В основі православного вчення – гріховність ініціативи, вчення про «пристрасть грошолюбства», культ страждань. На такому підґрунті не може з’явитися економічно успішне суспільство.
Як православне християнство впливало і впливає на економіку та матеріальне становище громадян. Пояснює журналіст, який багато років досліджує церковний устрій України, Влад Головін
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Зазвичай Forbes вказує кілька анкетних параметрів учасників свого списку найбагатших: вік, сімейний стан, кількість дітей.
Віросповідання не входить у цей перелік. Але використовуючи інформацію із відкритих джерел, можна побачити – серед мільйонерів дуже мало православних християн.
У номінально православній Україні є лише один – підсанкційний мільярдер Вадим Новинський, 59. Може є й інші, але ніхто відкрито не заявляв, що саме православна віра є для них цінністю.
Чому серед забезпечених підприємців чи топменеджерів так мало представників східного християнства?
Річ не в релігійності
Серед мільйонерів є католики, протестанти, юдеї та мусульмани. Конфесійна приналежність має прямий вплив на ставлення людини до грошей, статку та матеріального успіху.
Ще в 1905-му німецький соціолог Макс Вебер видав книгу «Протестантська етика та дух капіталізму». Її ідея – економічний розвиток кількох європейських країн став можливим саме завдяки релігійній ідентичності.
Одна з ключових ідей протестантства – якщо ти заможна людина, багато працюєш і багато заробляєш, значить, тебе любить Бог, і ти потрапиш до раю. Саме ці тези, на думку Вебера, мали вплив на розвиток підприємництва та капіталізму в Європі.
З того часу багато хто із соціологів досліджували, як православне християнство впливає на економіку та матеріальне становище громадян.
Першим на це питання намагався відповісти німецький економіст, один із ключових діячів Кельнської школи економістів Альфред Мюллер-Армак. У 1945-му він видав роботу Zur Religionssoziologie des europäischen Ostens («Соціологія релігії в Східній Європі»).
Він не досліджував протестантизм, як Вебер до нього, а взяв ширшу тему – порівняв лютеранство, кальвінізм, католицтво та православ’я.
Спочатку Мюллер-Армак вказав на спільні риси всіх конфесій, потім – на відмінності.
Православне християнство, на відміну від католицького чи протестантського, так і не створило своєї трудової етики. Йому притаманна відсутність підтримки індивідуальної підприємницької ініціативи, тому воно не мало впливу на соціально-економічний розвиток у своїх країнах, вважав економіст.
Токсичне середовище для підприємництва
Після цього було ще багато досліджень щодо впливу православного світогляду на економіку.
Вони вказували на інші особливості східного християнства:
- знецінення світу поза релігійними спільнотами;
- ескапізм;
- зосередженість на містиці.
Якщо католицькі ченці часто соціально активні, то православні навпаки намагаються якомога менше стикатися з цим гріховним світом.
Німецький соціолог грецького походження Демосфен Савраміс навіть вважав, що однією з причин економічного занепаду Візантії став саме розвиток православних монастирів.
Монастирі з часом ставали багатшими, збільшували кількість земель у своєму володінні. Це знижувало економічні можливості розвитку підприємництва в сільській місцевості та підштовхувало урбанізацію.
Тези цих досліджень часто відповідали ідеям, які я чув на проповідях чи при спілкуванні зі священниками або читав із книг святих отців.
Дійсно, ініціатива, не лише підприємницька, а й будь-яка, у православному світогляді вважається гріховною. Бо ідеал чернечого життя – це безумовний послух своєму духовному отцю.
«Послух і позбавлення своєї волі рятує людину від смерті», – писав у VI столітті один із засновників чернечої традиції Авва Доротей. З часів раннього середньовіччя в східній православній традиції послух вважається однією з найважливіших чеснот, він «вище поста й молитви».
Ідеал чернечого життя багато століть був взірцем для звичайних парафіян. У цій системі цінностей мати власну волю та жити відповідно до неї – це слідувати диявольській спокусі, це пряма дорога до пекла.
Святі отці проти
Річ не лише у відсутності ініціативи.
У православній традиції є вчення про гріховні пристрасті, тобто вади. Одна з них – грошолюбство, або, як дослівно переклали з грецької, «сребролюбіє».
У I столітті Апостол Павло у посланні до свого учня Тимофія називав цю пристрасть «коренем всякого лиха». Людина, яка всіма силами бажає стати забезпеченою, всю надію покладає саме на гроші. Ставши багатою, вже не буде думати про Бога, від якого залежить все у світі.
Тому «грошолюбство – дочка невірства», – писав у V столітті один із найавторитетніших святих отців, преподобний Іван Ліствичник.
Зневага до багатства – частина загального знецінення всіх благ матеріального світу, всіх звичайних насолод – було наслідувано середньовічними ченцями від стоїків і неоплатоніків.
Я був дуже здивований, як багато спільних тез щодо цього можна знайти у творах Марка Аврелія чи іншого відомого стоїка Епіктета (II та III століття після Р.Х.), в Івана Ліствичника чи Авви Дорофея (V та VI століття після Р.Х.).
Біблія – це збірник книг авторів різних історичних епох, православні з цієї книги взяли вчення про гріховність грошолюбства, протестанти створили вчення про те, що багатих любить Бог, а бідність пояснюється гріховністю.
Знецінення матеріального та ідея про гріховність будь-яких насолод з часом лише розвивалися. І привели до іншої тези – саме страждання є маркером праведності.
Результат культу мучеників, інтерпретації страждань Христа як взірця для наслідування – люди самі шукали страждань як шляху до спасіння.
Сучасній людині, яка, наприклад, слухає розповіді екскурсоводів у Києво-Печерській лаврі, важко зрозуміти, чому ці святі роками проводили час у тісних печерах, їли хліб і воду та позбавили себе всіх радощів життя.
Але з погляду людини середньовічної такі люди обрали шлях «спасіння» та через страждання наближали себе до раю.
Гріховність ініціативи, вчення про «пристрасть грошолюбства», культ страждань – на такому підґрунті не може з’явитися економічно успішне суспільство.
Це створює умови, за яких людина не може стати заможною. Православна аскетика фактично всіляко підтримує та благословляє спосіб життя, який залишає людей бідними. «Душа бідного, – писав святий Іван Золотоустий, – сяє наче золото, блищить як діамант, квітне наче роза».
Часто бажання бути багатим засновано на фоновій тривожності та впевненості людини в тому, що світ є для неї ворожим середовищем, а Бог її не любить і не буде піклуватися про неї. Саме тому святі отці були проти грошолюбства.
Сучасні психологи чи експерти із саморозвитку повторюють тезу: «Всесвіт є дружнім, і в ньому достатньо ресурсів». За змістом це схоже на християнську ідею про те, що Бог любить всіх людей.
Хай там як, саме знецінення ідеї матеріального успіху стало однією із провідних у православній традиції.
Тому протестантські чи католицькі країни стали свого часу лідерами економічного розвитку та приватного підприємництва, а православні – мають найбагатші монастирі та храми.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
