Російська агресія, жорстка внутрішня криза та ризики затяжної глобальної рецесії – вкінці 2022 року Україна намагається зрозуміти наслідки цих трьох руйнівних явищ. Як вистояти економічно? Американський економіст Баррі Айхенгрін та його колега по Берклі, український економіст Юрій Городніченко, мають сім відповідей на це запитання.
Новий номер журналу Forbes Україна
Цей матеріал із останнього номеру Forbes. Придбати його можна за цим посиланням. У номері: Олександр Конотопський і його Ajax Systems, 30 стійких компаній України під час війни, список українських підприємців, які пішли воювати та інше.
Незважаючи на руйнівні наслідки російського вторгнення, українська економіка загалом встояла та перебуває у відносно непоганому стані на дев’ятому місяці війни. Вас здивувала ця економічна стійкість України?
Баррі Айхенгрін: Мій науковий керівник у Єльському університеті у 1970-х працював у структурі США, яка відповідала за стратегічні бомбардування в Європі під час Другої світової.
Висновок, якого дійшли економісти, що вивчали наслідки тієї війни, свідчать: фізичні руйнування, наприклад фабрик чи електростанцій, не є надто ефективними, оскільки їх відносно легко відбудувати.
Індустріалізованим країнам не так складно відновити свою інфраструктуру, якщо її було знищено, чи релокувати виробництво та, відповідно, зберегти здатність економіки працювати. Подібні речі більше впливають на населення та моральний дух суспільства, ніж на економіку.
Істотна відмінність того, що ми бачимо в Україні, від минулих воєн, – уряд має більше можливостей для комунікації на різних рівнях влади завдяки сучасним технологіям, наприклад Starlink.
Та чи буде економічна політика українського уряду надалі успішною, як це було дотепер? Я бачу певні причини для хвилювання. Економіка перебуває під величезним тиском, бюджетний дефіцит потребує фінансування, щоб країна могла продовжувати воювати.
Захід і Європа, зокрема, обіцяють надати кошти, але вони не завжди надходять у заявлених обсягах. Це тисне на центральний банк, який вимушено друкує гроші. Боюся, проблеми наростатимуть, тож ситуація залежатиме від спроможності Заходу виконувати свої обіцянки.
Юрій Городніченко, професор університету Берклі Фото з особистого архіву
Юрій Городніченко: Я був дещо здивований, але мав надію, що українська економіка витримає удар. Чому я так думав? По-перше, ця війна триває багато років. З 2014-го Україна зробила чимало в економічному сенсі, аби підготуватися до масштабного вторгнення.
По-друге, українська економіка набагато більше базувалася на ринкових засадах, аніж, наприклад, у Хорватії зразка війни на Балканах у 1990-х. Ринкова економіка дає гнучкість, якщо ваш «план А» не працює.
Третя річ – реакція у перші дні війни. Наприклад, НБУ зафіксував обмінний курс, що допомогло запобігти паніці й дало можливість витримати перший удар. Ще одна важлива історія – допомога від Заходу. Та сама Хорватія не мала такого ресурсу під час своєї війни.
Втім, подальші ризики залишаються істотними. Речі, які добре спрацювали на початку, зараз можуть стати проблемою. Приміром, фіксований курс – корисна річ, але вона починає заважати готуватися до криз і реалій затяжної війни. За таких обставин важливо зберегти стабільну і сильну економіку.
Більше не глобальний світ?
Світ наближається до нової економічної кризи. Що це означатиме для України, що воює?
Б. А.: Обставини будуть непростими. Для відновлення Україні потрібно експортувати, тоді як західні економіки, схоже, ризикують впасти у рецесію або принаймні у період повільного зростання. Те ж саме стосується економіки Китаю, яка рухається значно повільніше, ніж донедавна. Тож можливості українського експорту будуть обмеженими.
Роль держави в економіці зростає майже всюди у світі. В США започаткували нову промислову політику, а в ЄС уряди мають більший вплив в енергетичних питаннях.
