30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 2005 рік
Американський мільярдер Тім Дрейпер, 63, відомий інвестиціями в Tesla, Theranos і вдалою купівлею майже 30 000 біткоїнів, конфіскованих у власника інтернет-магазину Silk Road, по $630 за монету. Чому в його портфелі досі немає українських IT-компаній? «До мене зверталося чимало людей. Але я відразу скидаю їх з рахунку», – письмово відповів Дрейпер Forbes.
Його скептицизм сягає корінням у 2005 рік. Після Помаранчевої революції Дрейпер приїхав в Україну на полювання за східноєвропейськими інженерними талантами, які на той час подарували світові PayPal і Google. З подачі американця українського походження Романа Кизика він ледь не заснував тут венчурний фонд обсягом до $100 млн. Такі підприємства – брендовані прізвищем Дрейпера або що просто входять у мережу Draper Network – успішно працюють в Азії, Америці та Європі.
«Україна може… швидко стати більш привабливою, ніж будь-яка країна світу», – казав тоді Дрейпер «Дзеркалу тижня». Що пішло не так? З дозволу автора Forbes публікує уривок із книги Дрейпера How to Be the Startup Hero.
Українська історія
«Я привіз до Києва дочку Джессі. Мені подобається, коли діти їздять зі мною у відрядження: так вони можуть більше дізнатися про мою роботу, побачити місця, у яких я буваю. Я дізнався про потенційні інвестиції в українську аутсорсингову компанію USC і забажав подивитися все на місці. Просував компанію балакучий хлопець на ім’я Роман Кизик, який знав президента України Ющенка й організував нам зустріч. Роман розповів мені про Помаранчеву революцію. Її учасники підтримували напруження протестів у столиці і використовували месенджери для організації поставок продуктів і квітів людям, які вийшли на вулиці. Продукти були для протестувальників, а квіти – для симпатичних дівчат, які роздавали їх урядовим військам, аби ті не стріляли в демонстрантів…
Ми пройшли заплутаними коридорами через численну охорону й потрапили до кабінету президента з чудовим гобеленом на стіні. Ющенко пояснив, що це історичний гобелен, який показує, що Україна була першою демократією. І додав, що планує повернути Україну до витоків і знову зробити її демократичною державою. Потім запропонував мені інвестувати в Україну. Я відповів: «Навіщо це мені треба? Я чув, що для самої лише реєстрації компанії тут потрібні півроку і 23 урядовці».
Перемагаючи слабкість, Ющенко дуже переконливо вимовив: «Знадобляться один урядовець і один тиждень!» Він боровся за свободу своєї країни й хотів діяти сміливо. Ми пішли з надією на те, що він зробить Україну та її ринки вільними.
У захваті від зустрічі з президентом, ми вирушили до аутсорсингової компанії. Тоді я не знав, що 40 інженерам наказали створити видимість роботи, щоб я клюнув і вклав гроші. І в них вийшло. Наперекір доньці, яка називала Романа «стрьомним», я інвестував у компанію. Роман влаштував величезну пресконференцію, на якій ніде було яблуку впасти. Я ніколи не бачив стільки телерепортерів. Ми виїхали з України, натхнені підприємницьким ентузіазмом, який спричинив наш приїзд.
Тім Дрейпер. Фото Getty Images
Як потім виявилося, підприємець провалив справу й не зміг відзвітувати, куди витратив гроші. Цікаво, що за 30 років, котрі я займаюся інвестуванням, це всього третій випадок, коли, як я вважаю, мене надурили. Більшістю підприємців рухає їхня місія, а гроші – лише інструмент, який допомагає втілити їхнє бачення. Я зрозумів, що на Україну чекає довгий шлях до формування чесної підприємницької спільноти. Але побачив і те, що Україна намагається змінитися… І хоча Ющенко програв наступні вибори, а країна повернулася в корупційне минуле, перед народом відкрився потенціал демократії й капіталізму. Цілком імовірно, що в Україні з часом візьмуть гору конкуренція і відповідальність і у країни з’явиться шанс на процвітання. Корумпована влада сіє навколо себе продажність і бідність. Чесна й відкрита влада культивує в людях чесність і відкритість, а це шлях до свободи й добробуту.
***
В одній із чернеток, опублікованих онлайн, в останньому абзаці Дрейпер згадував Сергія Лобойка, який зараз очолює Центр розвитку інновацій і займається проєктом «Київ Smart City». У 2005 році Лобойко був директором компанії «Техінвест», в орбіту якої входила USC, згадувана в книзі Дрейпера. У фінальній версії книги це ім’я зникло. «Мені порадили так вчинити. Я постарався сконцентруватися на позитивних історіях та людях», – каже Дрейпер.
«Мене не цікавить ця тема», – відповів Лобойко на прохання Forbes розповісти власну версію подій. Кизик помер у 2015 році, повідомляється на сайті бізнес-асоціації US – Ukraine Business Council.
Засновник «Техінвесту» Андрій Колодюк каже, що не може коментувати комерційні відносини з Дрейпером через договір про нерозголошення. «З Лобойком я припинив спілкування за рік до візиту Дрейпера в Україну», – говорить він.
Що робити – порада Тіма Дрейпера
Якщо урядовці хочуть підняти економіку, вони повинні викликати довіру в людей і довіряти людям. Там, де є довіра, виграють усі. Хороший приклад – Сінгапур. Лі Куан Ю перетворив його з однієї з найбідніших країн на одну з найбагатших завдяки чесності. Українці стали б значно багатшими, якби жили в суспільстві, побудованому на довірі. Коли ніхто не вірить одне одному, країна привчається до гри з нульовою сумою і прогрес зупиняється. Доки українські лідери не почнуть просувати довіру, це буде країна хакерів, злодіїв та злочинців. Мине багато років, перш ніж я знову навчуся довіряти українським підприємцям після мого досвіду із Сергієм Лобойком та компанією USC.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
