Категорія: Найбагатші
Дата: 20 квітня 2022 07:06

Зустрів війну з $250 000 на рахунках і боргами у $200 млн. Як Василь Хмельницький рятує свої бізнеси. Інтервʼю

Іра Крицька

Forbes

11 хв читання

У минулому – зварювальник і депутат парламенту, Василь Хмельницький подався у візіонери. Він розбудовує холдинг UFuture, який, за його словами, інвестує в майбутнє. Фото Антон Забєльський для Forbes Україна

Війна вдарила по бізнесу Василя Хмельницького сильніше, ніж він очікував, залишивши на балансі інвестора $250 000. До 24 лютого лише зарплатний фонд його компаній був $500 000 на місяць. Як він буде рятувати свої інвестиції і яким бачить майбутнє України

55-річний Хмельницький, статки якого минулої весни Forbes оцінював у $310 млн, кілька разів змінював сферу діяльності. До 2007 року більша частина його інвестицій була пов‘язана з металургією, але він продав свої активи, включно з металургійним комбінатом «Запоріжсталь», і почав розвивати девелоперську компанію UDP. Найвідоміші проєкти UDP: ТЦ «Городок», Ocean Plaza, Smart Plaza і житлові комплекси «Новопечерські Липки», «Паркове Місто», RiverStone та «Бульвар Фонтанів».

Наприкінці минулого року Хмельницький пішов і з цього бізнесу, продавши свою частку бізнес-партнеру Андрію Іванову. «Я тепер більше цікавлюся інноваціями та створенням екосистем», – сказав Forbes Хмельницький. Вітрина його інвестиційного холдингу UFuture – інноваційний парк UNIT.City. «Місто в місті» на території Київського мотоциклетного заводу складається з трьох бізнескампусів площею 36 000 кв. м. Їх будівництво обійшлося в €50 млн.

Для інтерв’ю Хмельницький просить зустрітися саме в UNIT.City. Одразу переходить на українську та перепрошує за можливі помилки. Раніше бізнесмен переважно розмовляв російською. Каже, що на такий крок наважився через війну: «Я і раніше вивчав українську, практикував іноді в родині та в холдингу, але зараз відчуваю єдність з усім українським народом».

Війна та російська пропаганда

24 лютого ви були в Києві. Як провели цей день, над чим працювали?

23 лютого великий бізнес зібрали на зустріч в Офісі президента (ОП). Це тоді здавалося досить неочікуваним. Зараз уже зрозуміло, що в ОП знали, що почнеться війна. Я вважаю, що краще б нам сказали. Я б не поїхав із країни і впевнений, що 80% тих, хто був на зустрічі, теж. А хто хотів, той поїхав після зустрічі або на наступний день.

Я не вірив, що Росія нападе на Україну, навіть коли прокинувся вночі 24 лютого від вибухів. Думав, що десь вибухнув склад чи щось ще трапилося. У мене навіть тоді залишалася надія.

Лише коли почали дзвонити друзі та знайомі, зрозумів, що почалася війна та життя найближчим часом буде дуже швидко змінюватися.

24 лютого я приїхав до UNIT.Сity, зібрав команду. Головний меседж – необхідно фізично зберегти людей, тому жінки та діти виїжджають за кордон або на захід країни. Я залишив лише топменеджмент.

Моя дружина з дітьми поїхали за кордон, а я залишився тут із командою.

У вас – як і в багатьох в Україні – були знайомі, родичі та колишні бізнес-партнери в Росії. Наприклад, глава російського «Сбербанку» Герман Греф. У вас була з ним розмова після 24 лютого?

Я не хочу переходити на особистості. Є декілька людей, з якими я звʼязався. Зрозумів, що вони по-іншому дивляться на ситуацію. Немає в нас нічого спільного. Я знаходився в Києві, який був під обстрілами, а люди під впливом російської пропаганди цього не розуміли. Сьогодні я ні з ким із колишніх знайомих не спілкуюся.

Це не лише про бізнес або знайомих. Це зачепило й мою родину – мій рідний брат живе в Криму, я з ним не спілкуюся вісім років. Моя мама з ним спілкувалася, але після початку війни навіть вона перестала. Він думає, що в нас живуть одні бандерівці, які хочуть напасти на Крим та все розбити. Як потрібно зламати свій мозок, щоб таке розповідати власній матері. І це людина з вищою освітою.

