Робочий день у жінок триваліший, ніж у чоловіків. Працюють усі жінки, але деяким за це не платять. Головні факти з книги «Невидимі жінки» Керолайн Кріадо Перес /Фото Getty Images
Категорія
Лідерство
Дата

Робочий день у жінок триваліший, ніж у чоловіків. Працюють усі жінки, але деяким за це не платять. Головні факти з книги «Невидимі жінки» Керолайн Кріадо Перес

Керолайн Кріадо Перес, авторка книги «Невидимі жінки». Фото Getty Images

Історія людства має суттєву прогалину в даних. У більшості сфер життя не існує інформації щодо жінок. Це мовчання має наслідки та впливає на щоденне життя жінок. Їм некомфортно користуватись смартфонами, завеликими для їхніх долонь. Або не вдається дотягнутися до полиці, розрахованої на чоловічий зріст. Це незручно. А подекуди ще й небезпечно. Наприклад, коли жінці ставлять неправильний діагноз просто через те, що її симптоми та скарги є атиповими. 

У книжці «Невидимі жінки» авторка Керолайн Кріадо Перес зафіксувала, як часто та в яких галузях вибір робиться на користь чоловіків. «Навіть у надзвичайно раціональному світі жінки здебільшого так і залишаються, за визначенням Сімони де Бовуар, «другою статтю», – пише Перес у передмові до видання. Проблема – у дефіциті гендерних даних. Звісно, виправлення цієї прогалини не вирішить одразу всіх проблем, з якими стикаються жінки. Але якщо в нас зрештою зʼявляться диференційовані дані за статевою ознакою, не можна буде стверджувати, що потреби жінок не можна ігнорувати.

Forbes публікує журнальну версію однієї з глав книги, що вийшла в українському перекладі у видавництві «Віват» у серпні. 

– День 24 жовтня 1975 року ввійшов в історію Ісландії як «довга п’ятниця». Таку назву йому дали ісландські чоловіки. До вечора супермаркети розпродали всі запаси сосисок – ще б пак, адже це найкраща готова до вживання їжа всіх часів. Офіси заполонили діти, які поглинали ласощі в небаченій кількості, отримані в обмін на те, щоб поводитися пристойно. Школи, ясла, рибозаводи або були закриті, або працювали не на повну потужність. А що ж жінки? А в жінок був вихідний день. 

ООН оголосила 1975 рік Міжнародним роком жінок, і ісландки твердо вирішили змусити чоловіків зважати на це. Так з’явився комітет, до складу якого ввійшли представниці п’ятьох найбільших жіночих організацій країни. Після короткого обговорення жінки ухвалили організувати страйк. Вирішили, що 24 жовтня жодна жінка не працюватиме. Взагалі. Ані на роботі, ані вдома – ніякого приготування їжі, прибирання, догляду за дітьми. Нехай чоловіки відчують, як це – топтати ряст без непомітної щоденної праці жінок, завдяки якій країна живе й розвивається. 

У страйку взяли участь 90% жінок країни. На мітинг на центральній площі Рейк’явіка зібралося 25 000 жінок (більше, ніж на мітинги, організовані у двох десятках інших міст) – нечувана кількість для держави, усе населення якої тоді становило 220 000 осіб. Через рік, у 1976-му, в Ісландії ухвалили закон про рівноправність, який забороняв дискримінацію за статевою ознакою в школі та на робочому місці. П’ять років по тому Віґдіс Фіннбоґадоуттір у передвиборчих перегонах обійшла трьох чоловіків і стала першою у світі обраною в демократичний спосіб жінкою – главою держави. Сьогодні частка жінок у парламенті Ісландії вища, ніж у будь-якій іншій країні світу, до того ж без будь-яких квот. У 2017 році країна увосьме стала світовим лідером у царині гендерного рівноправ’я, очоливши рейтинг Індексу гендерного розриву за версією Всесвітнього економічного форуму. 

Журнал The Economist назвав Ісландію країною з найкращими у світі умовами для жінок-працівниць. Ісландки, зрозуміло, можуть цим пишатися, проте слово «жінки-працівниці», яке використовує The Economist, викликає подив. Адже головний результат страйку жінок Ісландії 1975 року засвідчив, що лексема «жінка-працівниця» – тавтологія. Усі жінки працюють, інших просто не існує. Інша річ, що є жінки, яким не платять за роботу. 

