Віктор Медведчук, який з 12 квітня знаходиться під вартою СБУ, дав перші свідчення. Він звинуватив п'ятого президента України Петра Порошенка в створенні незаконної схеми закупівлі вугілля в ОРДЛО, а також придбанні української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок» за $23 млн. Жодних документів чи інших доказів, які б підтверджували слова Медведчука, СБУ не публікує. Наскільки обґрунтовані заяви Медведчука, Forbes запитав у сучасників тих подій.
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
Справа труби
«Трубою я почав займатися на прохання Порошенка. У 2016 році Порошенко звернувся до мене з проханням, враховуючи мої контакти з керівництвом Російської Федерації, про придбання труби», – каже Медведчук.
Медведчук почав перемовини з Миколою Токарєвим, керівником російської «Транснефти», у власності якої знаходилася українська частина дизельпровода, ще в лютому 2015 року. Про це свідчать оприлюднені Bihus.Info записи телефонних розмов Медведчука.
На той час рішенням Рівненського апеляційного господарського суду від 2014 року трубопровід було повернено в державну власність.
Що таке «Труба Медведчука»
(натисніть «Читати більше»)
Магістральний нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрямок», по якому йшло постачання дизельного палива з Росії та Білорусі до України, а також транзитом до Угорщини. В 2016–2020 роках він прокачував від 0,6 млн до 2 млн т дизелю, забепечуючи 10–40% всього імпорту цього палива.
«Самара – Західний напрямок» було збудовано за часів СРСР, після проголошення незалежності України він мав перейти у власність держави на підставі правонаступництва. Водночас дочірня компанія російської «Транснафтопродукт» не передала зазначений трубопровід у власність України. 2011 року Господарський суд Рівненської області визнав право власності на частину нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок», що проходить територією України, за Україною, а Апеляційний та Вищий господарський суд у 2014–2015 роках рішення підтвердили.
Згодом, 2015 року, Господарський суд Рівненської області ці рішення скасував нібито за нововиявленими обставинами. 2017 року той же Господарський суд Рівненської області визнав право власності на частину нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок» за «Прикарпатзахідтранс», що є дочірнім підприємством «Транснафтопродукт».
«Щоб «Транснефть» могла продати цю трубу, потрібно було, щоб «Транснефть» знову нею володіла. Тут Порошенко вирішує всі адміністративні питання. Суди, прокуратура, АМКУ, ФДМ – всі вони приймали рішення, необхідні для особистих інтересів президента», – каже Медведчук.
17 березня 2015 року Вищий господарський суд підтвердив рішення апеляційного суду про націоналізацію трубопроводу. В квітні 2015-го суд Рівненської області розпочав перегляд цієї справи і врешті в 2018 році рішення про націоналізацію труби було скасовано. В 2016-му трубопровід у «Транснефті» купила швейцарська компанія International Trading Partners, власником якої є громадянин Німеччини Анатолій Шефер, якого BIHUS info пов’язує з Медведчуком. Пізніше він продав 51% цього трубопроводу «Мінському нафтобітумному заводу», який належить білоруському бізнесмену Миколі Воробʼю.
В оприлюднених аудіозаписах Медведчук часто посилається на «головного», який був зацікавлений і сприяв цьому процесу. Журналісти Bihus.Info припускають, що «головним» може бути тодішній президент України Петро Порошенко.
Таких рішень суди не могли виносити без згоди керівництва країни, каже Юрій Продан, міністр енергетики в 2007–2010, 2014-му роках. «Всім відомо, який вплив у ті часи мав президент і вся верхівка на рішення суддів», – розмірковує він.
Доказів, що Порошенко чи хтось із його оточення віддав розпорядження суддям, ніхто не наводив.
Хто такий Юрій Продан
(натисніть «Читати більше»)
Продан двічі був міністром енергетики. З грудня 2007-го по березень 2010 року він обіймав цю посаду в коаліційному уряді Юлії Тимошенко. З 27 лютого по 2 грудня 2014 року – в уряді Арсенія Яценюка за квотою партії «Народний фронт». У новому коаліційному уряді Продана замінили на Володимира Демчишина, який працював в інвесткомпанії ICU, яку заснувала Валерія Гонтарева. ICU співпрацювала з компаніями Петра Порошенка.
Генеральна прокуратура допитувала Юрія Продана як свідка у справі про південноафриканське вугілля. Про цю справу читайте нижче.
Свої слова Медведчук підкріплює тим, що прокачування дизеля трубою припинилося в травні 2019 року, тобто після закінчення президентських повноважень Порошенка. «Це свідчить, що саме він контролював трубу», – каже Медведчук.
Але це не так. Росія припинила прокачувати дизель трубопроводом з 1 серпня 2019 року через введення урядом 17 липня спецмита на імпорт дизпалива з РФ трубопровідним транспортом у розмірі 3,75% від митної вартості товару.
Вже з грудня 2019 року поставки дизпалива по трубопроводу відновились. Остаточно трубопровід зупинився після його націоналізації рішенням РНБО у лютому 2021 року. В 2020 році через цей трубопровід було завезено 660 000 т пального, тобто 10,5% всього імпорту.
«Порошенко витратив на купівлю труби $23 млн. Гроші виводили через фіктивні договори. Ці питання контролював МакарПасенюк. З травня 2018-го по травень 2019 року труба заробила $41–42 млн», – каже Медведчук.
Пасенюк заперечив свою причетність до цієї справи. Єдина угода, за його словами, над якою він працював для Петра Порошенка за часи його президентства, – спільний із Rothschild мандат на продаж Roshen із подальшою передачею Roshen в управління Rothschild Trust у 2016 році.
