Випускник Оксфордського університету та спеціаліст з політекономії Томас Барретт приїхав до України прочитати курс з історії економічних ідей студентам KSE. Він поділився своїм досвідом, чому він з власного бажання та, попри війну, приїхав до України
Упродовж шести років я часто бував в Україні – спочатку як студент, потім як волонтер і працівник міжнародної організації. Цього разу я приїхав у Київ як викладач, відгукнувшись на вакансію одного з українських університетів. Це мій другий візит за час повномасштабного вторгнення.
Чому я повертаюся сюди у такий складний і небезпечний період? На це є кілька причин.
Мало знав про Україну і намагаюся це виправити
Мені дещо соромно розповідати про причину першого візиту в Україну. Я був студентом історичного факультету Оксфордського університету та у вільний час відвідував курси російської мови. Якість мовної освіти була низькою (викладачкою була одеситка поважного віку, яка говорила про українців і росіян як про «братські народи»). Вирішив вдосконалити свою російську за кордоном. Як бідний студент, замість дорогого перельоту і візи в Росію, купив квиток за €10 до Польщі та доїхав автостопом до України.
На жаль, тоді мало знав про Україну – моя освіта до того моменту була дуже орієнтована на Росію, і з того часу я намагаюся це виправити.
Під час подорожі познайомився з німцем Петером Шварцем, який керував громадською організацією «Музика долає стіни» в Сєвєродонецьку. Він запросив мене стати волонтером його організації, тож я провів два літа, подорожуючи Донбасом з групою музикантів.
Я надихнувся Україною і вирішив вступити на магістерську програму «Східноєвропейські студії» у Вільному університеті Берліна. Завдяки цій програмі опинився в Києво-Могилянській академії за обміном і нарешті перейшов з російської на українську мову. Проживання в гуртожитку на Харківському шосе було ідеальним способом вивчати мову за грою в карти, приготуванням борщу та випадковими студентськими вечірками.
За освітою я political economist, тому часто пишу про політику і її вплив на економіку. Задовго до повномасштабного вторгнення багато колишніх російських колоній, таких як Україна, Молдова, Грузія і навіть Вірменія, різко скоротили свої політичні та економічні звʼязки з Росією. Це призвело до «великої реструктуризації», оскільки держави та еліти більше не могли покладатися на дешевий російський газ для субсидування певних секторів і збереження своєї влади.
Своєю чергою, ці країни були змушені все частіше звертатися до міжнародних фінансових організацій, таких як МВФ, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Моє дослідження зосереджене на порівняльному аналізі цієї реструктуризації та її позитивних і негативних наслідків для місцевого населення.
До Києва я приїхав читати історію економічних ідей. Не за запрошенням – побачив відкриту вакансію на сайті Київської школи економіки та пройшов конкурс.
Цей курс не дуже популярний серед економістів через сухість подачі фактів і дат. Насправді ж це фундамент економічної освіти.
Просунуті кількісні методи можуть стати в нагоді на ринку праці. Але кожен випускник економічного факультету повинен мати власну відповідь на фундаментальні питання: «Чому наше суспільство влаштоване саме так, як воно є зараз?», «Як ми до цього дійшли?», «На кого має працювати економіка?», «Яка мета економічної політики?», «Що заважає нам досягти навіть тих цілей, з якими більшість із нас погоджується?».
Післявоєнній Україні потрібні талановиті фахівці. Але ще більше їй потрібні люди з баченням майбутнього економіки та здатністю переконати людей у тому, що це можливо.
Думки студентів – скарбниця ідей про все: від повоєнної економіки до «Укрзалізниці»
Я не викладав на Заході, тільки в Україні та Вірменії. За моїми спостереженнями, в типових закладах вищої освіти України студенти проводять забагато часу на лекційних заняттях. Це не дуже корисно.
Наприклад, під час навчання в Оксфорді та Вільному університеті Берліна у мене було дуже багато часу для самостійної роботи та насправді мало лекцій. Якщо студенти не встигають прочитати матеріали, семінар перетворюється на просте повторення ключових тем.
Якщо ж студенти підготувалися, прийшли з власними інтерпретаціями, якість обговорення набагато вища. Поєднання самостійної роботи та семінарів є фундаментальною відмінністю між школою та університетом. Київська школа економіки добре підійшла до цього питання: мої студенти мали гнучкий режим навчання та могли працювати самостійно. Це підвищило якість семінарів. Зазвичай, лише 10–20% студентів добровільно беруть участь у семінарах, але в моїх групах відсоток був набагато вищим.
Студенти могли приходити на офісні години, де могли детальніше поговорити зі мною, наприклад, про їх есе. На кожному семінарі я просив їх написати у спільному документі принаймні одне запитання про прочитане. Мені дуже хотілося мати обмін думок.
Зараз цей документ налічує понад 75 сторінок і 30 000 слів. Це скарбниця креативних ідей про все: від повоєнної економіки України, теорій імперіалізму, феміністичних підходів до економіки, штучного інтелекту, цифрових валют центрального банку, Локка, Сміта, Вебера, Маркса, Кейнса, Хайєка, соління у бабусиному погребі й, звісно, «Укрзалізниці».
Українці мають самостійно створювати адженду майбутнього
Іноземці часто думають, що жити в Україні небезпечно. Але я, як і більшість українців, звик до повітряних тривог. Психологічний тягар – усвідомлювати, що щодня гинуть українці – набагато сильніший, ніж турбота про особисту безпеку.
Ще до повномасштабного вторгнення я зустрів в Україні велику кількість людей, які хочуть змінити свою країну на краще. Подібне я не завжди відчував у себе на Батьківщині. Після повномасштабного вторгнення Росії цей наратив відчувається дедалі гостріше.
Зараз в українців особливе світосприйняття. Вони відчувають, що можуть не лише захистити власну країну, але й будувати після війни справедливе та інклюзивне суспільство. Попри жахливі події, для країни настав великий історичний шанс змінити своє майбутнє.
Я приїхав в Україну, бо для мене цінно мати звʼязок не тільки через e-mail в межах якогось міжнародного проєкту, але пожити серед українців, які залишаються на Батьківщині та працюють для ефективної роботи держави й суспільства під час війни. Гордість бути принаймні невеличкою частиною цього процесу.
Сьогодні Захід дуже підтримує Україну. Але під час повоєнного відновлення інтереси сторін будуть в деяких речах відрізнятися. Але Україна – сильна країна. У період відновлення повинна самостійно створювати адженду майбутнього.
Люди, для яких я мав нагоду викладати в KSE та працювати разом – яскравий приклад, що Україні не потрібно залежати від західних експертів, які часто не розуміють реалій на місцях.
Західні експерти можуть допомогти, але талановиті українські спеціалісти та український народ мають самостійно формувати своє майбутнє.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
