Колишній керуючий справами Віктора Ющенка і топменеджер Костянтина Григоришина замахнулися виростити найбільші сади волоського горіха в Європі
Останні вісім років колишній банкір і ексголова Держуправління справами президента Віктора Ющенка Ігор Тарасюк, 53, займається нетиповою для себе справою. В управлінні заснованої ним компанії «Український волоський горіх» (УВО) два сади волоського горіха – у Вінницькій та Херсонській областях. Підприємець вирощує на 2500 га землі 400 000 дерев.
Гостей Тарасюк приймає в офісі, який орендує в будівлі агрохолдингу МХП, неподалік від музею Пирогово. «Мені було далеко їздити до центру Києва, і я попросив у свого друга Юрія Косюка, 52, здати мені офіс», – розповідає Тарасюк. Подружилися вони 1998 року, коли Тарасюк працював помічником голови Тернопільської обласної держадміністрації та курував «туркменську програму» – бартерну схему, за якою Україна відправляла продукцію в обмін на туркменський газ. Косюк тоді відправляв до Туркменістану зерно й товари хімії та машинобудування в обмін на газ.
Тарасюк – інженер-електрик за освітою, після розвалу СРСР займався бізнесом: продавав електроніку, а потім відкрив банк «Агрос». 1996 року став помічником голови Тернопільської обласної державної адміністрації, через два роки – депутатом від блоку «Народний рух України», а 2005-го очолив ДУС.
Пропрацювавши пʼять років керуючим справами президента, Тарасюк вирішив повернутися до бізнесу. Організувати справу вирішив разом зі старим приятелем Олегом Кононовим, колишнім топменеджером та акціонером групи «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина. «Ми дружимо 20 років, і у нас ніколи не було спільного бізнесу, – згадує Тарасюк 2013 рік, коли зародилася ідея бізнесу. – Ми подумали, чому б не придумати щось спільне».
Компаньйони вивчили статистику митної служби і зʼясували, що Україна експортувала в тому році горіхів на $138,5 млн, із яких волоських горіхів – на $76 млн. При цьому 99% горіхів вирощувало населення на присадибних ділянках. «Ми не знайшли жодного великого промислового виробника, – згадує Тарасюк. – У цих горіхів не було певного сорту й технології вирощування – їх скуповували перекупники та експортували великими обсягами, часто за сірими схемами».
Кононов запропонував партнеру посадити невеликий легальний сад «для душі» і подивитися, що з цього вийде. «Я сказав, що мене маленькі проекти не цікавлять, – згадує Тарасюк, – хочу зробити щось суттєве».
Вирішили вирощувати горіховий сад на 5000 га. «На початку нашого шляху найбільшою проблемою була відсутність партнера, який міг би розповісти, як закласти сад», – згадує Тарасюк. Експертизу знайшли на другому після Китаю ринку виробництва волоських горіхів – США. За даними Statista, за сезон 2019–2020 року США виробили 592 т волоських горіхів. Тарасюк і Кононов вирушили вчитися горіхівництву до Каліфорнії, яка забезпечує 99% вирощених у Штатах горіхів.
Вирішили сконцентруватися на виробництві американського преміум-сорту Сhandler (Чандлер). У чому його перевага? «У світі щорічно продається близько 5–7 млн т волоського горіха, – розповідає Тарасюк. – на Chandler припадає близько 10%». Близько 600 000 дерев купили в американського філіалу іспанської компанії Agromillora, яка створює саджанці за технологією In Vitro. Такі дерева здатні витримувати необхідні кліматичні умови і дають прогнозований урожай. Крім того, особливості розвитку кореневої системи дають змогу посадити такий сорт більш кучно. «Зазвичай волоські горіхи садять 100–180 шт/га. Ми можемо садити 416 шт/га», – каже Тарасюк.
Перша партія саджанців обійшлася УВО в $14,75 за дерево, наступні – $21,5, без урахування витрат на доставку і митне очищення. У цілому з 2013-го по 2020 рік партнери інвестували в американські саджанці близько $10 млн. Як бонус за великі замовлення Agromillora надали Тарасюку технічні карти, агрономічну підтримку та познайомили з іншими великими виробниками горіхів у США.
Тарасюк розраховував максимально швидко засадити сад на 5000 га. «Коли американці чули про мої плани, називали мене божевільним, – згадує він. Причину такого ставлення Тарасюк зрозумів тільки в 2015 році, висадивши перші 40 000 дерев у місті Могилеві-Подільському Вінницької області.