Також після необхідної реструктуризації держборгу Україні доведеться так чи інакше повертатися на глобальний ринок капіталу, тоді як ставки там будуть значно вищими. Це означає більш дорогий та, відповідно, лімітований доступ до зовнішнього фінансування.
Інший важливий аспект для майбутніх інвестицій в Україну – безпека та подальший розвиток ситуації між Україною та Росією.
Ю. Г.: Є добрі новини і погані новини. Добрі – ціни на сільськогосподарські товари залишатимуться високими. Погана – ціни на метал, мабуть, падатимуть.
Я б не надто фокусувався на проблемі високих відсоткових ставок, адже головний ризик для України матиме зовсім іншу природу – безпека. Майбутнє відновлення України більше залежатиме від цього, ніж від економічних сил.
Звичайно, ризик рецесії не варто повністю ігнорувати. Тому питання щодо ресурсів потрібно вирішити якомога швидше. Україні потрібно, умовно, $50 млрд на наступний рік. Здавалося б, велика цифра, але, якщо подивитися на розмір економік союзників, це менше ніж 0,1% їхнього сукупного ВВП. Тобто це не такі великі суми, щоб настрої щодо політики підтримки України у США, Франції чи деінде могли відчутно змінитися.
Довідка
Баррі Айхенгрін, 70 – американський економіст, доктор економіки, професор. У 1997–1998 роках очолював групу радників при МВФ. Айхенгрін є спеціалістом із міжнародної валютної системи. Найбільш відомі його книги: «Непомірний привілей. Зліт та падіння долара», «Дзеркальна галерея. Велика депресія, Велика рецесія та незасвоєні уроки історії», «Глобальні дисбаланси та уроки Бреттон-Вудса».
Якою може бути глобальна криза?
Б. А.: Є високий ризик деглобалізації, коли світ буде поділений на окремі блоки. Але це не є наслідком дій Росії. У глобальних масштабах це маленька економіка. Вторгнення до України вплинуло на світовий енергетичний ринок, але РФ не є системно важливим елементом навіть у сенсі енергоносіїв, оскільки, наприклад, Європа активно шукає і знаходить альтернативні джерела ресурсів.
Більш серйозна загроза – те, що відбувається між США та Китаєм. Останніми місяцями адміністрація Джо Байдена встановила значний контроль за експортом мікрочипів на китайський ринок та обладнання для їхнього виготовлення. Це явна ознака економічної декооперації між цими країнами.
Довідка
Юрій Городніченко, 44 – український макроекономіст, з 2007-го викладає в Університеті Каліфорнії (Берклі), з 2017-го – професор. Співредактор Journal of Monetary Economics. Визнавався найкращим молодим економістом світу за версією RePEc. Городніченко переїхав до США, вступивши у 2004 році до Мічиганського університету. В Україні він закінчив Києво-Могилянську академію та КШЕ. Входить до advisory council Національної ради відновлення України від наслідків війни.
Вона може стати набагато глибшою, якщо вони конфліктуватимуть через Тайвань. Це означатиме, що іншим країнам доведеться обирати, з ким вони хочуть вести бізнес – з Китаєм чи із Заходом. Гадаю, такий сценарій буде дуже деструктивним для світової економіки. Цей удар матиме значно більшу магнітуду, ніж наслідки війни в Україні.
Але, на мою думку, для китайського керівництва важливе економічне зростання країни, оскільки саме на ньому багато у чому заснована легітимність їхнього правління. Громадяни Китаю не мають політичної свободи, зате їхній добробут зростає. Тому, вважаю, Китай намагатиметься уникнути дій, що ставитимуть під загрозу цей статус-кво.
Ю. Г.: Я думаю, йдеться про глобальну історію. Щось схоже було у 1980-х, коли Пол Волкер (очолював ФРС з 1979 по 1987 рік. – Forbes) підвищував процентні ставки, аби боротися з інфляцією у США. Тоді криза торкнулася великої кількості країн.
