Мирон Спольський, 70, власник легендарної «Піци Везувіо» /Антон Забєльський для Forbes Ukraine
Категорія
Свій бізнес
Дата

Бізнес має постійно розвиватися? Не факт. «Київська перепічка», модний дім RITO, «Піца Везувіо» та кондитерка Kalyna відмовились від великих амбіцій, і ось що з цього вийшло

5 хв читання

Власник легендарної «Піци Везувіо» Мирон Спольський, 70, не змінює рецептуру деяких піц уже 30 років Фото Антон Забєльський для Forbes Ukraine

Ви ніколи не побачите компанії, про які йдеться у цій статті, у списку Next250, у них немає жодного шансу стати великими. Десятиліттями «стояти» на одному місці – свідомий вибір їхніх власників. При цьому бізнес залишається успішним. Як їм це вдається?

Новий номер журналу Forbes Україна

Новий номер журналу Forbes Україна

Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: список 250 малих і середніх компаній, лідерство генерала Залужного, падіння мільярдера Жеваго, детальна історія Dnipro-M та загалом майже два десятки текстів.

У 1990‐х студенти Оксана і Тарас Середюки любили поласувати на побаченнях київською перепічкою. «Сідали на лавці й хрумтіли смаженою сосискою в тісті. Було смачно та доступно», – пригадує Оксана Середюк.

З того часу подружжя виростило одного з найбільших гравців ресторанного ринку. Їхні 29 «Мафій», Nam та Bao приймають гостей у Києві, Харкові, Львові, Миколаєві та Дніпрі. А от «Київська перепічка», яка з 1982 року продає сосиски в тісті на вулиці Богдана Хмельницького (колишній Леніна), майже не змінилась: одна точка продажу, один продукт, хіба що Coca-Cola в меню з’явилася. «Можна й зараз згадати смак студентства», – посміхається Середюк.

За ці роки «Київська перепічка» перетворилася на культове місце та одну з гастровізитівок столиці, її згадують користувачі туристичних онлайн-ресурсів TripAdvisor та Foursquare (оцінки 4,5 із 5 та 8,3 із 10 відповідно).

До віконця з перепічкою майже завжди черга, попри засилля фастфуду в центрі столиці. Оксана Середюк припускає, що успіх «Перепічки» якраз і обумовлений тим, що заклад не став масштабуватися, а залишився в єдиному екземплярі.

Forbes не вдалося поспілкуватись із власником «Перепічки» Ігорем Грищенком. Працівники ресторану сказали, що керівництво перебуває в зоні бойових дій, тому прийнято рішення зберігати тишу. Виторг закладу, за даними YouControl, за воєнний 2022-й рік зріс на 11,5%, досягнувши 16,4 млн грн.

Київська перепічка /Антон Забєльський для Forbes Ukraine

Смак на всі часи. Знаменита київська перепічка – сосиска в тісті – не змінюється з 1980-х. Фото Антон Забєльський для Forbes Ukraine

«Перепічка» – далеко не єдиний приклад компаній, які відмовилися від зростання та експансії, але десятиліттями успішно працюють, спростовуючи крилату фразу щодо суті бізнесу – «Зростай або вмирай» (приписують Джеку Велчу). Наприклад, піцерія «Везувіо», яка понад 30 років робить однакову піцу; дім трикотажу RITO, що не розгубив клієнток попри навалу гігантів фешн-ритейлу; символ «тортів на замовлення» – кондитерська Kalyna.

За рахунок чого маленьким компаніям вдається десятиліттями залишатися на плаву і чому їхні власники відмовилися від амбітних планів?

•••

У 1995 році в Києві почала роботу італійська кондитерська з українською назвою Kalyna. Її власник – відомий бізнесмен Михайло Бродський, 64, – відкрив заклад, щоб було куди запрошувати італійських партнерів по меблевому бізнесу Veneto. Аби не було соромно перед іноземними гостями, Бродський особисто контролював якість їжі та сервісу в Kalyna. Кондитерська надовго стала в Києві синонімом тортів та тістечок на замовлення.

Бродський каже, що спочатку думав масштабувати бізнес, але не дійшли руки – став нардепом, пішов в опозицію до тодішнього президента Леоніда Кучми. Коли політичні вихори вляглися, підприємець передумав. «Це невеликі заробітки, – каже Бродський, – але Kalyna – це не стільки про прибуток, скільки про відчуття задоволення від того, що життя прекрасне». Наразі кондитерською управляє один із трьох синів бізнесмена.

Схожа філософія й у Мирона Спольського, 70. Він власник легендарної «Піци Везувіо», яка працює на вулиці Рейтарській у Києві з 1995 року. «Я роблю піцу тому, що мені подобається робити піцу, а не з фінансових причин. «Везувіо» успішна в тому масштабі, в якому працює», – каже він. Утім, Спольський не розкриває фінрезультатів діяльності піцерії.

Мирон Спольський, 70, власник легендарної «Піци Везувіо», яка працює на вулиці Рейтарській у Києві з 1995 року. /Антон Забєльський для Forbes Ukraine

Мирон Спольський, 70, власник легендарної «Піци Везувіо», яка працює на вулиці Рейтарській у Києві з 1995 року. Фото Антон Забєльський для Forbes Ukraine

Він не приховує, що не хотів віддавати компанії занадто багато енергії. Частину його життя займають консалтинговий бізнес та громадська діяльність – він розвиває в Україні скаутський рух «Пласт», брав активну участь у Майданах 2004-го та 2014-го років.

Рецептуру деяких піц Спольський не змінює вже 30 років. Він вважає це фішкою закладу і пишається тим, що клієнти, повертаючись після перерви, радіють смаку, такому ж самому, як і 10–15 років тому. Така сфокусованість дає змогу кухарям набити руку і видавати стабільну якість, додає співвласниця Mafia Оксана Середюк.

У Kalyna теж дотримуються перевірених рецептів. Бродський розповідає, як його невістка спробувала осучаснити склад торта «Наполеон», що готується за рецептом бабусі бізнесмена. Каже, клієнтам не сподобалося, і вони поскаржилися Бродському. Перевірений варіант повернули. «Люди не хочуть нічого змінювати у своєму житті, якщо це їм подобається», – пояснює він. Частина десертного меню у 2023-му в Kalyna така ж сама, як і в 1995-му.

Щастя не купиш 

Небажання власників ускладнювати життя, приймати ризики, розширюючи бізнес, – одна з причин того, що успішні компанії, які люблять клієнти, так і залишаються малим бізнесом, каже співзасновник шведсько-українського проєкту DYB [Develop Your Business] Ігор Гут. «Масштабування істотно впливає на спосіб життя. Ціна питання – не тільки гроші, а й душевний комфорт людини», – розмірковує Гут.

Інша причина – обережність і нетолерантність до ризику. Спольський розповідає, що, як непрофесіонал у ресторанному бізнесі, під час масштабування припустився б багатьох помилок. «Помилки неминучі, якщо будь-яка структура буде розвиватися», – каже підприємець.

Проблемою він вважає те, що під час масштабування складно уникнути корупції всередині компанії. «Це найгірша річ, – каже підприємець, – і це поширена проблема, яка була жахливою у 1990-ті». Він знає, про що каже: свого часу в Києві було три заклади «Везувіо». Спольський закрив два заклади з різних причин.

Розвивати бізнес складніше, ніж його підтримувати, резюмує засновник агентства брендингу Fedoriv Андрій Федорів.

Він розповідає, що в юності сам мріяв про компанію з мільярдними виторгами, проте з роками почав на це дивитися більш філософськи: «Так, бізнес, що неможливо масштабувати, – погано з точки зору інвестора, є брак капіталізації, – каже він, – проте, якщо за компанією стоять щаслива людина та її щаслива родина, це прекрасно».

•••

«Паливо», яке дає змогу маленьким бізнесам десятиліттями процвітати на ринках, де правлять міжнародні гіганти, – любов клієнтів. Приклад – модний дім RITO, який існує з 1991 року. У компанії два магазини – на Подолі та біля станції метро «Золоті ворота».

«У них хороша якість», – відгукується колишня торгова представниця України Наталія Микольська, яка є клієнткою RITO з 2010 року.

Тетяна Абрамова, засновниця RITO. /з особистого архіву

Тетяна Абрамова, засновниця RITO. Фото з особистого архіву

Але такі тривалі відносини будуються не лише на якості товару, а й на особистості власниці. Засновниця RITO Тетяна Абрамова товаришує з клієнтами. «Є люди, які на позитиві, вміють продавати і подобатися навколишньому світу. Ось така Тетяна. В неї є харизма, залученість, активна життєва позиція», – пояснює співвласник компанії «Текстиль-Контакт» Олександр Соколовський. Він каже, що його дружина Дар’я є клієнткою RITO.

Абрамова, яка попервах хотіла збудувати великий бізнес, змінила погляди 15 років тому. «Я подумала, це ж робота для тебе, а не ти для роботи», – каже вона. Абрамова не розкриває виторгу компанії, але каже, що виторг офлайн-магазинів уже повернувся на довоєнний рівень.

Є приклад довговічного існування компаній і в б’юті-індустрії. Ще з радянських часів у Києві працював Інститут краси, де приймали дерматологи та косметологи. Після набуття незалежності він став акціонерним товариством. І попри те, що система обслуговування в ньому була схожою на районну поліклініку, пропрацював до 2020 року. Річний виторг компанії, за даними YouControl, до закриття становив 12–13 млн грн.

Одна з причин життєстійкості Інституту – в ціні: «старорежимний» салон краси був дешевшим за модні заклади. Ще одна – якісне лікування від фахівців, у яких точно є медична освіта і великий досвід, пояснює на умовах анонімності косметологиня, яка до закриття направляла своїх клієнтів на лікування хвороб шкіри саме до Інституту краси.

У жовтні заклад планує відновити прийом клієнтів. Волощенко з партнерами викупила нежитлові приміщення в будівлі поруч.

Власниця, якій цьогоріч виповниться 88, не боїться конкуренції на перегрітому столичному ринку б’юті-послуг. Каже, що збирається поглиблювати наукову складову Інституту краси – впроваджувати консультації професорів медицини.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні