Перемагає Україна чи ні? Розповідає військовий експерт Юрій Бутусов

Як справи в Харкові?

У Харкові залізна оборона. Противник боїться вступати в контактні бої, навіть боїться підходити до наших оборонних позицій.

Смішно читати російські Telegram-канали про те, що вони нібито контролюють якісь передмістя Харкова. Це повний фейк.

Противник боїться як ближнього контакту з нашими військами, так і взагалі виходити на лінію бойового зіткнення. До них артилерією важко добити, вони петляють як зайці, щоб, не дай боже, не зближуватися з українськими підрозділами. У нас тут абсолютна перевага у наземних бойових діях.

Незважаючи на те, що у них більше техніки, наша армія демонструє на голову більш високу боєздатність. Перевершує в силах, у кількості людей. Можна взагалі за Харків не перейматися.

Єдине, що викликає занепокоєння і потребує вирішення, – у повітрі переважає авіація супротивника. Необхідно посилити ППО, щоб не дозволяти ворожій авіації так нахабно діяти.

А що з областю?

Противник зазнав тяжких втрат на всіх напрямках. При вогневому контакті з ЗСУ вони часто розбігаються. Сьогодні, 2 березня, здався в полон черговий російський військовослужбовець, уже зі складу елітної Таманської другої танкової дивізії.

Вони просто не витримують цієї напруги, вони просто не готові, не мають досвіду, мотивації. Тому ключові населені пункти, вузлові, як Харків, міцно утримуються українськими військами. Жодних ризиків втрати немає.

На низці напрямків Сумської та Харківської областей вони ще крутяться. Крутяться на тих напрямках, де немає великих частин збройних сил України. Туди заходять та показують, що вони там є.

Чи є загроза? Звичайно є. Але щойно противник захоче там діяти, він отримає серйозну відсіч. Тому, якщо ми говоримо загалом про обстановку на півночі навколо Харкова, то для нас вона сприятлива.

У міських умовах безглуздо використовувати танки. Навіщо тоді РФ стільки танків для захоплення міст?

Це стереотип. Танк – ключовий вогневий засіб на полі бою. Тому він потрібний скрізь: і в полі, і в місті.

Ми знаємо їхній план, оскільки нашим військам вдалося захопити оперативні плани російського командування. Противник припускав оточення міст, щоб відсікти від лінії постачання війська.

Відсікти від надходження резервів, а головне – від логістики. Від постачання, наприклад, палива, боєприпасів. Тобто план був саме на це розрахований. Але він провалився.

Де він провалився? Очевидно, у Харкові, але ж Суми вони заблокували.

Вони є в районі Сум. Але місто не заблоковане. У Сумах кількість людей, які пішли до тероборони та стоять у черзі за зброєю, набагато більша, ніж штатних посад. Тож нехай вони спробують щось зробити.

Вони ці блокування роблять у певних точках. Але для щільних блокад вони не мають сил. Вже немає сил і на штурм. На штурм йдуть від безвиході, бо в них провалилася операція по оточенню. Штурмом вони просто показують, що вони є. Не знаю кому, напевно, своєму начальству.

Це все виглядає як війна у Чечні. Але якщо чеченців було вдесятеро менше за російські війська, то нас навпаки в кілька разів більше, ніж російських військ. І в нас ще тяжка техніка, і в нас ще є ППО, авіація, байрактари.

Так, вони мають певну перевагу в мобільності. І дурість, яка змушує їхнє командування кудись засовувати війська. Але розгром супротивника вже очевидний. Вони на межі розгрому.

Як тільки ми почнемо вести більш маневрену війну, ми просто знищимо їх під корінь. Шансів у росіян захопити Україну – нуль. Навіть не так: для них головне завдання – це врятуватися.

Маріуполь обклали з усіх сторін також. Є у вас якась інформація щодо цього напряму?

На маріупольському напряму просто було мало військ, і їм вдалося протягом тижня продавити там оборону. Так, Маріуполь заблоковано, це правда. Але місто підготовлене до кругової оборони. Там одна з найкращих наших бойових частин – полк «Азов», там морська піхота, там прикордонники та інші підрозділи.

Для противника штурм Маріуполя перетвориться на мʼясорубку. Вони зараз бʼють Маріуполем, сильно бомблять артилерією. Але, я думаю, що як тільки буде остаточно розгромлено угруповання супротивника у центральних, північних районах України, буде можливість надати підтримку на півдні. Росіяни будуть розгромлені і там.

Я говорила сьогодні із прикордонниками з Маріуполя. Вони сказали: «Ми можемо оборонятися довго».

Звичайно. Дивіться: ми перемогли у війні на стратегічному та оперативному рівнях. Це не політичні підходи. Ми у військовому плані перемогли Російську Федерацію! Поки що вони тріпаються просто за рахунок великої кількості техніки. Але все це щодня зменшується жахливими темпами. Техніки втрачено на мільярди. Ця війна для них просто буде гробовою кришкою.

Херсон. Написали, що його зайняли. Це тривожно?

Абсолютно нічого тривожного немає. Це останні конвульсії. На жаль, ми також маємо свої недоліки: ми не провели своєчасне розгортання тероборони та оперативного резерву ЗСУ. Було самозаспокоєння, що війни не буде.

Вони катаються досі лише з цієї причини. Інакше вони були б розгромлені за три дні.

Вони заїхали до Херсона та поїхали з нього, утримати його в них сил немає. Там їх просто не приймають так, як їх треба прийняти. Ви могли вчора побачити відео з міського парку Херсона: пʼять бійців тероборони вирішили напасти на російську колону просто з пляшками з горючою сумішшю. Їх розстріляли, вони не мали зброї. Ось що відбувається насправді.

Люди готові на все.

Ми вибʼємо їх там. Шансів вони не мають. Єдине, де вони тріпаються, – це Житомирська та Київська області. Але, я думаю, це останні конвульсії на єдиному операційному напрямку.

А що нам заважає?

Нам техніка для цього потрібна. Ми маємо багаторазову перевагу у живій силі. Тих, хто в нас зараз у строю зі зброєю вчетверо більше, ніж у них військ в Україні. І це без мобілізації населення.

Ви кажете, що російська армія має низьку мотивацію. Чому?

Армія – це насамперед люди, їхня готовність йти у бій, довіра товаришів, бойовий досвід, вміння діяти у стресовій ситуації та приймати рішення під вогнем супротивника, бажання стояти до кінця.

У цьому вони не те, що програють, – ми маємо незрівнянну якісну перевагу Збройних сил України та українського народу. Причому це не тільки військова перевага – це народний опір. Наша армія діє за умов майже 100% лояльного населення.

Будь-який солдат, будь-яка людина у формі на передовій, наприклад, під Харковом, яка виходить з машини, – на нього просто накидаються місцеві з бажанням погодувати, заправити машину, допомогти, повідомити інформацію про супротивника.

Як тільки якась техніка супротивника ламається, часто місцеві жителі добираються до неї раніше за наші військові частини. Вони одразу виводять її з ладу наглухо. Це тотальний опір, масштабів якого всесвітня історія ще не знала. Весь народ піднявся на війну.

Найбільший дефіцит зараз – зброя. Всі просять по блату влаштувати їх кудись на війну, дати їм можливість зараз стати в дію. Зброї не вистачає на всіх охочих і придатних до служби. Але люди, які не отримали зброї, не сидять склавши руки. Вони будують барикади, організовують допомогу військовим підрозділам. Йде справжня народна війна. Перевага у мотивації незрівнянна.

Матеріал підготовлено за участі Валерії Федорчук