Це не дуже істотний фактор у контексті українського відновлення, оскільки у перші роки ми не будемо отримувати серйозні вливання приватних грошей. Основні ресурси надходитимуть від офіційних кредиторів – сподіваюся, на дуже пільгових умовах на кшталт позик на 20–30 років із мінімальною ставкою. До того ж Україна зможе абсорбувати дуже обмежений обсяг грошей. Через це процес відбудови буде розтягнутим у часі.
Україні потрібно, умовно, $50 млрд на наступний рік. Здавалося б, велика цифра, але це менше, ніж 0,1% ВВП союзних країн.
Я не схильний думати про радикальну деглобалізацію. Є думка, що ми швидше побачимо перехід глобалізованої економіки у дещо інший режим. Наприклад, замість того, аби щось будувати в Китаї, це відбуватиметься у В’єтнамі чи Індонезії.
Для України це шанс знайти нові можливості вмонтуватися у світові виробничі ланцюжки. Умовно кажучи, телевізор чи двигун для продажу в Європі міжнародним компаніям буде простіше виробити в Україні, ніж постійно залежати від ризиків, пов’язаних із Китаєм. Якщо США та ЄС вирішать зробити подібну реорієнтацію, це дуже гарні новини для України.
Чи здатна майбутня криза похитнути позиції США та ЄС у світовій економіці?
Б. А.: Цей тренд розпочався ще до коронакризи. Йдеться про дуже поступову ерозію американського домінування у світі. Ринки, що розвиваються, останнім часом зростали швидше, ніж економіка США, тож частка Сполучених Штатів у глобальному ВВП незначно, але зменшується. Те ж саме стосується частки транзакцій у доларах.
Думаю, що після санкцій, накладених США на Росію, деякі інші країни також шукатимуть певні альтернативи долару. Втім, останні події стимулюватимуть процес послаблення ролі США дуже поступово. Тож фундаментальних змін у світовій фінансовій системі та економіці я не очікую.
Ю. Г.: Я не бачу загрози для США. Можливо, економіка Штатів навіть стане меншою за розмірами, ніж китайська, але вона, як і раніше, буде провідною економікою світу. Долар залишиться популярною резервною валютою, бо інших альтернатив просто немає.
Подібні амбіції давно має Китай, але хто довірятиме юаню після того, що вони зробили у Гонконзі чи на Тайвані? Якщо поглянути на євро, з ним також є проблеми, які викликають багато питань і підривають до нього довіру. Японська єна чи британський фунт – це не глобальні валюти. Люди, що бояться глобальної рецесії, все одно йдуть до США зберігати гроші у їхніх боргових зобов’язаннях. Це також робить долар сильнішим.
Що буде з ЄС? Мені здається, війна, розв’язана Росією, багато чого відкрила Євросоюзу. Наприклад, стало зрозуміло, що система прийняття рішень має змінитися. Консенсусні рішення – це, беззаперечно, демократично, але це робить систему некерованою.
Інша річ – ще більша інтеграція всередині ЄС. Якою була реакція ЄС на глобальну фінансову кризу (2008–2009 роки. – Forbes)? Щоб не розпастись, ЄС став більш децентралізованими. Європейські політики створили нові інститути, які допомагають координувати економічну політику. Думаю, подібне станеться й у сфері безпеки. Тож ЄС стане зрештою ще більш інтегрованим.
Чи варто хвилюватися через те, що роль держави в українській економіці під час війни радикально посилилася?
Б. А.: Треба зазначити, що роль держави в економіці зростає майже всюди у світі. Наприклад, США започаткували нову промислову політику, покликану повернути виробництво в країну, а у ЄС уряди отримали значно більше впливу в енергетичних питаннях. Імовірно, Україна у цьому сенсі вже також не повернеться до статус-кво, який вона мала до війни.
