Почасти Кремнієва долина з'явилася США як реакція на Другу світову війну. З дуже схожих причин виникла стартап-екосистема в Ізраїлі. Що має зробити Україна, щоб збудувати свою Кремнієву долину після війни
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Поява Кремнієвої долини США спочатку була повʼязана з військовими замовленнями. Зокрема, після Другої світової війни Америка побоювалася, що може втратити технологічне лідерство в змаганні з Радянським Союзом, який надавав довгі та майже необмежені гроші на науку та дослідження.
У відповідь на це 1958 року, після запуску радянського супутника 1957-го, було прийнято Small Business Investment Act, який дозволяв створювати Small Business Investment Companies. При цьому уряд США збільшував кожен вкладений приватними інвесторами долар у чотири рази.
Подібну роль зіграла війна і в історії венчурної екосистеми Ізраїлю, коли країна опинилася межі виживання.
Нині у стані війни Україна. При цьому в Україні вже є державний Український фонд стартапів, який роздає ґранти та розпочав роботу ще в довоєнний час. Деякі стартапи, такі як Grammarly, GitLab, PeopleAI та низка інших з українським корінням, вже стали єдинорогами, їх оцінка перевищила $1 млрд. Але загалом говорити про те, що в Україні з'явилася своя Кремнієва долина, поки що рано. То що для цього потрібно?
Сучасна війна ведеться як на полі бою, так і в кіберпросторі – для цього потрібно виробляти сучасну зброю та кібертехнології. Такі стартапи в Україні є. До нас ще до війни приходили стартапи, які, наприклад, виробляли системи доповненої реальності для танків, дрони, здатні нести важкі вантажі, які злітають, як гелікоптер, але летять, як літак, та інші.
Конкретні кроки, які потрібно зробити, щоб запустити в Україні власну Кремнієву долину
- Освіта, університети та наука.
Основою будь-якого стартапу є технологія або принаймні софтверна розробка, яка дає змогу створити нову бізнес-модель або новий вид цінності для клієнта.
Під час проведення пітч-івентів для стартапів у різних країнах світу видно пряму кореляцію: якість стартапів дуже залежить від наявності в країні якісних університетів.
У США, наприклад, найбільша екосистема сформувалася навколо Стенфордського університету. В Україні історично теж є технологічні університети та є свій доробок, який дає можливість створювати стартапи.
Поява бізнес-інкубаторів при кожному технологічному університеті буде правильним кроком до мети.
- Бізнес-ангели.
Типовий бізнес-ангел – це власник середнього бізнесу, у якого накопичилися залишкові гроші. З їхньою кількістю після війни в Україні будуть великі проблеми – багато бізнесменів середньої руки втратять бізнес та гроші.
Для активного залучення бізнес-ангелів до промисловості треба буде дати їм пільги. Наприклад, в Англії існує система, що дозволяє отримати податкові пільги при інвестиціях у стартапи. З моменту старту програми за цією схемою було інвестовано 24 млрд фунтів у 33 000 компаній. Оскільки більшість стартапів на ранній стадії зазнають невдачі, то це буде цілком справедливе рішення.
- Акселератори.
Частково замінити бізнес-ангелів зможуть акселератори, які також інвестують стартапи на ранніх стадіях. Для цього їм доведеться допомогти зібрати гроші у фонди. Нині в Україні практично немає акселераторів, які інвестують живі гроші, є лише ті, що займаються освітою та менторством. Це теж важливо, але загалом перетворює їх на освітні програми. Найвідоміший у США акселератор – Ycombinator. В Україні можна назвати EO Business Incubator, Sector X, 1991.
- Крауд-платформи.
На крауд-майданчиках навіть неакредитовані інвестори можуть інвестувати невеликі чеки. Крауд-платформи бувають:
- Краудфандингові, де стартапи збирають інвестування, продаючи свої продукти, яких ще немає. У США, наприклад, Kickstarter, а в Україні – RazomGo, Спільнокошт.
- Краудінвестингові, де стартапи збирають фінансування, віддаючи частину свого еквіті (акцій). У цій моделі стартап зазвичай платить платформі від 5% до 10% і може рекламувати свій раунд публічно. У США, наприклад, це SeedInvest, в Україні ДВК та P2B Capital.