Пропаганда – страшна річ. Я народився в СРСР та думав, що в Америці всі бандити, буржуї. Бо саме це розповідала радянська пропаганда. Зараз я щороку з командою їду на навчання до США.

Що для вас стало найбільшим враженням за ці півтора місяця?

Я вражений тим, як воює наша армія. Наскільки в нас потужні та сміливі українці . Дякую ЗСУ. Вражений поведінкою президента. Я не був його фанатом; на мою думку, він провадив слабку економічну політику. Але як він тримається зараз – вражає. За час війни я фактично став його фанатом.

Вражає згуртованість бізнесу. Якщо відверто, то не всі бізнесмени один одного люблять. Тому в нас так багато бізнес-асоціацій. Десять людей – це вже бізнес-асоціація. Проте сьогодні всі один одному допомагають.

Наприклад, хлопці, які йшли на фронт, хотіли сфотографуватися в Державному музеї авіації, який знаходиться біля аеропорту «Жуляни». Звернулися до нас із цим проханням. Музей нам не належить, але я хотів допомогти. Аби вирішити це питання, хотів подзвонити директору КП, але помилився та набрав бізнесмена-однофамільця, з яким не спілкувався 10 років.

Він мені через годину подзвонив і сказав, що знайшов спосіб вирішити це питання. Лише тоді я збагнув, що помилився номером.

Втрати в Херсоні, Харкові та майбутнє аеропорту «Жуляни»

Як працює команда UFuture та UNIT.Сity? Ви скорочували людей?

Ми з командою працювали перші два тижні, щоб зрозуміти, що відбувається і як працюємо далі. З 1 березня я майже всіх відпустив у відпустку за власний рахунок. Загалом зараз працює лише 20 чоловік – це топменеджмент, який відмовився від зарплати, та технічні спеціалісти, що отримують 50%. Наприклад, це старший інженер, голова відділу охорони тощо.

Я не хотів нікого обманювати або марно обнадіювати. Я теж людина і зараз не маю відповідей на багато питань. Реалії такі: ми практично не отримаємо прибутку, і я не можу гарантувати, що бізнес відновиться за один чи два місяці. Тому той, хто може знайти роботу за кордоном або в Україні, повинен це зробити. Як тільки ми почнемо заробляти, я буду повертати своїх співробітників.

Ті працівники, які опинилися в скрутних умовах, зверталися до нас, і ми їм допомагали грошима, продуктами, ліками, когось вивозили з міста. Я особисто звʼязався з кожним менеджером та спитав, кому і чим можу допомогти.

Наразі в трьох наших співробітників зруйновані домівки, ми будемо їх відновлювати або допоможемо купити нове житло.

У вас не було резервного фонду?

Я не відкладав гроші на чорний день, усе намагався інвестувати в нові проєкти та розвиток. Так працює мозок інвестора: бачить можливість для інвестицій і одразу вкладає гроші. Зараз зрозуміло, що це моя помилка, якісь гроші потрібно відкладати. Якби в мене було $20–30 млн зараз на чорний день, це дало б нам більше можливостей.

Наразі на всіх моїх рахунках $250 000, щось на гривневих рахунках проте сума теж невелика. Для розуміння: до війни зарплатний фонд моїх компаній був близько $500 000 на місяць. У нас також є кредити на $200 млн, і банки не завжди йдуть назустріч.

Я на початку війни всім подзвонив та сказав, що наразі не маю змоги платити і що після війни все віддам, навіть якщо потрібно буде продати нерухомість та машину. Більшість із розумінням поставилися до цього.

Однак банк «Авангард», який дав нам кредит на індустріальний парк у Білій Церкві, після мого посту в соціальних мережах про перевезення однієї компанії з Харкова до нашого парку, надіслав листа та попросив поновити виплати. Мовляв, якщо ми заробляємо, то повинні платити. Проте компанія з Харкова перший місяць не буде сплачувати нам ренту, а далі пів року платитиме лише 50%. Ця компанія могла спокійно виїхати до Польщі, але залишилася в Україні.

Чи підраховували ви збитки?

Три снаряди потрапило в UNIT.Сity в Харкові. У мене там надпотужний голова безпеки, він одразу віддзвонився, доповів, що всі в бомбосховищі та він уже має план, як вивозити звідти майно. Я його одразу з цією ідеєю зупинив. Ми що, будемо столи та стільці рятувати? Пропаде – так пропаде. З часом усе відновимо.

У Херсоні є сонячна електростанція, ми не маємо над нею контролю. Там теж були вибухи.

Головне – всі люди в команді цілі.

Наразі наші втрати: $15–20 млн. Це лише нерухомість та обʼєкти, загальні ще не рахували.

Чи є бізнес, який ви плануєте закрити?

Мій бізнес зменшиться вдвічі. Це стосується і прибутків, і проєктів. Я поки що не можу сказати, які проєкти поставлю на паузу, а від яких відмовлюся. Для цього потрібно провести аудит усіх активів, а зараз банально немає людей. Будемо займатися цим після війни.

Ми точно обмежимо інвестиції в Unit School of Business, яка працювала три роки та має близько 1500 випускників. Можливо, зробимо невелику безкоштовну програму, але в довоєнному форматі вона точно не працюватиме. Коли люди почнуть повертатися, то ми будемо поступово розширюватися. Але на це піде два-три роки. Те ж саме стосується школи програмування ucode IT academy.

Аеропорт «Жуляни» – гарний проєкт, у який ми інвестували $100 млн, але поки що нічого не заробили. У мене зараз немає відповіді, коли він знову запрацює, бо закрито небо. Очікуємо, що цей проєкт буде збитковим щонайменше найближчі два роки після війни.

Ключовий актив: UNIT.Сity в Києві, Харкові та Львові

Що в подальшому буде з UNIT.Сity в Харкові, ви цей актив для себе списали?

Ні. Харків – велике та дуже патріотичне місто. І якщо там буде хоч одна компанія, якій потрібен офіс, будемо працювати.

Зараз там знаходиться невелика команда, яка підтримує обʼєкт технічно та з точки зору безпеки. У мене немає обʼєктів, які навіть зараз не підтримуються командою. Зрозуміло, що людей немає там, де ведуться активні бойові дії або територія окупована російськими військами. Як-от на сонячній станції в Херсоні.

Яка зараз ситуація в київському UNIT.Сity? Чи є орендарі, які продовжують платити оренду?

Наразі повну аренду платить лише одна іноземна компанія; ще декілька – половину. Цього вистачає лише на технічну підтримку приміщень. Більшість не платять.

Розкажіть про LvivTech.City. Яка концепція проєкту?

Концепція схожа на UNIT.Сity. У мене була мрія створити в Україні свою «Кремнієву долину» та згуртувати таланти в країні. Бо сьогодні всі борються саме за таланти, а не за землі.

Цей проєкт ми почали будувати пʼять років тому, але цю ділянку в мене вкрали рейдери. Я судився за неї два роки. Будівництво першої черги зараз завершено на 95%. Це не є моїм власним проєктом, у мене є партнер. Він місцевий бізнесмен, але без його дозволу мені б не хотілося називати імʼя.

Загальний бюджет до $130 млн. Однак точно сказати важко, бо все швидко змінюється, матеріали можуть здорожчати. Ми вже інвестували $20 млн, ще $1,5 млн потрібно, щоб завершити та здати першу чергу. Думаю, що ми знайдемо ці кошти і проєкт почне працювати.

Львів називають новою IT-столицею України. Хтось уже бажає орендувати у вас приміщення?

Ми поки що здали лише один поверх у європейському коворкінгу Spaces, там будуть невеликі приміщення для різних команд. Вони можуть заїхати вже через декілька місяців.

Я думаю, що до кінця року ми здамо в оренду весь перший кластер. Будемо орієнтуватися на компанії з різних сфер, а не лише IT. Зараз уже є домовленості з клінікою та іноземним банком.

Майбутнє української нерухомості та Ocean Plaza

Які ваші прогнози щодо розвитку девелоперських проєктів в Україні? Київ стане пріоритетом для забудовників чи акцент зміститься в західні регіони?

Для того щоб відновити темпи будівництва в Києві, потрібно два роки. Це за умови, що війна завершиться через місяць. У Києві буде попит на нерухомість, бо це багатомільйонне місто. А світовий тренд – великі міста зростають. Тут краща освіта, медицина, побут. До того ж до Києва можуть переїхати люди з Херсону, Харкова, бо тут безпечніше.

Загалом сьогодні будь-яке місто в Україні може стати центром для інвестицій та будівництва. Люди їдуть туди, де бачать можливості та умови. Наприклад, під час карантину Сан-Франциско ввело суворий карантин для всіх мешканців, а Маямі навпаки послабили. За цей рік із Сан-Франциско до Маямі переїхало 300 000 людей. Люди зараз мобільні, особливо молодь.

У держави є ідея націоналізації російських активів. У цьому списку може опинитися Ocean Plaza, у вас є частка 33%. Є розуміння, що з цим проєктом буде далі?

Перед Новим роком я продав будівельний бізнес своєму партнеру Андрію Іванову. Проте формально ще залишаюся власником, бо не переоформив усі активи. Я в цьому бізнесі був 30 років та вже переріс. Тепер більше цікавлюсь інноваціями та створенням екосистем.

Разом із будівельним бізнесом я продав і ці 33% Ocean Plaza. Можливо, Андрій ще якусь частку купив, але 51% точно належать російській компанії. Якщо влада вирішить, що цей обʼєкт потрібно націоналізувати, значить, так і буде. Важливо, щоб у цьому не було виключення. Це нормально. Це вибір влади.

Як Зеленському відбудовувати країну

Який план є в Офісу президента, як допомогти бізнесу?

Я не знаю. Те, що вони роблять, гарно звучить, але фізично поки що не працює. Наприклад, ініціатива щодо кредитів для бізнесу під 0% мені подобається. Але я обійшов усі українські банки, та кредиту так і не отримав. Десь спеціалісти зайняті, десь ще немає розпоряджень. Закон прийняли, але скористатись ним неможливо.

Ми ще якось впораємося без кредиту, а от іншому бізнесу буде складно.

Що стане драйвером економіки країни після війни?

Перша точка зростання для економiки – індустріальні парки. Їх будівництво повинна на себе брати держава. Йдеться не лише про будівництво комунікацій та інфраструктури навколо парків. Держава має будувати й приміщення, заводи, щоб бізнес одразу міг працювати. Прийняти закон недостатньо, потрібні люди, які будуть його втілювати.

Раніше як було? Бізнес отримував ділянку в чистому полі, потім два роки чекав на дозвільні документи для будівництва заводу, потім ще стільки ж будував. Сьогодні ми отримуємо десятки звернень від компаній щодо переїзду до нашого парку в Білій Церкві, а в мене немає стільки приміщень.

Держава може це зробити набагато швидше. Побудувати невеликий парк, здати бізнесу приміщення в оренду за $3-4 за кв. м та через два роки повернути свої інвестиції. Бізнес за цей час створить тисячі робочих місць. Так це працює в Польщі.

Румунія вже виділяє кошти, щоб створити екосистему для релокації українського бізнесу. Ми вже повинні йти на випередження. Країні потрібні десятки індустріальних парків. Готовий разом із командою безкоштовно допомогти уряду у впровадженні цієї програми.

Друге, що потрібно зробити, – окремі програми для регіонів, які ми будемо відновлювати. Наприклад, у Харкові умови для бізнесу повинні бути втричі кращими, ніж у Києві. Це стосується як податкових пільг, так і інших програм підтримки.

Третє – потрібно змінити податкову політику. Є хибна думка, що зростання економіки залежить від податків. Зростання економіки залежить від спроможності людей купувати. Якщо ми після війни всіх обкладаємо податками, то не буде ні бізнесу, ні грошей, ні робочих місць.

Слід залишити податок на заробітну плату, НДС та акциз. Інші скасувати. Першим потрібно скасувати податок на прибуток.

Четверте – треба обмежити тиск правоохоронних органів на бізнес. Залишити, наприклад, одну податкову, а, наприклад, перевірки Генеральної прокуратури скасувати.

Ви виступали за те, щоб українські спеціалісти та бізнес залишалися в країні. Що сьогодні потрібно зробити на рівні бізнесу та держави, щоб запобігти відтоку кадрів?

Молодь залишиться в країні, лише коли в неї будуть можливості для росту та умови для розвитку. Все інше не спрацює. Наразі в нас немає інституцій, які готують підприємців. У Польщі є спеціальні бізнес-школи, а в нас нічого подібного немає.

Людям потрібно давати можливість почати власний бізнес. Наприклад, хтось хоче робити взуття, держава має забезпечити людину необхідними умовами та матеріалами.

Хтось хоче робити олівці чи паперовий посуд. У Китаї є досить дешеві верстати для цього. Держава також може купити їх для підприємців. Так, деякі люди можуть не впоратися, але будуть ті, які побудують свій бізнес і створять нові робочі місця. В Польщі таких програм досить багато, не потрібно нічого вигадувати, треба брати та імплементувати.

Зрештою, кожен великий бізнесмен колись починав із чогось малого. Ніхто не збудував бізнес одразу.

Матеріали по темі