«Непідтверджені жодним чином згадки імені пана Пасенюка в контексті будь-яких інших угод, які пов’язують із паном Порошенком за часи його президентства, окрім угоди з Roshen, вважаємо нічим іншим, як побічним збитком цілеспрямованої наклепницької кампанії», – повідомили в пресслужбі групи ICU.
Forbes також звернувся за коментарем до Порошенка, але його прессекретар Святослав Цеголко тільки надіслав посилання на заяву партії «Європейська солідарність», в якій заяви Медведчука називають «інформаційною диверсією в інтересах країни-агресора».
Вугільна справа
«Наприкінці 2014-го – на початку 2015 року в Україні було побудовано систему закупівлі вугілля у «ЛДНР». У цьому було задіяно всю верхівку держапарату», – каже Медведчук. За його словами, вугілля з цих територій йшло до Росії, а потім потрапляло до України. При цьому за кожну тонну вугілля з Донбасу Україна мала купувати дві тонни російського вугілля.
У 2014 році Україна опинилася в скрутному становищі. Половина українських ТЕС були заточені на антрацитове вугілля, яке видобувається на непідконтрольній частині Донбасу. Щоб перевести ці станції на газове вугілля, яке видобувається на підконтрольній частині України, знадобилось більше трьох років, каже Михайло Гончар, президент Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI».
Крім того, Росія у 2014 році припинила постачання газу в Україну. Така ситуація загрожувала віяловим відключенням електроенергії в країні. Уряд почав шукати альтернативу, й у серпні 2014 року державне підприємство «Укрінтеренерго» уклало угоду з англійською Steel Mont Trading на постачання південно-африканського вугілля. Були укладені контракти на поставку 1 млн т вугілля, але було поставлено тільки близько 500 000 т, каже Продан.
У листопаді 2014 року Генеральна прокуратура звинуватила керівництво держкомпанії в тому, що погане за якістю вугілля купується за завищеними цінами та не горить на українських станціях. Це сталося після того, як президент Петро Порошенко на одному із засідань РНБО дав усне доручення зʼясувати обґрунтованість цін на африканське вугілля та його якість.
За словами Медведчука, влада навмисно перешкоджала імпорту вугілля з Південної Африки, щоб у вугілля з ОРДЛО не було альтернативи. «Дійшло до арешту керівника «Укрінтеренерго» Володимира Зіневича з однією метою – необхідно було припинити постачання південноафриканського вугілля», – каже він.
Зіневич в інтервʼю «Українській правді» у 2015 році розповів, що знайти за кордоном в короткі терміни і в необхідних обʼємах вугілля для України було майже неможливо. «У світі практично ніхто не використовує такий тип вугілля для електроенергетики», – говорить він. Зіневич вважав, що Порошенка хтось переконав, що в угоді з імпортом південно-африканського вугілля є корупційна складова. «Прізвища я називати не хочу, але все те, що писали в ЗМІ з приводу посередників, які претендують на постачання, здебільшого правда», – казав він.
У 2016 році справу про закупівлю південно-африканського вугілля закрили.
«Народний депутат Ігор Кононенко, наближений до президента, запропонував кандидатуру [Сергія] Кузяри, щоб організувати схему закупки і постачання вугілля [з ОРДЛО] в Україну», – каже Медведчук.
Кузяра не заперечує, що займався постачанням вугілля з непідконтрольних територій, але запевняє, що все робив у рамках закону. «На кожному суді я запитував прокурорів: які мої дії розцінюються як порушення закону? Відповіді ніхто не дає», – говорить він в інтервʼю «Українській правді» на початку цього року.
За словами Кузяри, у справі фігурують кілька контрактів. Один із них стосується постачання вугілля з ПАР. За версією слідчих, Порошенко змусив відмовитися від цих постачань, чим створив залежність від Росії, «ЛНР» та «ДНР». Два інші контракти стосуються договорів «Центренерго» з Шахтою імені Кисельова у Донецькій області та «Луганськвугіллям».
Порошенко в 2014 році не приховував планів закупівлі вугілля в ОРДЛО, але тільки за умови, що видобувні підприємства будуть перереєстровані на підконтрольній Україні території. Шахта імені Кисельова та шахти ДП «Луганськвугілля» пройшли перереєстрацію в Україні.
Україна продовжувала торгівлю з тимчасово окупованими територіями протягом 2014–2017 років, поки в березні 2017-го РНБО не прийняла рішення щодо припинення транспортного сполучення між Україною та ОРДЛО.
Медведчук стверджує, що гроші за вугілля в ОРДЛО йшли готівкою, що створювало корупційні ризики. Перед тодішньою очільницею НБУ Валерією Гонтаревою було поставлено завдання: забезпечити безготівкову оплату цих постачань, і вона взялася за реалізацію цього завдання, каже Медведчук. «Але чомусь за кілька днів вона відмовилася відкрити рахунки для безготівкових розрахунків на території «ЛДНР», – каже Медведчук.
Гонтарева каже, що жодних спеціальних завдань ніхто НБУ не ставив. «Ми працювали над системою виплати пенсій та допомоги на непідконтрольних територіях за завданням Кабміну та парламенту, – каже вона. – Ми закрили всі банки та зупинили всі розрахунки на непідконтрольних територіях. Домисли Медведчука про участь НБУ позбавлені будь-якого сенсу».
Продан підтверджує, що вугілля купували за готівку. «Яким ще чином можна було доставити гроші на територію, коли там не було наших рахунків? – каже він. – Тому я ніколи не розумів, як можна постачати туди гроші, тому що невідомо, кому вони попадуть: чи справді шахтарям, чи комусь іншому».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
