Українська армія довго була слабкою та роздертою корупцією, але після подій 2014-го Україна отримала серйозну міжнародну допомогу у підготовці військових. Змінилися стандарти, з'явилася повага до солдатів
Новий етап російсько-української війни розпочався 24 лютого 2022-го о 05:15. Він відбувся зовсім не так, як очікувала Росія, і від початку обернувся для агресора катастрофою. Атака аеродромів перед світанком припала на порожні ангари: всі українські винищувачі вже піднялися у повітря. Льотчики знали про наближення росіян і врятували літаки.
Українська бригада відбила перші атаки бронетехніки біля Харківської кільцевої дороги та швидко знищила передові російські бронемашини. У містах по всій країні відбувалося те саме. Тільки ті російські війська, які наступали з Криму, змогли швидко закріпитись.
Путін повірив своїм генералам, які обіцяли, що росіяни за два дні увійдуть до Києва, захоплять Зеленського і сформують маріонетковий уряд. Але сьогодні, через тижні, над Києвом, Харковом і Маріуполем, незважаючи на бомбардування з численними жертвами серед мирного населення, що не припиняються ні вдень ні вночі, як і раніше, майорить український прапор. Росіяни зіткнулися з відродженою українською армією, яка вміє воювати краще за них. Як це сталося?
Після стрімкої перемоги Росії в Криму у 2014-му та поразок слабкої української армії на Донбасі розпочалася реформа та відновлення ЗСУ. Вони проходили зовсім не гладко. Солдатам мало платили, і цю проблему досі не вирішено. Харчування було жахливим. Навіть після серйозних змін на краще корумповані постачальники знаходили лазівки для крадіжки. Це погіршувало умови служби. Швидке зростання чисельності армії призвело до того, що багато нових бригад ніде було розміщувати.
Навіть узимку 2016-го деякі військові частини, повернувшись із передової, жили у наметах на полігонах. Фото солдатів, що стояли там по коліно у воді, заповнили ЗМІ та викликали серйозні політичні потрясіння. Суспільство усвідомило, що так не може продовжуватись. Бюрократія у збройних силах була, і багато в чому залишається жахливою.
Навіть на передовій офіцерам бойових бригад доводилося заповнювати багато докладних звітів про все, що вони роблять. А потім – звіти про заповнення цих звітів. Вдалині від лінії фронту бюрократичний клубок був не менш заплутаним. Моя знайома військовослужбовець перенесла подвійну операцію на коліні після бойової травми.
Відразу після операції їй сказали, що за правилами вона може залишатися у цьому шпиталі лише два дні. Для реабілітації їй довелося їхати за 150 км до іншого шпиталю. Вона ледве могла ходити, а транспорту не було. Їй не дозволяли забрати з собою милиці: вони належали до шпиталю. Прямого автобусного чи залізничного сполучення не було, але нікого в системі це, схоже, не хвилювало. Подібне безумство панувало у всій армії. Здавалося, що її погано забезпечують, а моральний дух – на низькому рівні. Не дивно, що за першої ж нагоди знайома звільнилася з армії.
Реформа армії
Це безумство треба було зупинити. Громада розуміла: щоб боротися з Росією на рівних, армію треба кардинально міняти. Деякі громадянські активісти, які підтримують оборону, звільнилися з роботи та включилися у військову реформу. Цивільні пробивалися на посади до Міністерства оборони лише завдяки сталевій волі. Обʼєднавшись у «Офіс реформ», волонтери почали вирішувати нагальні проблеми, наприклад, з військовою формою та її якістю. Було дуже важливо, щоб форма не плавилася від вогню, зимові черевики були теплими, а засоби захисту, наприклад каски та бронежилети – надійними.
Офіс реформ взявся за вирішення проблеми поганого харчування, шукав способи дешевше закуповувати паливо та, що важливіше, стежив за тим, щоб продовольство та паливо не крали. Добровольці проєктували нові армійські казарми та намагалися, щоб їх будували якісно. На жаль, корумповані підрядники не добудували деякі військові містечка та кинули їх. Загалом робота вдало закінчилася та підвищила моральний дух армії. Але, наприклад, казарми для військово-морського флоту в Миколаєві так і не зʼявилися через чотири роки.
Громада твердо вирішила змінити ставлення міністерства оборони до солдатів. Створено безліч неурядових організацій, які працювали над захистом юридичних та цивільних прав військовослужбовців та боролися з корупцією. Суспільство вимагало докорінних змін у політиці підтримки ветеранів.
Це стосувалося не лише їхнього працевлаштування, а й лікування солдатів та офіцерів з посттравматичним синдромом та інвалідністю. Їхня реабілітація через спорт і мистецтво стала серйозним завданням. Спорт зіграв важливу роль завдяки активній участі українських ветеранів-інвалідів у іграх Invictus, заснованих членом королівської родини Великої Британії принцом Гаррі. Українська команда брала участь у марафоні ветеранів морської піхоти у США. Повага та підтримка учасників бойових дій стала соціально значущою.
Стандарти НАТО
Після подій 2014-го Україна отримала серйозну міжнародну допомогу у підготовці українських військовослужбовців. Спочатку зміни торкнулися системи військової медицини, а українським пораненим надавали допомогу у відновленні за кордоном. Незабаром розпочалася тактична підготовка солдатів. США створили навчальний центр у Яворові під Львовом, а Великобританія сформувала мобільну команду, яка готувала підрозділи армії та морської піхоти. Багато інших країн, зокрема Польща, Канада та Литва, також зробили свій внесок у навчання. Деякі українські підрозділи брали участь у навчаннях НАТО та показували високі результати нарівні зі своїми закордонними колегами. Таку підготовку пройшли тисячі військових.
Українські військові почали впроваджувати стандарти НАТО. Прагнучи показати, що армія готова до вступу в альянс, політики так хвалилися кількістю впроваджених стандартів, що з них навіть почали жартувати. Але якщо серйозно, то деякі зміни виявилися справді фундаментальними. Одна з них – перепідготовка старших солдатів-контрактників до рівня сержантів та майстер-сержантів за прикладом збройних сил США та Великобританії.
Були організовані сержантські курси, а найкращих випускників відправили на професійну підготовку до США. Знову ж таки, не обійшлося без проблем. У радянські часи сержантські звання отримували звичайні призовники, на яких покладалися прості завдання. Тепер сержантам доводилося навчатися багатьом офіцерським обовʼязкам із повсякденного управління особовим складом та його бойової підготовки.
Багатьом офіцерам було важко переключитися та передати сержантам частину своїх функцій. Тепер від офіцерів очікували, що вони будуть мислити як лідери і плануватимуть дії підрозділів наперед, а не лише на найближчий тиждень. Багато хто відчував, що в них забрали звичну роботу. А деякі сержанти бачили, що навіть після підготовки до нової ролі офіцери не довіряють їм, не вірять у їхню компетентність і здатність брати на себе відповідальність. Американським військовим знадобилося 20 років, щоб провести подібні зміни. Те, що українські сержанти командують взводами на війні лише через пʼять років після впровадження нової системи, справді чудово.
Можливо, найуспішнішою реформою збройних сил стало впровадження концепції поваги до солдатів. Два роки тому фонд «Повернися живим» провів дослідження, покликане зʼясувати, чому так багато солдатів розривають контракт із ЗСУ, відслуживши лише рік. Несподівано зʼясувалося, що більшість солдатів скаржаться не на низьку зарплату, як багато хто думав, а на непошану з боку старших офіцерів та військової системи загалом.
Повага до ЗСУ
Нове покоління молодих солдатів і офіцерів, чоловіків і жінок пройшли хорошу підготовку, а багато хто – перевірку боєм на передовій. Вони хотіли, щоб до них ставилися як до професіоналів. Скутість у відповідях на відеозаписах наочно показувала відсутність поваги на всіх рівнях. Таке ставлення треба було викорінити. Майже рік генштаб намагався приховати результати дослідження, але вони стали надбанням громадськості. Фонд «Повернися живим» у своїй академії швидко реалізував командні курси для молодих офіцерів.
Президент України змінив начальника генштабу на більш розумного та людяного керівника. За головнокомандувача зʼявився радник з ґендерних питань та управління. Це одразу дало результат: за останні передвоєнні місяці моральний дух солдатів сильно зміцнів. Військові згуртувалися як ніколи раніше. Багато в чому зникла дискримінація за ґендерною ознакою чи військовим званням. Мого друга, який цього тижня прийшов до мобілізаційного пункту в Одесі, вразили позитивні зміни щодо людей: він не помітив жодної неповаги до призовників, яку бачив минулих років.
Було б неправильно говорити, що сьогодні все райдужно. Ще жодної армії не вдалося, наприклад, повністю вирішити ґендерні проблеми. Реформа – це процес, що потребує часу та сил. Після війни ще буде серйозна робота. Але зараз росіяни ціною власних втрат пізнають, наскільки сильні духом українські військові. І це теж переглянула російська розвідка.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