Працевлаштування без вихідних, бонусів та оплати

У всьому світі на частку жінок припадає 75% неоплачуваної домашньої роботи. Щодня вони витрачають на неї від трьох до шести годин, тоді як чоловіки – у середньому від пів години до двох годин. Від цього дисбалансу жінки страждають з раннього дитинства: дівчатка у віці до п’яти років виконують значно більше домашніх обов’язків, ніж їхні брати, і в міру їхнього дорослішання цей розрив тільки зростає. Навіть данські чоловіки, які витрачають на неоплачувану роботу більше часу, ніж у будь-якій іншій країні, досі відстають за цим показником від норвежок, що витрачають на неї менше часу, ніж жінки всіх інших країн. 

Щоразу, коли я піднімаю питання про цей дисбаланс, чую однаковий коментар: «Але ж ситуація, здається, змінюється на краще? Чоловіки ж виконують дедалі більше домашньої роботи?» Так, звичайно, окремі чоловіки справді беруть на себе все більше роботи вдома. Але ситуація загалом, на рівні всього населення планети, зовсім інша. Виявляється, частка чоловіків у загальному обсязі неоплачуваної роботи – досить стійкий показник. Аналіз, проведений в Австралії, продемонстрував, що навіть у найбільш забезпечених сім’ях, де основну хатню роботу виконує прислуга, решта цієї роботи все одно розподіляється між чоловіками й жінками в тій самій пропорції, тобто більшу частину навантаження виконують жінки. Зростання частки жінок на ринку праці не супроводжується збільшенням внеску чоловіків у виконання домашніх обов’язків – просто зростає сумарна тривалість робочого дня жінок. Водночас, як свідчать численні дослідження, проведені за останні 20 років, жінки виконують більшу частину неоплачуваної роботи незалежно від своєї частки в доходах домогосподарства. 

Навіть якщо чоловіки все-таки беруть на себе більше сімейних обов’язків, це не стосується нудної повсякденної хатньої роботи, яка становить основну частину навантаження, – вони обирають приємніші заняття, наприклад проводять час із дітьми. У середньому, жінки виконують 61% домашньої роботи. Наразі в Індії, наприклад, п’ять із шести годин щодня жінки виконують неоплачувану роботу, а саме хатню роботу, тоді як чоловіки витрачають на неї лише 13 хвилин.

Чоловіки також уникають такої складної, втомливої роботи, яка призводить до емоційного вигорання, як-от догляд за людьми похилого віку. У Великій Британії частка жінок у загальній кількості громадян, які безоплатно доглядають родичів із деменцією, сягає 70%. І вони частіше за чоловіків миють, одягають та супроводжують їх до туалету, виявляючи більше терпіння та стриманості. Жінки вдвічі частіше за чоловіків беруть на себе й нелегкі обов’язки, пов’язані з цілодобовим доглядом за родичами, що страждають на слабоумство, до того ж їхня частка в загальній кількості тих, хто доглядає за такими родичами довше ніж п’ять років, удвічі вища за частку чоловіків. Водночас жінки зазвичай дістають від суспільства менше підтримки, ніж чоловіки, і тому страждають від відчуття соціальної ізоляції. Відповідно, вони частіше за чоловіків опиняються на межі депресії, яка, до речі, є одним із факторів розвитку деменції. 

Чоловіки тим часом віддають перевагу дозвіллю: дивляться телевізор, займаються спортом, грають у комп’ютерні ігри. У США їм удається відпочивати довше, ніж жінкам, більш ніж на годину в день, а чоловіки в Британії, за даними Управління національної статистики Великої Британії, відпочивають на тиждень на п’ять годин довше, ніж жінки. Результати дослідження в Австралії засвідчили: та невелика кількість вільного часу, що мають жінки, – це короткі перерви, під час яких жінки все одно чимось зайняті.

