Малоймовірно, що заморожені активи Росії та російських олігархів без додаткових умов передадуть Україні. Їх можуть використати також для виплат за боргами РФ, для підтримки «російського громадянського суспільства», а частину передати жертвам війни у Сирії, вважає юрист Іван Городиський
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
На початку року уряд Кувейту отримав близько $630 млн на свій рахунок. Ці кошти були отримані не як оплата за нафту, частка якої в експорті невеликої держави становить близько 90%. Гроші були виплачені Компенсаційною комісією ООН – допоміжним органом Ради Безпеки, створеним у 1991 році після Першої війни в Затоці, за збитки, які отримав Кувейт через агресію Іраку.
Відшкодування Кувейту стало найбільшим випадком компенсації за воєнні збитки після завершення Другої світової війни. Компенсаційна комісія отримала близько 1,5 млн заявок від потерпілих на загальну суму майже $350 млрд. З них було задоволено і виплачено відшкодування в розмірі $52 млрд. Висновки з нього можуть стати корисними для відшкодування збитків Україні.
Загальною є думка, що фінансовою базою для відшкодування стануть заморожені активи Російської Федерації та осіб, наближених до путінського режиму. Західні уряди вже арештували золотовалютні резерви Центробанку Росії на $415 млрд, говорять в Мінекономіки.
Однак очікування, що ці кошти та активи будуть без додаткових умов передані Україні є надто оптимістичними: нас очікує складний і довгий шлях. Ключовою причиною цього є глобальний характер ситуації навколо Росії.
Крім Кувейту як моделі майбутнього механізму відшкодування збитків Україні часто наводять кейс Ірану. Там був створений американо-іранський трибунал для врегулювання претензій між громадянами та урядами США та Ірану. Або ж недавню ситуацію, коли американський уряд заморозив активи Афганістану після приходу до влади талібів і розглядає їх як джерело фінансування афганського громадянського суспільства.
Ці випадки є двосторонніми: держави, які мають компенсувати збитки, йдуть на співпрацю у той чи інший спосіб, що у випадку Росії видається неможливим. До того ж російські активи контролюються різними державами.
Тому питання відшкодування Україні та українцям збитків стає багатостороннім і буде вирішуватися за участі держав, які контролюють найбільші активи РФ.
Вид на зруйнований житловий будинок 5 квітня 2022 року в Бородянці, Україна. Відступ росіян з Бородянки та інших міст під Києвом показав масштаби руйнувань після невдалої спроби захопити столицю.
Що це значить для України
З позитивного: будуть створені механізми, які передбачатимуть можливість відшкодування для багатьох потерпілих (громадян, бізнесу, держави) за великим переліком збитків – від шкоди довкіллю до фізичних каліцтв і моральних страждань. Це суттєво розширить перелік цілей компенсації та її бенефіціарів.
Українці справедливо вважають, що після завершення війни світ повинен допомогти максимально швидко відновити національну економіку та відшкодувати збитки. Однак емоційні аргументи непріоритетні для світу realpolitik.
Російські активи можуть бути використані в багатьох напрямках:
- для виплат зовнішнім кредиторам РФ. Це вже відбувається, зокрема, у межах генеральної ліцензії OFAC №9A, яка дозволяє як виняток використання російських активів для погашення боргів перед кредиторами зі США. В подальшому ця практика може бути розширена;
- для підтримки і відновлення української економіки як джерело фінансування Плану Маршалла;
- для безпосереднього відшкодування Україні та українцям;
- для відшкодування іншим потерпілим від дій путінського режиму. Наприклад, експерти Atlantic Council уже пропонують поширити компенсації на жертв російських військових злочинів у Сирії. У міжнародних судах тривають процеси, проте сирійці стикаються з перешкодами в отриманні репарацій через спротив Росії;
- для підтримки «російського громадянського суспільства» у РФ та за кордоном, за прикладом заморожених активів уряду Афганістану. Там обговорюється використання грошей уряду для підтримки громадян Афганістану, потерпілих від талібів, та неурядових організацій, які працюють із ними.
Такий підхід будуть активно критикувати в Україні, лунатиме багато емоційних політичних заяв. Але Україні варто визнати глобальний характер питання компенсацій Росії і не критикувати, а взяти лідерство в цій сфері.
Критично важливо для нашої зовнішньої політики розробити і лобіювати таку інституційну модель відшкодування, яка б враховувала інтереси України та, одночасно, брала до уваги питання глобальної відповідальності Росії.
Це може гарантувати незворотність фінансування компенсації для України тими російськими активами і коштами, які заморожені за кордоном.
Зараз ніхто не гарантує, що активи не будуть повернуті під контроль Росії. Вони можуть стати розмінною картою в майбутніх переговорах та домовленостях між Росією та країнами G7, ЄС та ін. Чи будуть такі домовленості раціональними – питання риторичне, але такий ризик є.
Досвід Кувейту показує, наскільки довгим і складним є процес відшкодування збитків, заподіяних збройним конфліктом. А у випадку України він є ще й глобальним.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
