30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 2002 рік
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
– Податкова реформа є єдиним способом виведення з тіні величезного сектора економіки. Тому я звертаюся до шановних законодавців… Якщо ми розірвемо з вами замкнуте коло, ми виконаємо місію не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями.
Так говорив кандидат у премʼєри Віктор Янукович на ранковому засіданні Верховної Ради 21 листопада 2002 року. Для його політичних спонсорів – так званого донецького клану – це був справжній кидок у владу. Сьогодні премʼєр, а за два роки – вибори президента, в яких Леонід Кучма брати участь чи не може, чи не збирається.
Такі думки ширяли в головах депутатів провладних фракцій, які улещували донецького губернатора питаннями про його досягнення. Але була в залі й опозиція.
– Де ви є справжній – чи у цій доповіді, яку ви прочитали про принципи демократії, чи у тому розгулі тероризму, тієї антидемократії, того всього жахіття, яке відбувалося під час виборів у Донецькій області? – запитав Віктор Терен з Блоку Юлії Тимошенко.
Янукович відповів ухильно: «Справи, які ми робимо, і шлях, котрий ми обираємо, він завжди накладає, як то кажуть, плями, які не завжди прикрашають нас, не завжди».
Кучма, який керував з 1994 року, в Раду не приїхав. Нові союзники не викликали у нього захоплення, але й вибору особливого не було. Президент не був популярний, і без союзників з Донбасу, який дав основну масу голосів пропрезидентському блокові «За єдину Україну!», більшість у парламенті отримала б опозиція.
«Кучма пустив донецьких за свій круглий стіл на їхнє наполегливе прохання, – каже політконсультант Олександр Кочетков. – За умови васальної клятви, гри за його правилами і виплати політичної данини. І донецькі дотримувалися всіх умов: виконання зобовʼязань – їхній фірмовий стиль». У 1990-ті він працював в адміністрації Кучми, де зокрема відповідав за Донбас, а на початку 2000-х підтримував спілкування і з президентом, і з «донецькими».
Колишній директор «Південмашу» Кучма був яскравим представником дніпропетровської «школи управління». Про дніпропетровський клан заговорили ще в 1960-ті, коли виходець з Дніпропетровщини Леонід Брежнєв очолив КПРС і почав підтягувати до Москви земляків. За Кучми Дніпропетровськ дав Україні двійко премʼєрів (Павла Лазаренка, Валерія Пустовойтенка) та кількох майбутніх олігархів – Віктора Пінчука, що поріднився з Кучмою, засновників групи «Приват» Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. Останні були представниками комерційної культури, яка склалася в закритому місті Дніпропетровську ще за радянської влади.
Навантаження вугілля з нелегальних шахт-копанок поруч із м.Сніжне Донецької області. Фото Getty Images
«У світі тіньової радянської економіки Дніпропетровськ… вважався одним з центрів активності, помітних навіть у масштабах СРСР, – пише журналіст Михайло Козирєв у біографії Боголюбова. – Десятки, якщо не сотні підпільних виробництв шили одяг, робили взуття, виробляли посуд та ще багато чого з переліку радянських «дефіцитів». Була в закритому місті й інша памʼятка – «морквинка», як радянські тіньовики називали розгалужену систему доставки овочів і фруктів по ринках та магазинах усього Союзу. Десятки МАЗів та КамАЗів на автобазах і в гаражах дніпропетровських автотранспортних підприємств значилися державними, але, як пише Козирєв, фактично розпоряджалися ними приватники.
«Дніпро – це фантастична здатність домовлятися, – говорить Кочетков, який працював у 1980-ті на «Південмаші». – У Дніпрі завжди вміли знаходити вигоду і партнерів».
Інша річ – Донбас із його шахтами і старими металургійними заводами. «Сильний – у всіх сенсах – завжди має рацію, – описує Кочетков донецьку управлінську культуру. – Він не повинен бути свавільником – до своїх! До чужих – зобовʼязаний!»
Віддаючи Януковичу премʼєрство у 2002 році, Кучма мало чим ризикував: він будь-якої миті міг його звільнити. «Кучма був упевнений, що легко зможе керувати Януковичем і під час його премʼєрства, і навіть якщо Янукович стане президентом», – вважає головний редактор «Дзеркала тижня» Юлія Мостова.
«Донецькі» всіляко демонстрували лояльність до Кучми, регулярно питаючи у нього дозволу на купівлю тих чи тих активів – навіть у власному регіоні. Компанія СКМ Ріната Ахметова, як говорили її топменеджери, переживала «період придбання».
Що ніяк не суперечило політиці президента. «Дати шанс стати на ноги вітчизняному капіталу завжди було для мене пріоритетною метою», – писав Кучма в книзі «Після Майдану 2005–2006». Ось як він пояснює в ній свою логіку вирощування олігархів: «Свого капіталіста можна запросити на Банкову, поставити перед ним склянку з чаєм або налити йому чарку і сказати задушевно: «Ти, слухай, стань на наше місце. Нумо разом піднімати сільськогосподарське машинобудування. Досить нам, маючи найкращі чорноземи, купувати практично всі машини і знаряддя за кордоном. Уряд готовий бути твоїм партнером». Або: «Розумієш, друже, яка справа. Потрібні гроші на оновлення Батурина. На будівництво дитячої лікарні… Виріши як-небудь це питання, бо це потрібно Україні! А ось того і того не роби, бо це не за нашими правилами, не в інтересах України». І він, свій капіталіст, нікуди не дінеться, працюватиме не лише на себе, а й на Україну. А з індусом такої розмови бути не може».
У розпал історичного засідання Ради, яка затвердила Януковича премʼєром, слово взяв майбутній мер Києва Леонід Черновецький з опозиційної «Нашої України»:
– Шановні народні депутати, приблизно два роки тому на території Донецької області було вбито видатного журналіста Ігоря Александрова. Я хотів би, щоб ми хвилиною мовчання взагалі-то його памʼять вшанували у звʼязку з тим, що ми сьогодні довіряємося Донецькому регіону.
Спікер Володимир Литвин оголосив хвилину мовчання.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
