Війна потребує скоординованих дій мільйонів людей. Але не варто недооцінювати значення невеликих груп професіоналів. Як розумні сміливці, обʼєднані метою, можуть змінити історію? Пояснює партнер консалтингової компанії Oliver Wyman Адріан Сливоцький
Даруємо 40% знижки на річну підписку Forbes Digital. Пропозиція діє за промокодом SEPT40 до 18 вересня включно. Оформлюйте за посиланням.
Усі знають, хто такий Алан Тюрінг і що він зламав німецьку шифрувальну систему «Енігма». Але майже ніхто не знає Елізабет Сміт Фрідман. Варто з нею познайомитися. Виросла в Індіані, цікавилася Шекспіром і загадками закодованих текстів. Познайомилася з чоловіком Вільямом Фрідманом в одній із перших лабораторій криптографії у США Рівербенк, де вони працювали над зашифрованими текстами у Першій світовій війні.
У 1920‐х роках берегова охорона США мала великі труднощі з контрабандистами, які використовували закодовані депеші, щоб оминати човни правоохоронців. У 1922‐му вони звернулися до Фрідман по допомогу з дешифруванням.
Елізабет подумала, зважила і погодилася. Працюючи з мікрокомандою з кількох осіб, вона швидко зламала коди гангстерів. Їх переловили, й вони постали перед судом. Головним свідком на суді була Елізабет.
Обвинувачених – шість груп. Їхні адвокати разом підвелися і заявили, що Фрідман некомпетентна. Вона попросила у судді дозволу принести до судової зали шкільну дошку. Суддя дозволив. За кілька годин вона все розтлумачила. Адвокатів це ошелешило, всіх обвинувачених засудили, їхні мережі знищили.
Почалася Друга світова, і знову берегова охорона навідалася до Елізабет – запросили працювати у спеціальному відділі Cryptanalytic Unit 387. Завдання було набагато складнішим: у Південній Америці німці розбудували мережу шпигунів та агентів. Мета – зорганізувати країни Південної Америки проти США і розпочати вторгнення з півдня. Завдання – зламати їхні коди.
Фрідман знову зібрала малу команду, яка у пришвидшеному режимі зламала код. Елізабет просила не починати арешти, доки вона не віднайде всіх членів мережі. Едгар Гувер, тодішній голова ФБР, її не послухав. Прагнучи позитивної преси, він передчасно розпочав арешти. Усі газети трубили про тріумф, але Елізабет не згадали (вона підписала угоду, що ніхто не має знати про її працю у Unit 387).
Заарештували багатьох, але далеко не всіх. А найважливіше – не зловили очільника шпигунської мережі Сарґо. За кілька місяців мережа повністю відновилася, всі коди змінили. Шпигуни та агенти почали робити великий поступ, налаштовували уряди на ідею масштабного нападу на Сполучені Штати з півдня, коли майже вся армія США перебувала в Європі, Африці та на Тихому океані.
Момент максимальної загрози. Будучи Елізабет, я б опустив руки і покинув працю. Рік геніальної роботи знищено, викинуто у болото. Але Елізабет переборола емоції і знову скликала свою мікрокоманду, зауваживши: «Хлопці, починаємо заново, але нікому нічого не говоримо». Тепер завдання було ще складнішим. Знаючи, що попередній код був зламаний, німці доклали чималих зусиль, аби ускладнити новий шифр.
Як зрозуміти мислення Елізабет? Завдання у рази складніше, але це не головний чинник. Головний – темп війни. Якби розпочалося вторгнення з півдня, важко було б передбачити катастрофічні наслідки, особливо враховуючи психологію американських виборців.
Висновок: завдання набагато складніше, але основна вимога незмінна – якнайшвидше.
Невдовзі її мікрокоманда дешифрувала код. І лише тоді, коли викрили усіх членів мережі, передали інформацію до ФБР. Знову блискавична серія арештів. Але цього разу мережу викорінили, вона ніколи не відродилася.
Ідея вторгнення з півдня згасла. Приємно уявляти стан команди, коли Елізабет повідомила про цілковите знищення мережі. Але ті люди, що це уможливили, залишилися невідомими. І Елізабет також. Вона померла 1980 року, лише тоді архіви відкрили і можна було дослідити її діяльність у 1941–1945 роках.
Зламування кодів – це метафора. Сьогоднішніми «шифрами» можуть бути ШІ, розроблення дронів, РЕБ, ППО, кібернаступ тощо. Подолання цих викликів потребує ресурсів, але катастрофічно небезпечно заперечувати силу мікрокоманд.
Я писав в одній із попередніх статей про роль Блечлі‐Парку в зламуванні «Енігми», там працювали тисячі людей. Елізабет таких ресурсів не мала. Але мала визначену «нездійсненну» ціль і малу, але прекрасну команду.
Для перемоги були потрібні і Блечлі‐Парк, і такі команди, як у Елізабет. Може, і у нас також?
Історія гранично асиметричної дії багата на повчальні приклади. Одіссей і троянський кінь, 300 спартанців у Фермопілах, Давид із пращею проти Голіафа, Генріх V та крихітне військо в Азенкурі, вʼєтнамці у 60‐х і 70‐х…
До цього переліку додамо й Елізабет. А тоді додамо себе. Це легко сказати, але вельми складно здійснити…
Проте кожен із нас точно знає: ми на це справді здатні. Ми бачимо прояви такої асиметрії у багатьох секторах війни. Виклик і прекрасний шанс – розширити зону асиметрії на всі види військової та іншої нашої праці:
- економічної (асиметрична бізнес‐модель);
- дипломатичної (майстерність інформаційної війни);
- навчальної (геніальні програми, ефективні онлайн‐програми).
Чому? Тому що, по‐перше, ми на це здатні, по‐друге, нам це конче необхідно і, по‐третє, нехай це буде наш унікальний внесок у позитивну культуру світу.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №3 [30] за червень – липень 2024 року.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