- Синдикатні, де стартапи також віддають частину еквіті (акцій) інвесторам, але при цьому нічого не платять майданчикам і не можуть публічно заявляти про це. У США це AngelList. В Україні – iClub та SVSY.
Робота краудінвестингових та синдикатних майданчиків ускладнена в Україні, оскільки відсутнє законодавче поле. Реєстрація акціонерних товариств – велика проблема. Тому найчастіше такі угоди структуруються не в Україні. І це доведеться змінити.
- Венчурні фундації.
Їх в Україні не так багато. Більшість представлено в Українській асоціації венчурного капіталу (UVCA). А тих, які можуть лідирувати в Раунді А, зовсім мало. Найактивніші – A Ventures, ICU, Network VC.
Усі венчурні фонди сьогодні інкорпоровані за межами України, оскільки українське законодавство для венчурних фондів дуже складне, та й інвестори не мають особливого бажання інвестувати в фонди, зареєстровані в Україні через недовіру до судової системи.
Тому для збільшення кількості та розміру фондів необхідно створити як прості та зручні легальні форми для існування венчурних фондів в Україні, так і підняти довіру до судової системи. Питання спрямування капіталу до фондів – окреме, яке, найімовірніше, вимагатиме участі держави, як, наприклад, створення Фонду фондів. За цією моделлю пішла Європа, і зокрема Польща.
- Свобода підприємництва та регулювання.
У розвинених країнах процес реєстрації бізнесу здійснюється дуже швидко. В Україні з цим теж немає особливих проблем, але структура стартапу має особливості. Це має бути акціонерне товариство, в якому легко та просто роздавати акції співробітникам та інвесторам. Із цим в Україні проблеми.
У США зареєструвати акціонерне товариство, акції якого не торгуються на біржі та не пропонуються публічно інвесторам, дуже просто. Наприклад, можна скористатися Clerky. Процедура займає кілька днів, коштує близько $1000 і навіть не потребує приїзду до Сполучених Штатів. Після цього акції можна роздавати новим інвесторам. Зазвичай реєстр акціонерів веде та видає сертифікати директор компанії, тому не потрібна участь нотаріусів та сторонніх організацій.
І у США не всі штати мають ідеальне законодавство. Переважна більшість стартапів реєструються саме в Штаті Делавер — там найкраще законодавство для стартапів, і до нього вже звикли юристи. Наприклад, у Делавері зареєстровано 67,8% від усіх корпорацій зі списку Fortune 500. Багато європейських стартапів і майже всі українські стартапи, які мають намір стати глобальними, теж реєструються саме там.
Проте в Ізраїлі та Європі ми зустрічаємо стартапи з місцевою реєстрацією. В Україні завдяки Міністерству цифрової трансформації також з'явилася спеціальна юрисдикція Дія City, в якій діють елементи англійського права та знижено податки. Але це поки що не ідеальна юрисдикція, де стартап може реєструватися з самого початку своєї діяльності, оскільки є низка обмежень.
- Судова система
Інвестиції в стартапи і так ризикований вид інвестицій, тому додаткові ризики тим більше відлякують інвесторів.
- Вихід з інвестиції.
Найчастіше вихід з інвестиції відбувається, коли стартап поглинається корпорацією. У цей момент інвестори продають свої акції та повертають гроші. Здебільшого так роблять світові корпорації. Проте в Україні такі історії вже теж є, наприклад, стартап iPost був поглинений у 2021 році «Новою Поштою».
Але це не єдиний спосіб виходу з інвестицій для інвестора. Найприбутковішим результатом є IPO, коли акції починають торгуватися на фондовій біржі. Тут в Україні дуже велика проблема. Фондовий ринок практично мертвий, а нові компанії, які змогли зробити IPO за часи незалежності України, можна перерахувати на пальцях.
Для того щоб реанімувати «пацієнта», знадобляться радикальні реформи та тривала розмова з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Як варіант – створення сприятливих умов для торгівлі токенізованими активами з усього світу, що може дати свої плоди.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