Як наслідок, у всьому світі, за поодинокими винятками, жіночий робочий день довший, ніж чоловічий. Відповідні дані в розподілі за статевою ознакою наявні не в усіх країнах, але там, де вони є, тенденція очевидна. У Південній Кореї жінки працюють на 34 хвилини, у Португалії – на 90 хвилин, у Китаї – на 44 хвилини, у ПАР – на 48 хвилин на день довше, ніж чоловіки. Масштаби гендерного розриву варіюються: за оцінкою Світового банку, в Уганді жінки, в середньому, працюють аж по 15 годин, а чоловіки – лише по дев’ять годин на день. Але розрив як такий спостерігається практично скрізь. 

Обкладинка книги: vivat-book.com.ua

Обкладинка книги: vivat-book.com.ua

Результати статистичного аналізу в США у 2010 році, присвяченого відповідному гендерному розриву в науковому середовищі, засвідчили, що жінки виконували 54% такої роботи, як приготування їжі, прибирання та прання, унаслідок чого до їхнього оплачуваного 60-годинного робочого тижня додавалося понад 10 неоплачуваних годин. Частка залучення чоловіків до загального обсягу домашньої роботи становила 28%, і, відповідно, доповнення до їхнього робочого тижня було вдвічі меншим, ніж у жінок. Водночас жінки виконували 54% батьківських обов’язків, тоді як чоловіки – 36%. В Індії жінки витрачають на домашню роботу 66% загального часу, чоловіки – тільки 12%. В Італії ці показники становлять, відповідно, 61% і 23%, у Франції – 57% і 38%. 

Додаткове навантаження негативно впливає на стан здоров’я жінок. Відомо, що жінки (особливо віком молодше 55 років) гірше переносять операції на серці. Але тільки 2016 року, коли в Канаді було проведено відповідне дослідження, стало зрозуміло, що причина цьому – тягар домашніх турбот, з якими повинні впоратися жінки, які зазнали хірургічного втручання. «Ми побачили, що жінки після операції зазвичай одразу ж повертаються до домашньої роботи, тоді як за чоловіками в цей період зазвичай хтось доглядає», – пояснює провідна дослідниця Коллін Норріс. 

Це спостереження певною мірою пояснює, чому, за даними іншого дослідження у Фінляндії, самотні жінки краще відновлюються після серцевого нападу, ніж заміжні, – особливо з огляду на висновки вчених університету Мічигану, згідно з якими на турботи про чоловіка жінка витрачає сім годин на тиждень. В Австралії було встановлено, що самотні чоловіки й жінки витрачають на роботу вдома приблизно однакову кількість часу, натомість, живучи разом із партнером, жінки більше часу проводять за домашньою роботою, а чоловіки менше, і байдуже, чи працюють партнери деінде. 

Обговорюючи питання жіночої зайнятості, не тільки The Economist забуває про додаткове навантаження у вигляді безоплатної домашньої роботи. Коли такі ділові видання, як журнал Inc, посилаючись на наукові дані, повідомляють читачам, що шкідливо працювати понад 40 годин на тиждень, а газета The Guardian попереджає, що робота може вбити, якщо працювати понад 39 годин на тиждень, вони, звичайно ж, не мають на увазі жінок, позаяк для жінок не існує слова «якщо». Жінки працюють набагато більше. День у день. І робота справді їх убиває. 

Усе починається зі стресу. У 2017 році Управління з охорони праці у Великій Британії опублікувало доповідь про стрес на роботі, у якій було вказано, що жінки всіх вікових категорій частіше, ніж чоловіки, страждають від стресу, тривоги й депресії, пов’язаних із трудовою діяльністю. Загалом вони перебувають у цих станах на 53% частіше за чоловіків, але різниця особливо помітна у віковому інтервалі від 35 до 44 років: на 100 000 працівників припадає 1270 чоловіків і майже вдвічі більше (2250) жінок, які страждають від стресу. 

Управління з охорони праці у Великій Британії (HSE) вважає, що цей дисбаланс зумовлений специфікою галузей, у яких зайняті жінки (до стресу найчастіше схильні державні службовці, а також працівники сфер освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення), відмінностями в ставленні до роботи й відповідним ставленням чоловіків та жінок. Цілком імовірно, що це справді деякі з причин, але, хай там як, гендерний розрив, за даними HSE, досить значний. 

