30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 2003 рік
Telegram-канал Forbes – ультимативний гід у світі українського бізнесу. Підписатись на канал
Один немолодий бізнесмен, який заробив цілий капітал на логістиці, у середині 2000-х мало не помер у своєму пентхаусі. Йому стало зле на третьому рівні квартири, а докричатися до дружини, яка поралася на першому, він не міг. «Я зрозумів, що можу померти, а знайдуть мене тільки ввечері», – переказує його слова Вікторія Нерода, яка працювала тоді директором із продажів та маркетингу в компанії «КиївЖитлоІнвест».
Компанія будувала елітне житло. У проєкті Botanic Towers на вулиці Саксаганського вона влаштувала п’ять пентхаусів: чотири дворівневих по 200 кв. м і один трирівневий на 400 м. «Люди хотіли квартири побільше», – пояснює Нерода. Навіть однокімнатні в Botanic Towers були по 70 кв. м.
На 2003 рік припав перший після лихих 90-х бум новобудов, говорить аналітик консалтингової компанії SV Development Сергій Костецький. У ті роки він працював менеджером будівельної компанії «XXI Век» Льва Парцхаладзе. Економіка почала швидко зростати (+9,5%), як і ціни на нову нерухомість. Того року вартість квадратного метра в Києві підскочила, за результатами оцінювання SV Development, з $380 до $642. Непоганий відскік – майже 70%!
Зростання попиту стимулювало будівельну активність. У 2003-му кількість житла, введеного в експлуатацію, зросла, за даними Держкомстату, на 5%, а у 2004-му – майже на 18%.
Саме тоді нерухомість стала масовим об’єктом для інвестицій, говорить Костецький. Українці багатіли, відходили від шоку та шукали надійнішого застосування для своїх заощаджень, ніж вклади в банках: на кінець 1990-х – початок 2000-х припав перший «банкопад». Збанкрутував відомий банк «Україна» й безліч установ поменше (INKO, «Абсолют», Торгово-промисловий банк, «Азов», «Арманд» та інші).
Нерухомість виявилася значно вигіднішим об’єктом інвестування, ніж депозити. «Можна було купити квартиру за $10 000 і за кілька років продати її вчетверо дорожче», – згадує Костецький.
Схід, промисловість. Вид на центральну вулицю Єнакієвого, рідного міста Віктора Януковича. На передньому плані пам’ятник радянському металургові, на горизонті – Єнакіївський металургійний завод. Фото Getty Images
Пентхауси купували бандити, банкіри, генерали, згадує Нерода. Добре продавалися квартири із кількома санвузлами, великими вбиральнями й ваннами з вікнами. «Люди, які заробили гроші, хотіли мати житло, максимально не схоже на радянські квартири», – каже вона. В оздобленні, за її словами, була популярною «класика» з великою кількістю золота. Комунальні тарифи були низькими, ніхто не заморочувався з ціною експлуатації.
Звернули увагу на житловий бум і урядовці. «Кількість регламентуючих документів та кількість перевіряльників зростала в геометричній прогресії», – розповідає засновник будкомпанії ТММ Микола Толмачов. Якщо на початку 2000-х витрати на подолання бюрократії, за його словами, не перевищували 10% від собівартості, то за лічені роки вони збільшилися кратно – до 20–50% залежно від проєкту.
Бум, який стартував у 2003-му, досяг піку у 2007-му, коли обсяг введеного в експлуатацію житла зріс на 18%, до 10,2 млн кв. м. Його відлуння можна було розчути ще у 2008-му, коли житлове будівництво зросло на 2,5%. Але глобальна криза швидко розклала все по полицях. Якщо в листопаді 2008-го ціна квадратного метра в Києві дорівнювала, за результатами оцінювання SV Development, $2444, то через місяць вона обвалилася на $1000.
Протверезіння було болючим. У 2009-му обсяг нового будівництва впав на 40%. «Здулися» й запити покупців. Величезні квартири перестали бути популярними, каже Нерода. А бізнесмен, який ледь не помер у своєму пентхаусі, його продав.
