«Навіть усвідомлюючи загрозу війни, наші мізки все одно намагаються блокувати такі думки», – каже телеведучий та політичний діяч Сергій Притула. Він не був у всеозброєнні на початку повномасштабного вторгнення, втім, за вісім років війни та волонтерської діяльності довелося звикнути бути готовим до всього
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
За час війни Фонд Сергія Притули зібрав понад 350 млн грн на потреби армії: захисне спорядження, оптичні пристрої, дрони, медичне обладнання та транспортні засоби. Як працює машина з допомоги Притули та що допомагає телеведучому протистояти навколишньому хаосу?
Воєнний номер Forbes Україна
Цей матеріал із Воєнного номеру Forbes Україна – спеціального випуску журналу. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція зробила номер у найгарячішу фазу війни, яку Росія розпочала проти України. Мета – зафіксувати зроблене армією, владою, підприємцями, українським народом для відсічі агресору та подивитися в українське майбутнє.
– О 6:30 ранку 24 лютого я прокинувся у вагоні потяга на вокзалі Львова. Вийшов на платформу, відкрив новинну стрічку та похолов. Почалася велика, масштабна війна, а я стою на вокзалі Львова з рюкзаком та дитячою курткою, яку мав передати для доньки. Пів години шукав таксиста, який погодиться поїхати в Київ. Зрештою Михайлович на бусику Volkswagen T4 за 10 000 гривень відвіз мене назад. На війну.
Чи був я у всеозброєнні? Мабуть, ні. Втім, за вісім років війни з Росією я вже готовий до всього. Але в страшному сні не міг уявити, що вони вбиватимуть дітей.
Сталість традицій та порядок б’ють хаос та паніку. Ранок я починаю з того, що пишу рідним, що в мене все гаразд, сьогодні в наш будинок не влучили російські ракети. П’ю першу каву, гортаючи стрічку новин та переглядаючи, хто написав мені за ніч. Годую мурах із мурашиної ферми мого сина. Потім готую другу каву, і все – робочий день почався.
В штабі я комунікую з колективом та сплачую те, на що є запити. Сьогодні (21 березня. – Forbes) станом на 14:00 я перевів близько 4,6 млн грн. Кошти пішли на закупівлю десятка безпілотних літальних апаратів Parrot в Словакії, тепловізійну оптику, джипи і тому подібне.
Протягом першого тижня вторгнення наші дії були дещо хаотичними. Події розвивалися бурхливо, вести облік передачі дронів, тепловізорів, прицілів, гаджетів було практично неможливо. Мені навіть не доводилось розвантажувати нічого на складі: черга бійців ЗСУ та ТРО розбирала вантаж на ходу. Тільки коли стало зрозуміло, куди дійшли росіяни і де стоять наші, а в Києві стало відносно безпечніше, в роботі з’явилось більше конкретики.
Єдина причина, чому в мене досі не розірвалося серце, – я займався волонтерством останні вісім років. Якби не було попереднього загартування, я не витримав би багато епізодів жертовності українського народу.
Волонтер має бути гарним комунікаційником, психологом та копірайтером. Одну й ту ж саму інформацію можна подати в різні способи. Але якоюсь обгорткою ти можеш торкнути людину зсередини, а якоюсь – ні.
Непріоритетних напрямків допомоги немає. Комусь важливіший дрон, комусь – пікап. Скажімо, частині ССО, ГУРО і подібним структурам необхідно мати захищений високопрофесійний зв’язок. Я дав добро придбати партію рацій на $100 000. Одна коштує близько $600.
У ЗСУ є величезний попит на дрони з тепловізійною оптикою. Коригування та ведення вогню в темну пору доби вкрай важливі, щоб нищити колони росіян, які намагаються підганяти тилове забезпечення. Ми працюємо в цьому напрямку, але відшукати нормальну партію потрібної техніки вдається не завжди. Закупили в Фінляндії 20 чи 25 одиниць, перед тим сплачували інвойс із США. Звичайні дрони купуємо сотнями і за чотири тижні роздали вже 500 чи 600. А високопрофесійних дронів із термооптикою знаходимо одиниці-десятки.
Наша спеціалізація – допомога військовим. Проте, коли в тебе є репутація та рівень довіри, тобі все одно передають речі, що не є твоєю спеціалізацією: дитяче харчування, медикаменти, засоби гігієни. Тож у нас запрацював окремий цивільний напрямок. Коли логістичні центри в Польщі почали наповнюватися такими речами у величезній кількості, ми розфасовували їх та спрямовували на Київ, Миколаїв, Чернігівщину і схід без зайвої публічності. Зараз я все-таки підсвічу роботу цієї структури.
У фонді працюють десь 30 чоловік. Хтось займається закупками, хтось – комунікаціями, хтось охороняє штаб, хтось – водії. Команду треба годувати – є професіонали, які цим займаються. Ще одна добра жінка допомагає підтримувати чистоту. Коли кілька десятків людей живе й ночує в одному приміщенні, воно трішки захаращується.
Завдяки нашій прессекретарці Марії легше порахувати, кого зі світових ЗМІ в нашому офісі ще не було. На днях заплановано ефір із CNN, нещодавно було включення в прямий ефір Fox News. Для мене як для людини, яка багато пропрацювала в українській телесфері, це знаковий кейс. Єдине – ніколи не хотів, щоб це «досягнення» було спричинене війною.
Мене ніколи не убивали ненависть та зло, яке чинять росіяни. Але я завжди захлинався, коли бачив навколо себе щиру любов. В українському суспільстві зараз чиста, правдива, еталонна любов. Я бачу сміливість людей, які з голими руками виходять проти російських солдат на мітинги під українськими прапорами. Бачу військових, що приїздять у штаб за допомогою. Вони втомлені, але на очах воскресають, коли отримують те, що їм необхідно для подальшої боротьби.
Я не шматок залізяки з черствим серцем. Важко, коли твої друзі в полоні і ти розумієш: за їхню проукраїнську позицію вони можуть померти. Загинуло вже кілька людей, яких я дуже любив. Розумію, що не на часі давати слабину. Емоція відволікає від завдань, які треба виконувати зараз. Але один раз я плакав.
Після перемоги ми станемо більш монолітним суспільством. Звичайно, стара добра українська традиція влаштовувати чвари з будь-якого приводу після війни нікуди не дінеться. Думаю, це буде суспільство, яке матиме більше спільних знаменників, ніж мало ще місяць тому. І ці знаменники дадуть змогу нам побудувати нову Україну.
Країна тримається тільки тому, що тримаються люди. Без тотальної підтримки суспільством армія сама б не впоралась. Це велика честь – бути українцем зараз, у цей час і в цю мить.
Важливо подякувати небайдужій частині українського бізнесу, яка робить усе для того, щоб економіка країни працювала, люди зберігали робочі місця та отримували заробітні платні. Коли війна закінчиться, кількість соціально орієнтованих бізнесів збільшиться. Після перемоги в нас і поготів буде непочатий край роботи, і на підприємцях лежатиме величезна відповідальність.
Наступного дня після закінчення війни я, мабуть, буду в дорозі до жінки та дітей. Або вони до мене. Решта – потім.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
