коментарі LIGA.net відзначив, що Україна робить усе, щоб підсумкова декларація НАТО щодо України не повторила Бухарест–2008. Коли замість плану дій щодо членства (ПДЧ) була сформульована «політика відкритих дверей». Чому політика відкритих дверей у цьому випадку не спрацює?
Наші партнери та ми повинні вивчити уроки історії. Ненадання ПДЧ Україні у 2008-му та подальша відсутність активних дій щодо членства України в НАТО стали основним фактором початку війни Росії проти України, яка триває з 2014 року.
Повторення зараз після повномасштабного вторгнення РФ в Україну та півтора року інтенсивних боїв формулювання, що «двері НАТО для України відчинені», означає, що Альянс програв. А Росія виграла, тому що досі впливає на його рішення. Що НАТО не зробило жодного кроку назустріч Україні. Що можна таким чином його шантажувати.
Ми це постійно говоримо нашим партнерам – тут не буде win-win ситуації. Хтось виграє, а хтось програє. Якщо Альянс хоче довести, що спроможний та не боїться РФ, має зробити цей сміливий крок.
Які важелі переконання використовує Україна, щоб довести, що має стати повноправним членом Альянсу?
Ми не маємо нікого переконувати. Ми довели на полі бою, що в нас спроможна армія та країна. Ми зберегли керованість та економіку, дали відсіч набагато сильнішому на той час ворогові. Цим ми довели, що можемо не лише просити, але й посилювати безпеку Євроатлантичної спільноти.
Не хочу вірити в те, що США та партнери, не надаючи нам чітких сигналів, намагаються зберегти питання України в НАТО як предмет торгу з Росією у майбутньому щодо якихось мирних угод.
Минули часи, коли Україною можна було грати без України.
Володимир Зеленський припускає, що у західних союзників наразі немає готовності ані запросити Україну до НАТО, ані зробити її членом Альянсу. Що буде, якщо члени НАТО на цьому саміті не нададуть конкретики в цьому питанні? Що ще ми маємо зробити, щоб почути від Альянсу «так»?
Будемо відверті, це політичне рішення. Це не рішення про технічні умови, стандарти чи принципи. Все це можна підтягнути, і ми готові це робити. Ми розуміємо, що повинні зробити певні домашні завдання. Так, можна прикриватися питаннями стану реформ чи корупції.
Але є приклади інших країн, які ставали членами НАТО в набагато менш підготовленому стані, ніж Україна зараз. Їх підтягували до рівня, вже коли вони були членами Альянсу. Тому зараз це питання лежить виключно в політичній площині. Сподіваюся, що нашим партнерам не забракне духу його прийняти.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
