У світі набирає обертів енергетична криза, яка показала залежність від викопного палива. Чи доведеться країнам поступитися кліматичним цілям та змістити фокус на енергетику
Провідні країни світу одна за одною заявляють ціль щодо досягнення вуглецевої нейтральності. Кампанія ООН «Гонка до нуля» (Race to Zero) об’єднала близько 1675 підприємств, 85 великих інвесторів і понад 470 міст для розвʼязання цієї проблеми.
У червні група країн G7 – Великобританія, США, Канада, Японія, Франція, Німеччина та Італія – взяла на себе зобов’язання досягти чистих нульових викидів не пізніше 2050 року та вдвічі скоротити свої викиди до 2030 року порівняно з 2010-м. У середині жовтня свою заяву про вуглецеву нейтральність до 2060 року зробила Росія, а раніше – Китай.
В Україні цього року також поставили за мету досягнути кліматичної нейтральності до 2060-го. Відтак в останній редакції Другого національновизначеного внеску України до Паризької угоди (НВВ2) закріплено ціль щодо рівня викидів парникових газів у діапазоні 36–42% від 1990 року (або скорочення викидів на 58–64% від рівня викидів 1990 року), що неможливо зробити без державної підтримки.
І все б виглядало оптимістично, якби не величезне збільшення глобальних викидів – друге за величиною в історії, особливо після відновлення виробництв, що були зупиненні пандемією COVID-19.
І тут починається найцікавіше. Адже близько 40% світових викидів припадає на виробництво електроенергії. За даними Міжнародного енергетичного агентства, лише Китай, Індія та Індонезія виробляють 60–70% від загального виробництва електроенергії за рахунок вугілля, а це понад 40% населення планети.
Cитуація з двосторонньою кризою завдасть найбільшої шкоди країнам, що розвиваються, оскільки ті є великими виробничими базами для всього світу. Ціну їхніх вуглецевих викидів не враховують у вартість готових товарів, які потім мігрують по всьому світу. Тож між тим, що заявляють країни, і тим, що є насправді, є великий розрив.
Енергетично залежні
Енергетична криза ставить під сумнів реалізацію політики зі зміни клімату. Вибір стоїть між посиленням використання викопного палива або розвитком альтернативної енергетики.
З одного боку, повернення до вугілля, мазуту чи інших видів викопних палив надовго відкидає людство від цілей декарбонізації, але частково може заглушити стрімкий ціновий апетит на енергетику. Тоді як розвиток альтернативних джерел енергії потребує значних інвестицій та змін у суміжних галузях економіки.
Наприклад, у Великій Британії, де найбільше розвинута вітрогенерація, цього сезону було дуже мало вітру, що і без того ускладнило питання енергопостачання. Країна, що зіштовхнулася зі стрімким зростанням цін на природний газ, була змушена запускати вугільні електростанції, щоб забезпечити постачання енергії. Незважаючи на це, державний секретар Великобританії з питань бізнесу, енергетики та промислової стратегії Квасі Квартенг запевняє у важливості плану побудови сильного, домашнього сектора відновлюваної енергії, щоб зменшити залежність від викопних джерел.
Одразу спадає на думку газ, чистіше за нафту чи вугілля джерело енергії, яке якраз і використовують як замінник обох у виробництві електроенергії. Справді, газ відіграє певну роль у декарбонізації виробництва електроенергії, проте він все ще є джерелом викидів парникових газів. Майже третина викидів метану спричинена природним газом і нафтовими системами.
Перехід до відновлюваних джерел має вирішальне значення для декарбонізації країн. Однак за нинішніх умов кожна держава стоятиме перед вибором: клімат чи енергетика? Ще один виклик – забезпечення ефективності відновлюваних джерел енергії незалежно від зовнішніх умов. Інакше доведеться будувати масивні акумуляторні електростанції поруч із вітровими чи сонячними, що призведе до збільшення вартості енергії і як наслідок сповільнить декарбонізацію.
Реальність
Майбутня 26-та Конференція ООН зі зміни клімату в Глазго – COP26, що відбудеться в листопаді, відзначатиме п’ять років відтоді, як переважна більшість світу підписала Паризьку угоду та встановила історичні цілі щодо скорочення викидів вуглецю. Сторони погодилися оновити свої цілі за пʼять років, зробивши COP26 в листопаді вирішальним терміном для більш амбітних дій.
Проте 26 жовтня 2021р., напередодні COP26, Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) опублікувала шокуючий звіт про оновлені національні визначені внески – зусилля кожної країни зі скорочення національних викидів, а також інші зобов’язання, взяті на 2030 рік. Згідно з попередніми результатами оцінки діяльності країн очікується загальне скорочення лише на 7,5% річних викидів парникових газів у 2030 році порівняно з попередніми зобов’язаннями.
За даними Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC) Організації Об’єднаних Націй, виявлено, що чисті викиди вуглекислого газу, спричинені людиною, повинні скоротитися приблизно на 45% від рівня 2010 року до 2030 року, щоб мати надію досягти нульових викидів до 2050 року.
Ціна декарбонізації
Обмеження потепління до 2°C до 2050 року вимагатиме $3 трлн щорічних інвестицій, згідно з підрахунками IPCC у 2018 році. Це означає, що щорічні інвестиції у низьковуглецеві енергетичні технології та енергоефективність необхідно збільшити приблизно в 5 разів порівняно з рівнем 2015 року до 2050 року.
Глобальний випуск зелених облігацій – боргу, який фінансує проєкти сонячних вітрових електростанції – зріс у першій половині 2021 року до $202,09 млрд, що становить понад 60% від $313,42 млрд, проданих зелених облігацій за весь 2020 рік.
7 жовтня 2021р. відбувся Перший саміті ЄС з питань сталого інвестування, питання протистояння енергетики та змін клімату були серед основних акцентів зустрічі.
Президентка Єврокомісії Фон дер Ляйєн зосередила увагу на необхідності зменшити залежність від викопних видів палива.
Відбувається стрімке зростання цін на енергоносії, в той час, коли виробники газу не збільшують своїх поставок – незважаючи на зростання попиту, а ціни на відновлювані джерела енергії залишаються стабільними. Для досягнення кліматичних цілей потрібно щороку вкладати 2,5% світового ВВП лише в енергетичні системи.
Як зв’язати попит та пропозицію сталого інвестування? Та як мобілізувати величезний капітал, необхідний світу для перемоги у боротьбі зі зміною клімату?
Європейська зелена угода та її інвестиційний план передбачає мобілізацію щонайменше 1 трлн євро інвестицій у Європу до 2030 року та об’єднання зусиль з усіма, хто поділяє європейські цілі, які змінять світову економіку.
Новий європейський бюджет разом із Планом відновлення ЄС передбачає 600 млрд євро зелених інвестицій. Це найбільша у світі програма кліматичного інвестування.
Конференція COP26 обіцяє бути насиченою, адже глобальні виклики постають перед світом з новою силою ледь не щодня. Трансформація економіки у вуглецево-нейтральну неможлива без відповідної нормативної бази, національних заходів підтримки, участі інститутів розвитку, банківської спільноти, а найважливіше – міжнародної співпраці. Поки кожна країна буде відстоювати лише свої інтереси, питання прийдешніх поколінь переноситимуться на невизначений час.
Контрибʼютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
