Енергетична криза продовжує свої руйнівні походжання Європою. Цього разу під її прицілом металургійна промисловість, а саме виробництво алюмінію. Bloomberg розглянув поточну ситуацію в індустрії. Forbes вибрав головне з матеріалу.
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
В алюмінієвій промисловості не так і легко наважитися закрити плавильню. Щойно електроенергію відключають і чани охолоджуються до кімнатної температури, може знадобитися не один місяць і десятки мільйонів доларів, аби вони знову запрацювали.
Але величезний завод Norsk Hydro ASA у Словаччині саме це і збирається зробити цього місяця. І він такий не один: європейське виробництво впало до найнижчих рівнів з 1970-х, а знавці індустрії говорять, що енергетична криза загрожує всій алюмінієвій індустрії.
Вся справа в тому, як алюміній виробляється. Сировину для алюмінію розігрівають до рідкого стану, а потім через чан із отриманою рідиною пропускають електричний потік. Для виготовлення 1 т алюмінію треба близько 15 МВт·год електроенергії – цієї кількості достатньо для живлення пʼяти осель у Німеччині протягом року.
Деякі заводи захищені урядовими субсидіями, довготерміновими угодами на постачання електрики або власною відновлюваною енергією, а от на решту чекає невідоме майбутнє.
Коли виробництво алюмінію падає, сотням європейських виробників літаків, зброї, транспорту та обладнання доводиться покладатися на імпорт, а він теж може здорожчати. Дехто також намагається уникати алюмінію з Росії, яка завжди багато постачала його до Європи.
Енергозалежність
Порівняння витрат електроенергії на виробництво міді, сталі, цинку й алюмінію. Фото BLOOMBERG FINANCE LP
Представники індустрії кажуть, що для виживання їм необхідна підтримка уряду. Але будь-які заходи буде важко виправдати в час, коли споживчі ціни на енергію злітають до небес, а загроза відключень і введення норм на використання енергоресурсів стають дедалі реальнішими.
Такі проблеми спіткали не лише алюмінієву промисловість Європи: по всьому континенту виробники добрив, цементні, сталеливарні і цинкові заводи теж змушені закриватися замість того, щоб сплачувати непомірні рахунки за газ та електрику.
Найбільше хвилює те, що такі закриття можуть не бути лише тимчасовим заходом цієї зими. Ціни на енергію у 2024-му і 2025-му теж зросли, що загрожує існуванню багатьох індустрій.
За словами гендиректора алюмінієвого заводу Slovalco Мілана Весли, з останніми ринковими цінами його заводу енергія обійдеться у майже €2 млрд. Завод вирішили закрити.
Організація European Aluminium, яка представляє найбільших виробників та обробників алюмінію в регіоні, каже, що це реальна екзистенційна криза. З нею треба щось швидко робити, доки не стало запізно.
Виробництво міді на металургійному заводі KGHM Polska Miedz SA. Фото Getty Images
Поточна ситуація для промисловців різних галузей як ніколи неприємна: мито на імпорт, якого добивалися і добилися європейські виробники, плюс зростання цін на енергоресурси змушують європейських промисловців робити велику націнку на свої товари. Це неабияк бʼє по конкурентоздатності Європи на світовому ринку.
Іншим виробникам, наприклад цинку і міді, теж важко, але саме велика енергозатратність алюмінієвої індустрії робить сектор особливо нерентабельним.
У Німеччині енергія, необхідна для виробництва 1 т алюмінію, на спотовому ринку обійшлася приблизно у $4200 цієї пʼятниці – минулого місяця це було б понад $10 000. У пʼятницю на Лондонській біржі металів ціна фʼючерсів становила $2300 за 1 т алюмінію. Це означає, що взимку скорочення виробництва навряд чи вдасться оминути.
BLOOMBERG FINANCE LP
За оцінками Wood Mackenzie, Європа вже втратила виробничі потужності, які щороку давали близько 1 млн т алюмінію, а приблизно 25% з них можуть ніколи не повернутися до роботи. Виробничі потужності, що приносять ще 500 000 т, «дуже вразливі» і можуть закритися.
Скорочення не мали позитивного впливу на ціну на алюміній, яка зі свого піку у березні впала на більш як 40%. Трейдери готуються до ще більшого падіння ціни.
Хоч втрати виробництва в Європі становлять близько 1,5% світових запасів, вони все ж таки змусять європейців дедалі більше покладатися на імпорт, а це дорожче і менш екологічно (залишає більший вуглецевий слід).
Європейські виробники вже платять немалі гроші за доставку алюмінію до місцевих портів, а більше зростання цін зробить їх ще менш конкурентоспроможними порівняно з азійськими й американськими виробниками.
Імпорт алюмінію в Європу. Фото BLOOMBERG FINANCE LP
Важко й тим виробникам, які використовують алюміній для виготовлення різноманітної продукції – від автомобілів до пакування для харчів.
Для своїх процесів вони використовують велику кількість газу, тому багато з них покривають високі витрати на енергію за рахунок додаткових стягнень, які прописують у контрактах.
За словами старшого партнера в McKinsey & Co, у компаній, які закуповують алюміній для своєї продукції, рахунки за енергію зросли у 10 разів і «вони не зможуть повністю перекрити таке зростання так, щоб це не позначилося на попиті чи не призвело до імпортозаміщення».
«Якщо ми не хочемо знищити алюмінієву промисловість Європи, треба щось робити, – каже гендиректор Slovalco. – Якщо Європа вважає алюміній стратегічним металом, то алюмінієвим заводам потрібна гарантована ціна на електроенергію».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
