Чого підприємці можуть повчитися у живописців? Один із провідних українських художників останніх десятиліть – Тіберій Сільваші, 77 – радить залишатися у «потоці кольору». Як це зробити? Ось його 12 кроків
Опір очікуванням
Я не абстракціоніст. Радше живописець, який працює з нереальними формами.
Всі чекають від мене синіх робіт. У такій ситуації у мені вмикається якась протидія: всі очікують синіх, тоді точно їх не писатиму. Так було майже все життя. Коли від мене чекали фігуративних робіт, я перейшов в іншу нішу.
Вчитися на роботі інших
Певною мірою моїм першим учителем був батько – він також малював. Його оцінка для мене була важливою.
Моя викладачка, художниця Тетяна Яблонська, вчила нас писати копії. За семестр ми робили їх дві–три. Вони обовʼязково мали бути протилежними за структурою. Це могла бути ікона, а міг бути, скажімо, Брейгель. Так ми вивчали різні механізми, розуміли, як і що працює. Головне – могли самі обирати.
Вічне небо та свіжозварена кава
Я щодня приходжу в майстерню працювати. Й під час повномасштабного вторгнення.
«Як ти почуваєшся, як ти пережив це бомбардування?» – питали мене друзі з-за кордону. Спочатку я відповідав усім. Потім зрозумів – треба вигадати щось інше. І я знайшов спосіб. Щоранку я знімав небо і каву й відправляв фото друзям.
Небо є вічним, а каву ти щодня робиш заново. Це виявилося дуже важливим для багатьох.
Моя паризька галеристка, перш ніж відкрити галерею, сідала у сусідньому кафе, замовляла каву. Але перед тим, як випити, фотографувала чашку з напоєм і надсилала фото мені. З цього починався її день. Так було й у мене.
Біле полотно як початок нового етапу
Щодня, перш ніж почати працювати, ставлю перед собою чисте біле полотно. Хоча б на декілька хвилин. Не для натхнення. Це полотно якось працює зі мною. З цього починається важлива річ.
Був період, коли я, закінчуючи писати картину, мив у майстерні підлогу, щоб очистити простір навколо.
Зараз у мене немає такої звички. Але щойно подумав: коли закінчиться виставка «Кола Сільваші», я помию підлогу і можна буде спокійно працювати далі. Є якісь ритуали, і ця підлога була одним із них.
Немає світла від неба – не працюю
Не працюю при штучному світлі. Світло, яке йде від неба, має якийсь природний відтінок. Він впливає на те, що і як ти бачиш.
Звісно, мені траплялись умови, у яких я не міг працювати. Тоді просто не працюєш. Маєш бути абсолютно вільним.
Виклик стереотипам
Коли я почав відмовлятися від реалістичних сюжетів у своїх роботах, бувало, люди все одно бачили у них якусь реальність. Тоді я одразу знищував їх. Коли глядачі бачать реальність в абстрактному полотні, це погано.
Відкрити двері та впустити вітер
Я працюю над проблемами того, як виникає живопис. А виникає він тоді, коли над полотном з’являється світло. Це річ, яку неможливо сформулювати.
Кілька років тому ми робили велику виставку у галереї М17. У нас довго не виходило розмістити невеликі роботи Мирослава Вайди. Їх було дуже багато. Зрештою я зрозумів, що треба зробити: відкрити двері та впустити вітер, який «підніме» роботи нагору.
Так і вийшло. Роботи стали частиною вітру. Його не було у цьому залі, але він був.
Випробування експозицією
Страшенно люблю створювати експозиції. Спочатку ніколи не знаю, що саме робитиму.
Звісно, знаю, яких художників обрав. Але все одно перший план завжди ламається і починається щось зовсім інше.
Зрозуміти, що ти хочеш
Є люди, які точно знають, чого хочуть. Кінець роботи для них – коли вони висловили те, що хотіли.
Я ж починаю роботу, щоб зрозуміти, чого хочу.
Ставати частиною природи
Відпочинок для мене – поїздка в село. Я спеціально обрав таке місце для будинку, щоб до нього потрібно було їхати хоча б 100 км.
Доїжджаєш, відкриваєш хвіртку, заходиш у двір – і стаєш частиною природи. Перше жовте листя восени – фантастична річ. Потім – вода. Потім – горобці, голуби, ворони, трясогузки. Коли бачу трясогузок, обов’язково пишу дружині й передаю їй від них привіт.
Цифра – новий медіум
Нам треба перевинайти живопис. Старий живопис, старий медіум існує у зоні, де починає працювати новий – цифра.
Треба знайти йому місце у новому світі. І цим ми займаємося.
Уміння влитися у потік прекрасного
Без таланту не можна стати художником. Маєш уміти міметично відображати світ перед собою. У яких формах – інше питання.
Над нами тече ріка кольору, яка час від часу випадає на людей. Це і є талант. Людина, яка просто хоче розвинути індивідуальний стиль, залишається колористом.
Живописець має влитися у цей потік. Його індивідуальність зникає.
Я постійно про це кажу: всі живописці всіх часів пишуть одне полотно. Кожен щось додає своє, але воно має залишатись у потоці кольору, де зникає індивідуальність.
Чого підприємці можуть повчитися у живописців? Можливо, того, що не все ефективне стає ефектним.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №5 [32] за жовтень – листопад 2024 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
