Напередодні навчального року ректор УКУ Тарас Добко розмірковує, що таке розум і розумне суспільство та чому без союзу університетів із бізнесом його не побудувати.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
Навіщо людині розум? Перша відповідь – щоб підвищити шанси на виживання. Кант із цим не погоджувався: інстинктивна поведінка, найімовірніше, сприяла б виживанню краще. То навіщо нам розум?
Це питання здається самозрозумілим, допоки не поставиш його напряму. Мене до цього спонукає символічна причина – початок навчального року. Школи й університети знову відкривають двері новому поколінню, яке має втаємничитися у розумність життя.
Не завжди ми покладаємося на розум. Часто стаємо заручниками влади, грошей і пристрасті. Щоб домогтися потрібного рішення, тиснемо на іншого з позиції сили – у сімʼї, церкві, бізнесі, освіті. Іноді купуємо згоду – хабаром чи привілеями; маніпулюємо чужими пристрастями – залежністю, марнославством, жадібністю, страхом. Але є альтернатива – керуватися розумом. Всюди у взаєминах із людьми. Це завжди етичний вибір, а отже, вибір способу життя і взаємодії зі світом.
Керуватися розумом – пробувати жити й діяти у правді, у відповідності з реальністю. Путінська Росія намагається переконати нас, що правди не існує, що «реальність» зіткана із субʼєктивних інтересів і пристрастей, а тому діє лише одне правило – право сильного. Ми віримо, що відносини між людьми можна будувати на основі правди, а не кривди, що життя людини має сенс, причому сенс трансцендентний, а не похідний від біології чи людської примхи. Ми віримо, що людина здатна керуватися розумом, а отже, жити у відповідності з дійсністю, як належить – справедливо, чесно, гідно.
За задумом, університети – носії й охоронці такого бачення людини та її життя. Їх завдання – впроваджувати розумність у людські взаємини та суспільне життя. Навчання в університеті – унікальний час у житті. Це нагода не лише здобути навички, а й навчитися думати й аргументувати, писати, читати книжки – щоб навчитися розуміти людське життя і світ. Це має зробити нас сильнішими й спроможнішими діяти і ремонтувати світ навколо нас.
Щоб налагодити життя у правді, Україні потрібні сильні, субʼєктні, автономні, амбітні університети. Наразі більшість із них надто вразливі, щоб наважитися на справжню субʼєктність. Ця вразливість – наслідок бізнес-моделі, яка робить їх залежними від влади та політичної конʼюнктури. Не маючи ендавментів і «довгих грошей», чимало університетів не відчувають ні сили, ні обовʼязку, ні лідерства у формуванні стратегічного порядку денного країни навколо спільного публічного блага, а не приватних інтересів.
Діяльність університетів, які усвідомлюють цю відповідальність і готові до стратегічної синхронізації суспільних субʼєктів, більше нагадує партизанський рух, ніж мейнстрим. Причина – не лише війна, а й брак суспільного запиту на таку їх роль. Зокрема з боку бізнесу. Йдеться про усвідомлене використання бізнесом усіх форматів взаємодії з університетами як спільнотами розумного облаштування життя. Вже не рідкість участь бізнесу в наглядових радах університетів, розробці освітніх програм і стандартів, залученні викладачів-практиків.
Складніше з дуальною освітою, спільним R&D, підтримкою фундаментальних досліджень інвестиціями – всюди, де треба вміти чекати, а не очікувати швидкого повернення. Для цього бізнес має побачити в університетах вагоме суспільне благо, а не просто «фабрику кадрів».
Без тісної взаємодії бізнесу з університетами продовжиться відтік талантів і поглибиться демографічна криза, є ризик втратити суверенність у важливих ділянках розвитку. Ми не можемо дозволити собі бути імпортерами безпеки, не маємо права покластися виключно на імпорт високоосвічених людей. Змагання за таланти ми виграємо лише тоді, коли створимо українські Стенфорди й Оксфорди. Це можливо, але лише як справа всіх, на зразок того, як у 1960-х українська діаспора зібрала кошти на Український науковий інститут у Гарварді. Тоді університет стане для бізнесу, суспільства й держави не просто засобом – джерелом робочої сили чи статусу, а метою: джерелом гідності й розумності.
Навчитися жити у світі, влаштованому за розумними правилами, непросто і коштовно. Альтернатива – «русский мір»: світ без справедливості, честі й совісті, без свободи й гідності. Не наш світ!
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