Міжнародна організація праці (МОП) ще 1930 року визначила, що ніхто не повинен працювати понад 48 годин на тиждень, маючи на увазі тільки оплачувану роботу. Вважається, що триваліший робочий тиждень призводить до зростання витрат на охорону здоров’я. Але сьогодні дедалі більше дослідників схиляються до того, що насправді ситуація дещо складніша. 

Аналіз статистики щодо британських держслужбовців за період з 1997-го по 2004-й, який здійснили у 2011-му, засвідчив, що в жінок, які працювали 55 годин на тиждень, істотно підвищувалася ймовірність розвитку депресії та тривожності, хоча в чоловіків таку залежність статистика загалом не підтверджувала. Навіть робота від 41 до 55 годин на тиждень, як видно, руйнівно позначається на психіці жінок. Це узгоджується і з висновками канадського дослідження 1999 року, і з результатами аналізу даних за шість років, представленими в австралійській науковій розвідці 2017 року Household Income Labour Dynamics of Australia Survey1. Ці матеріали підтверджують, що навіть менш значні порівняно з тими, які у чоловіків, перевантаження руйнівно позначаються на психіці жінок. 

Але річ не лише у впливі на психіку. У Швеції науковці дійшли висновку, що навіть незначні перевантаження підвищують кількість випадків госпіталізації та рівень смертності жінок, тоді як на здоров’ї чоловіків вони позначаються позитивно. Матеріал, опублікований 2016 року в США й присвячений впливу тривалої роботи на стан здоров’я населення за спостереженнями протягом 32 років, підтверджує цей гендерний дисбаланс. Незначні перевантаження (робота від 41 до 50 годин на тиждень) сприяють зниженню ризику розвитку серцево-судинних та легеневих захворювань, а також депресії в чоловіків. У жінок, навпаки, вони викликають стійке та загрозливе зростання випадків смертельно небезпечних захворювань, зокрема серцево-судинних та онкологічних. Ризик розвитку таких захворювань у жінок починав підвищуватися, якщо вони працювали понад 40 годин на тиждень. У жінок віком старше 30 років, які працювали в середньому по 60 годин на тиждень, ризик розвитку будь-якого із цих захворювань потроювався. 

Отже, що відбувається? Можливо, річ у тому, що жінки справді слабка стать? 

Не зовсім так. Насправді, як з’ясували австралійські вчені, хоча загалом чоловіки здатні працювати без шкоди для психіки набагато довше, ніж жінки, є категорія зайнятих, у якій гендерний розрив не такий помітний. Це так звані вільні працівники, тобто ті, хто не обтяжений або майже не обтяжений іншими обов’язками, не пов’язаними безпосередньо з роботою. Тривалість робочого тижня вільних працівників (і чоловіків, і жінок) набагато ближча до 48 годин, передбачених МОП. Проблема в тому, що жінки обтяжені домашніми турботами. Просто цього ніхто не помічає. 

Ілюзія вибору

У 2017 році на церемонії вручення премії «Золотий глобус» Раян Гослінг подякував своїй партнерці Єві Мендес за неоплачувану роботу, визнавши, що без неї він не стояв би зараз на сцені, приймаючи нагороду. Від також зазначив, що його поведінка була нетиповою для чоловіків. Прикладом може слугувати такий собі представник сильної статі, про якого 2018-го написала Гедлі Фрімен у своїй колонці для The Guardian. Коли подруга Фрімен попросила боса дати їй вихідний у п’ятницю, той заявив: «У мене теж є діти, але я працюю повний робочий день». «Так, але вашій дружині довелося заради цього кинути роботу й присвятити себе дітям», – подумала, але не змогла сказати подруга журналістки. 

Керівник подруги Фрімен просто не помічав (чи не хотів помічати) неоплачувану роботу, яка виконувалася навколо нього вдома. Безоплатна праця дружини дозволяла йому, маючи двох дітей, спокійно працювати на оплачуваній роботі на умовах повної зайнятості. Йому не спадало на думку, що він сам, на відміну від своєї підлеглої, не потребує вихідного у п’ятницю не тому, що такий працьовитий, а тому, що його дружина цілими днями поралася по господарству. 

