ЄС захопив творів мистецтва, яхт і приватної власності росіян майже на $7 млрд, США затримали морських і повітряних суден приблизно на $1 млрд. Якщо додати до цього заблоковані валютні резерви Центрального банку Росії, то вийде майже $400 млрд. Багатьом важко втриматися від ідеї конфіскувати російські активи, продати їх, а вилучені кошти спрямувати в Україну на компенсації для жертв путінської агресії. Але як пише видання Economist, є дві великі перешкоди: як заморозити і як конфіскувати ці активи. Forbes переклав матеріал і вибрав головні тези
Чому складно заморозити російські активи
Валютні резерви Центрального банку здаються простою і зрозумілою ціллю. Більше половини російських резервів зберігається на Заході і вони потрапили під санкції. Технічно вони не заморожені: транзакції із Центральним банком заборонені, але юридично ці резерви не заблоковані.
Союзники України можуть зробити цей крок, як це зробила Америка із резервами центрального банку Афганістану минулого року після того, як «Талібан» увійшов у Кабул, говорить Адам Сміт з юридичної фірми Gibson Dunn.
А от із приватними активами все складніше. Іноземні прямі інвестиції Росії у акції налічують $500 млрд. Важко виявити розташування інвестицій: в документах часто зазначається Кіпр, але це, як правило, проміжна зупинка. Тому зусилля спрямували на індивідуальних власників.
За оцінками Андерса Ослунда, колишнього радника російського і українського урядів, російські громадяни тримають за кордоном активів на близько $400 млрд. Але, каже він, лише $50 млрд з них були заморожені.
Причина – потрапивши під санкції після анексії Росією Криму у 2014-му, найбільш винахідливі олігархи тепер ховають свої іноземні активи за 20-30 шарами підставних компаній. Деякі фізичні активи пересунули до більш дружніх країн. Так, понад 100 російських приватних літаків приземлилися в Дубаї впродовж кількох тижнів після вторгнення.
Санкції накладають уряди, а виконувати їх повинні приватні фірми – від банків до портів, – які обслуговують багатіїв. Не всі з них можуть розібратися із трюками, до яких вдаються російські магнати. Ті ж, хто заморожує активи, також повинні підтримувати їх у належному стані, а на це йдуть додаткові ресурси. За нерухомістю треба наглядати, а обслуговування яхти обходиться щороку у 10% від її вартості.
Чому складно конфіскувати російські активи
У Західних державах конфіскація іноземної власності на підставі національності чи політичних поглядів є незаконною. Коли йдеться про приватних власників, типова умова для конфіскації – обвинувальний вирок, але не за будь-який злочин, а лише за той, який передбачає конфіскацію майна. Активи під конфіскацію повинні бути або визнані інструментом злочину, або повʼязані із коштами, які заробили з відповідної злочинної діяльності.
Західні лідери натомість почали працювати над розширенням злочинів, які передбачають конфіскацію. У квітні адміністрація Байдена представила законопроєкт, який додасть санкції і ухиляння від експортного контролю до злочинів, які караються за «Законом Ріко». Цей закон прийняли у 1970-му для боротьби із мафією, щоб злочинні здобутки кримінальних груп можна було конфісковувати.
25 травня Європейська комісія представила плани того, як зробити так, щоб країнам-членам було простіше конфісковувати активи, які належать особам, підозрюваним у порушенні санкцій. Деякі країни також остерігатимуться конфіскації: Німеччині треба буде змінити конституцію, яка гарантує приватну власність; Кіпр і Мальта, які є транзитними хабами для російських грошей, навряд підтримають конфіскацію.
А для конфіскації державних активів західним урядам треба буде визнати Росію ворожою силою або закликати до зміни режиму. Останнього вони наразі уникають як вогню. Як правило, доктрина «державного імунітету», яку прийняла ООН, захищає іноземні держави від місцевого судового переслідування. Але деякі закони, наприклад у Америці, дозволяють уряду у певних випадках конфіскувати активи іноземних держав без судового розгляду.
У 2001-му до цього закону додали один виняток, який дозволяє конфіскацію активів країн, із якими Америка має «збройні конфлікти». Сьогодні ж Америка усіма можливими способами наголошує на тому, що поставки зброї Україні не означають, що США задіяні у збройному конфлікті із Росією.
Також виконавча гілка влади США може передати контроль над певними активами іноземних держав, у яких Штати не визнають легітимність уряду. Наприклад, у 2019-му США конфіскували венесуельські активи після того, як вона визнала Хуана Гуайдо президентом Венесуели.
А от ЄС навіть не обговорює питання державних активів. Згадки про них явно відсутні у пропозиціях ЄС.
Санкційний креатив
На зустрічі «Великої сімки» у травні Америка запропонувала накласти мито на російську нафту, а зібрані на цьому гроші надсилати Україні. Але досягнути згоди з цього приводу навіть у ЄС буде вкрай непростим завданням.
Ще одна схема – це надсилати платежі за російську нафту на рахунки ескроу в міжнародних банках, як це сталося із платою за іранську нафту у 2010-х. Зібрана сума, близько $100 млрд, стала доступною Ірану після зняття санкцій у 2016-му; цього разу Захід може вимагати, щоб частина цієї суми пішла Україні.
Немає жодних гарантій того, що Росія просто не припинить продавати Заходу нафту. А для того, щоб навʼязати такі заходи іншим країнам, «державі-порушнику» треба пригрозити санкціями, а наразі Захід цього уникає.
Пастки російської конфіскації
Для конфіскації російських активів під час війни треба буде уникнути однієї із трьох пасток.
- Якщо Західні країни не хочуть скасувати захист, який вони пропонують іноземним особам і державам, то їм доведеться на роки завʼязнути у судових тяганинах.
- Якщо ж вони вирішать скасувати цей захист, то можуть поставити під загрозу довіру, на якій ґрунтуються їхні економіки і суспільства.
- А більш креативні ідеї можуть призвести до помсти з боку Росії і гніву решти світу.
Це не означає, що скарби Росії назавжди залишаться недоторканними. Більшість репарацій узгоджують одразу після завершення війни, часто за умови розмороження активів.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