Однак характер ролі держави в українській економіці має змінитися. Головна причина – прагнення країни стати членом ЄС. Членство у Євросоюзі – це своєрідний економічний ендшпіль для України. Вона має підлаштуватися, у тому числі інституційно. Зокрема ЄС має власні правила стосовно того, як держава може впливати на економіку, наприклад через субсидіювання.
Ю. Г.: У випадку України зростання ролі держави не настільки велике, як могло бути. Якщо повернутися до досвіду США у Другій світовій, держава регулювала буквально все. Оскільки Україна інтегруватиметься в ЄС, це буде своєрідним запобіжником, намаганням держави контролювати ринки.
Баррі Айхенгрін, професор університету Берклі Фото з особистого архіву
Випробування Європою
Україна хоче якомога швидше вступити до ЄС. Чи не загубиться в ньому українська економіка?
Б. А.: Для України буде корисним досвід країн, що вступили до ЄС між 1991-м та 2005-м роками. Це хороші приклади того, як успішно налагодити експорт до Євросоюзу, імпортувати звідти технології та адаптувати свої інституції до його правил.
У цьому сенсі важливе питання, які саме галузі можна ефективно вбудувати у європейські виробничі ланцюги. Наприклад, Словаччина спеціалізується на поставках комплектовання для Volkswagen та BMW. Ця країна має добре освічену робочу силу, але вона не стала заново будувати технологічні виробництва, доєднавшись до вже наявних потужностей.
Завдання України – віднайти, у яких галузях вона може повторити подібну історію. Гадаю, варто дивитися у бік технологій, програмного забезпечення, охорони здоров’я тощо.
Ю. Г.: Ми можемо відставати в деяких технологіях чи ринках, але якщо ми станемо частиною ЄС, це відкриє для нас інші країни та допоможе залучити прямі іноземні інвестиції. Таким чином до нас прийдуть технології – можливо, не одразу, але з часом ми станемо більш конкурентоспроможними.
Однак, знову ж таки, безпекові ризики залишаються проблемою №1. Навіть якщо Україна стане частиною ЄС, але не вступить у НАТО чи інший оборонний союз, який теж буде своєрідною гарантією. Ймовірність того, що хтось нападе на члена ЄС та не отримає відповіді, низька.
Що потрібно передбачити, щоб майбутній «План Маршалла» для України не провалився?
Б. А.: Один із ризиків – потенційні донори можуть більш концентруватися на внутрішніх проблемах – рецесії, енергетичній кризі. Тобто їм буде не надто зручно використовувати кошти для допомоги іншій країні, і зрештою потенційний «План Маршалла» для України може бути недофінансованим. Мене це хвилює, враховуючи те, яким політично чутливим питанням стає інфляція у США.
Інша небезпека – брак координації між донорами. Відсутність єдиного розуміння на Заході, як цей процес має координуватися та хто за це повинен відповідати, також викликає певне занепокоєння.
Ю. Г.: Кілька речей змінилось у тому, що ми писали в березні-квітні (Айхенгрін та Городніченко входять до групи з восьми економістів, які у квітні опублікували «Нарис про відбудову України» з рекомендацій щодо майбутнього «Плану Маршалла», а у серпні – перелік рекомендацій уряду з економічної політики. – Forbes).
Перше – величина втрат буде набагато більшою. Ми казали про $200–300 млрд, може, 500, але ця цифра буде значно більшою. Друге – координація зусиль є надзвичайно важливою. Триває війна, ми намагаємось отримати гроші від ЄС. Нам обіцяли $9 млрд ще в травні, однак процес і досі просувається досить повільно. Це сигнал, що чинна система інститутів ЄС не спроможна дати адекватну відповідь на виклики, пов’язані з відбудовою України. Наприклад, у «Нарисі» ми кажемо, що потрібно створити окрему інституцію, заточену під Україну, аби не було затримок, перемовин та вигадування спеціальних правил.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