Зрозуміло, у більшості чоловіків-керівників, що перебувають у гетеросексуальному шлюбі, немає дружин, які повністю присвятили би себе турботам про сім’ю, тому що жінки найчастіше не можуть собі дозволити взагалі не працювати на оплачуваній роботі. Вони знаходять вихід, поєднуючи домашню роботу з роботою на умовах неповної зайнятості. У Великій Британії так працюють 42% жінок й 11% чоловіків, до того ж частка жінок у загальній кількості працівників на умовах неповної зайнятості становить 75%. Але така робота гірше оплачується хоча б тому, що сумісникам і працівникам за гнучким графіком рідко пропонують відповідальні посади. Інакше кажучи, заради гнучкого графіка жінки погоджуються працювати на посадах, які не відповідають їхній кваліфікації і, відповідно, отримують менше, ніж заслуговують. 

У Шотландії 2016 року розрив у погодинній оплаті праці чоловіків та жінок у середньому становив 15%, але за цим середнім показником приховувався істотний розрив, пов’язаний із різною оплатою праці на умовах часткової та повної зайнятості. Для працівників на умовах повної зайнятості гендерний розрив у погодинній оплаті був нижчим – 11%, але різниця між погодинною оплатою праці чоловіків, які працювали на умовах повної зайнятості, і жінок, які працювали за скороченим графіком, сягала 32%. У Великій Британії 2017 року медіанна погодинна оплата тих, хто працював на умовах повної зайнятості, становила 14 фунтів, а тих, хто працював на умовах неповної, – 9,12 фунта. 

Деякі вважають витіснення жінок на низькооплачувану роботу наслідком їхнього особистого вибору. Але говорити про можливість вибору в цьому випадку просто смішно, позаяк вибору в жінок немає, – зрозуміло, якщо вони не хочуть, аби діти залишалися без нагляду, а домашня робота стояла на місці. Як свідчать дані перепису населення в США за 50 років, тільки-но в якій-небудь галузі починає працювати велика кількість жінок, зарплата там падає, а сама галузь через це втрачає престиж. Працювати в непрестижній і низькооплачуваній галузі погоджуються переважно жінки, і коло замикається. 

Особистий вибір, який насправді таким не є, негативно позначається на матеріальному становищі жінок. Недавнє дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) засвідчило: гендерний розрив у погодинній оплаті праці значніший у країнах, де жінки витрачають більше часу, ніж чоловіки, на виконання неоплачуваної роботи. У Великій Британії частка жінок у загальній кількості громадян із доходом, нижчим від прожиткового мінімуму, становить 61%. Водночас, за даними Інституту фінансових досліджень, після 12 років від народження дитини гендерний розрив в оплаті праці збільшується до 33%, тоді як можливості кар’єрного зростання (і, відповідно, отримання вищої зарплати) залишаються на попередньому рівні. У США різниця в оплаті праці жінок і чоловіків, які мають дітей, утричі перевищує різницю в оплаті праці бездітних чоловіків і жінок. 

Згодом розрив в оплаті праці тільки збільшується. У Німеччині жінка повинна бути готова до того, що, якщо вона народить одну дитину, до 45 років вона заробить на 285 000 доларів менше за жінку, яка не має дітей і працює на умовах повної зайнятості без перерви, пов’язаної з вагітністю та пологами. Дані щодо Франції, Німеччини, Швеції та Туреччини показують, що навіть з урахуванням соціальних виплат, що їх практикують у низці країн як подяки жінкам за їхній внесок в економіку у вигляді неоплачуваної роботи, за все життя жінки все одно заробляють на 31–75% менше за чоловіків. 

Як наслідок, у літньому віці жінки ризикують опинитися в злиднях почасти тому, що вони просто не мають змоги щось відкласти на старість, але насамперед тому, що державні пенсійні плани не враховують відставання доходу жінок від доходу чоловіків, який вони отримують протягом життя. Проблема не в нестачі даних – загалом їх достатньо. Проблема в іншому: який сенс збирати дані, якщо держава їх не використовує? А вона цього не робить. 

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків