Війна прискорить перехід держав від нафтових держав до тих, які розбагатіють на електриці, про це пише в своєму матеріалі Economist
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Енергетичні ресурси і біржові товари лежать в основі темного режиму Володимира Путіна, а також загрози, яку він несе світу. Два десятиліття експорту нафти і газу на загальну суму чотири трильйони доларів спонсорували танки, автомати і «Гради», які тепер вбивають українців.
Заробітки на природних ресурсах породили російську еліту, яка створила офшорний архіпелаг із яхтами, нічними клубами і карибськими підставними компаніями, придушила опозицію і заохочувала путінську манію величі.
Так як Росія постачає 10-25% світового експорту нафти, газу і вугілля, багато країн, особливо європейських, вразливі до шантажу на цьому підґрунті. Для них війна в Україні стала шоком, який підкреслив нагальність потреби створення енергетичної системи, яка більше залежить від сонця, вітру та ядерних реакторів, ніж від нафтових вишок і бурових установок. Але не обманюйтесь думкою про те, що ця нова ера допоможе легко оминути енергетичну кризу та тиранів.
Геополітика допоможе зеленій енергетиці
Тижні хаосу на енергетичних ринках починають шкодити споживачам. Вперше ціни на бензин в Лос-Анджелесі перевищили $6 за галон (3,785 л). Коли санкції проти Росії почнуть діяти, трейдери прогнозують, що в Європі буде спостерігатися брак дизелю.
В разі відключення російських поставок, Німеччина готується вводити норми на використання газу. В Азії імпортери нафти готуються до удару по платіжним балансам. На тісному ринку важко оговтатися від криз.
Цього тижня після пошкодження трубопроводу з Центральної Азії до Чорного моря через шторм, а також після нападу хуситських повстанців, яких підтримує Іран, на енергетичні обʼєкти Саудівської Аравії, ціни на нафту виросли до $122 за барель.
Миттєва реакція урядів у всьому світі – це почати шукати більше викопного палива, хай яким шкідливим для довкілля або принизливим для їхньої гордості це не було. За сприяння Заходу Saudi Aramco, найбільша у світі нафтова компанія, збільшує інвестиції до $40–50 млрд на рік.
Адміністрація Байдена навіть зустрілася із венесуельським диктатором Ніколасом Мадуро, щоб, певно, отримати більше нафти від держави, яка у 2005-му постачала 4% світового експорту чорного золота.
Енергетичний перехід зруйнує економіки одних країн і сформує нову залежність для інших.
Питання на перспективу, яке цікавить багатьох: як швидко вони можуть відмовитися повністю від викопного палива? Енергетична стратегія ЄС, про яку оголосили цього місяця, планує отримати незалежність від Росії до 2030-го, частково завдяки новим постачальникам газу, але також завдяки збільшенню уваги до відновлювальних ресурсів.
Коли недоліки партнерства з Росією стали очевидними, ядерна енергія знову повернулася в моду. Франція планує побудувати шість нових атомних станцій і прагне «повної енергетичної незалежності». 21-го березня Британія повідомила, що «із небаченою швидкістю» побудує нове покоління реакторів.
Нова енергетична система, яка продукуватиме менше вуглецю, також обіцяє вихід з гри із деспотами заради енергетичних ресурсів.
І хоч геополітичні події прискорять енергетичний перехід, до якого давно підштовхують кліматичні зміни, він буде не з легких. Перехід зруйнує економіки одних країн і сформує нову залежність для інших.
Для оцінки такого переходу ми створили симуляцію витрат на «кошик» з десяти природних ресурсів, серед яких нафта і вугілля, а також метали, що використовують у виробництві електроенергії та електрифікації промисловості і транспорту.
Коли світ почне позбуватися вуглецю, витрати на такий кошик впадуть з 5,8% ВВП до 3,4% до 2040 року. Але наша симуляція показує, що понад половина цих витрат підуть автократичним режимам, серед яких нові так звані «електродержави», що надають екологічні метали, такі як мідь і літій. На топ-10 країн припадатиме понад 75% ринків усіх наших мінералів, а це означає, що виробництво буде концентрованим, а це небезпечно.
Тому виділяються дві проблеми.
По-перше, геополітика зменшення нафтової промисловості несе за собою важкі наслідки. Якщо Західні компанії виходять з індустрії з екологічних причин і у відповідь на високі ціни, ринкова частка ОПЕК плюс Росії виросте з 45% до 57% до 2040-го, що зробить їх ще більш впливовими.
Виробників дорожчої нафти, таких як Ангола й Азербайджан, посунуть з ринку. На світовій мапі буде повно раніше нафтових країн у стані кризи.
По-друге, у молодих електрокраїн буде своя боротьба із прокляттям багатства ресурсів. Витрати на екологічні метали будуть рости впродовж наступних двох десятиліть поки йтиме розбудова електричної інфраструктури. До 2040-го загальні витрати можуть перевищити $1 трлн.
Деякі країни, як-то Австралія, готові до такого розвитку подій. Більш вразливі країни, як от Конго, Гвінея і Монголія, не зможуть похвалитися тим самим. Потоки готівки можуть похитнути економіку і сприяти нещастям всередині країн. Питання викопних ресурсів було причиною розбрату на останніх виборах в Чилі і Перу.
Світові видобувні компанії нервують через те, що про їхнє право власності забудуть. Через це брак інвестицій вже спричинив підвищення цін на кошик екологічних металів на 64% минулого року. Всю цю ситуацію ускладнює Китай, який полює на ті самі ресурси, але не цурається поганих урядів.
Як і у випадку з усіма біржовими товарами, високі ціни зрештою спровокують реакцію ринку. Обмеження постачань підштовхує компанії до переробки та інновацій. Виникають нові види невеликих ядерних реакторів.
Tesla, яка використовує мінерали під час виробництва своїх електромобілів, розробляє новий дизайн батареї. Вона також уклала нову угоду на постачання із Новою Каледонією, тихоокеанська територія із населенням у 277 000, про яку ви ще не раз почуєте, бо на ній зосереджена десята частина світових запасів нікелю.
А цього тижня Barrick, канадська компанія, зробила глибокий вдих і погодилася на розробку мідних копалень у Пакистані, яка може принести до $10 млрд.
Перехід до зони високої напруги
І хоч ринок відреагує, урядам теж треба подвоїти свої зусилля. Так як енергетична незалежність рідко можлива, варто прагнути до диверсифікації. Це означає пошук нових партнерів. 20-го березня Німеччина почала перемовини із Катаром про газ.
Пожвавлення вироблення ядерної енергії у світі може бути особливо вдалим варіантом, не в останню чергу через те, що вона звільняє всіх від потреби покладатися на технології Китаю і Росії.
Уряди повинні стати каталізаторами інвестицій у видобувну індустрію.
Компанії не повинні бути безкарні, коли йдеться про підриви священних печер чи небезпечні для робітників умови роботи, але перехід вимагатиме більше видобувних проєктів в країнах з високим ризиком, де постраждає місцева екологія. Уряди в багатих країнах повинні визнавати такі компроміси тих держав, де будуть реалізовуватися такі проєкти.
Наостанок, уряди заможних країн повинні допомагати електродержавам, наприклад, зі створенням зразка угод для чесного розподілу доходів і відкриттям суверенних фондів для примноження нових багатств електродержав.
Створення чистішої і безпечнішої енергетичної системи – це масштабне, ризиковане і важке завдання. Та кожного разу, коли ваша рішучість починає хитатися, спитайте себе: ви дійсно і далі хочете покладатися на путінську Росію?
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