Довелося на практиці вчитися правильно притоптувати саджанці, поливати й обрізати дерева. Крім того, не було відповідного обладнання для обробки землі під горіхи. Тож винаходили свої рішення, наприклад саморобний «плуг», здатний перерити й перемішати землю на потрібну глибину до двох метрів. У закупівлю техніки для горіхівництва партнери інвестували $1,2 млн.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Друга складність полягала в нестачі кваліфікованих робітників. Помилки, яких припускалися працівники, скорочували швидкість росту дерев і їх урожайність. За словами Тарасюка, людський фактор призвів до того, що висаджені в 2015–2016 роках дерева дадуть урожай на рік пізніше, ніж могли б. На третій рік розвитку горіхової плантації бізнесмен вивів оптимальну комбінацію висадки дерев без втрати якості продукту: не більше 100 000 горіхів на 250 га. «Тоді я зрозумів: швидко посадити сад і не втратити в якості неможливо», – каже він. Горіховий бізнес не швидкий. Перший урожай, за словами Тарасюка, дерево дає через пʼять років після висадки, а повністю окупає вкладені інвестиції лише на десятий рік.
Зіткнувшись із технологічними обмеженнями, партнери скоригували бізнес-план і відмовилися від проекту на 5000 га. Новий план передбачає вирощування 800 000 дерев на 2500 га до 2025 року.
До 2020-го УВО виростила близько 400 000 дерев на 1200 га в Могилеві-Подільському і почала освоювати нову ділянку на 1300 га в селищі Метрополь Херсонської області. У 2021 році в Метрополі висадять перші 100 000 горіхів, до 2024-го їх кількість доведуть до 400 000. Крім волоського горіха компанія має намір спробувати вирощувати в Херсонській області мигдаль і оливки.
Тарасюк і Кононов будують вертикально-інтегрований бізнес. За залучені в лютому 2021 року $15 млн від Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) і Укрексімбанка партнери збираються будувати заводи з чищення, сушіння та пакування горіхів. Завод у Могилеві-Подільському, який запрацює восени 2022 року, дасть змогу зберігати й переробляти 10 000 т горіха у рік. Другий завод потужністю 15 000 т запустять у Метрополі. Після реалізації цих планів Тарасюк має намір побудувати завод із розколювання горіха за межами України. Це, за його словами, дасть можливість закріпитися на експортному ринку, скоротивши витрати й час на логістику. «Щоб будівництво було економічно вигідним, мені потрібно робити 7000–10 000 т своєї сировини», – пояснює Тарасюк. На ці показники УВО розраховує вийти до 2025 року.
2020-го Тарасюк і Кононов реалізували перший урожай, заробивши близько 14 млн грн ($500 000) за 200 т горіхів. У 2021 році вони збираються наростити продажі в чотири рази. «Горіховий бізнес рентабельний у довгостроковій перспективі, – каже генеральний директор Pro-Consulting Олександр Соколов. – Але перші пʼять років доведеться працювати в мінус».
За власними підрахунками, партнери сумарно вклали в горіхові плантації не менше ніж $75 млн. Тарасюк запевняє, не вдаючись у подробиці, що розвиває бізнес на особисті заощадження й позикові кошти.
Інфографіка Леонід Лукашенко
За його прогнозами, 2024 року УВО збере 10 т горіхів, виручка з гектара складе близько $30 000. За оцінкою Соколова, через 7–8 років УВО зможе розраховувати на частку понад 40% на українському горіховому ринку, якщо не зʼявляться конкуренти. «До моменту отримання першого повноцінного врожаю на ринку можуть виникнути кілька співвідносних за розмірами гравців. У такому випадку частка компанії не перевищить 10–15%», – каже він.
Конкуренція на ринку промислового виробництва горіхів тільки зароджується, розповідає президент горіхової асоціації Геннадій Юдін. За даними Української горіхової асоціації, 2017 року промислові горіхові сади росли на 2500 га, а сьогодні – на 11 000 га. «Через брак практичного досвіду ми зробили багато помилок на самому початку створення промислових садів у 2005-2012 роках. Тому сади почали плодоносити тільки минулого року, – каже він. – Але вже почали експорт сортових партій». За його словами, минулого року Україна експортувала 39 000 т горіхів, з яких на сортові горіхи припало 5%.
Сьогодні на ринку працює близько 50 великих гравців і кілька сотень невеликих, кажуть у Pro-Consulting. Юдін запевняє, що більшість із них не конкурують із «Українським волоським горіхом», оскільки спеціалізуються на вирощуванні українських сортів горіха. Крім того, далеко не всі можуть дозволити собі такі фінансові вкладення, які робить компанія. «Вони вирощують найбільший в Україні високотехнологічний сад, – каже Юдін. – Але в них є фінансовий ресурс, який дає змогу вирощувати американський сорт. Добре, що у них є така можливість».
Українські сорти горіха, на думку Юдіна, вимагають менших фінансових вливань і менш витратних технологій. Посадити український сортовий горіх коштує близько $4000–5000 за гектар, а сад, як в УВО, потребує $30 000 за гектар.
Що далі? Тарасюк запевняє, що виконав лише 30% від запланованого бізнес-плану. У майбутньому він хоче продавати готове рішення з посадки й вирощування горіхового саду інвесторам, а також заробляти на управлінні ділянками після запуску ринку землі.
«Якби я спочатку розумів, як працює горіховий бізнес, то починав би роботу з невеликих ділянок, – каже Тарасюк. – Але я впертий, тому не можу звернути з того, що я намітив».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
